Едіт Хейбер. "Відьма" Теффі: міфологія російської душі
Teffi herself considered the collection Відьма (Berlin, 1936) among her best things. Recalling proudly in a late autobiographical note how it was praised highly by Bunin, Kuprin and Merezhkovskii, she adds: В«У цій книзі наші давні слов'янські боги, як вони живуть ще в народній душі, в переказах, забобони, звичаї, все, що зустрічалося мені в моєму дитинстві в російській провінції В»1. The key words here, I believe, are В«живуть ще в народній душіВ»; in other words, the В«слов'янські богиВ» in Відьма join to form not so much an externalized mythological system, as what one may call a mythology of the Russian psyche. That Teffi is recalling specifically Russian phenomena is evident from the beginning of the title story: В«Іноземцю, само собою зрозуміло, розповісти про це абсолютно неможливо - нічого не зрозуміє і нічому не повірить. Ну, а справжній російський людина, не остаточно колишнє забув, той, звичайно, все вважатиме цілком достовірним і буде правий В»2.
Fantastic stories generally fall into two categories: one in which supernatural forces indeed operate, the other where a rational explanation is given at the end - the protagonist has been dreaming, someone was playing a trick, etc. What is unusual and striking about Teffi's uncanny tales is that they fall into neither of these categories. Some strange events occur, which simple folk interpret as the intercession of unclean spirits, but the events are never unambiguously supernatural, and Teffi doesn't force us to admit the existence of various ніжити. At the same time, however, no more plausible explanation is given and the reader therefore is left in a state of disturbing uncertainty: is the supernatural really involved or is this merely some weird coincidence? A clue to Teffi's method is provided by the remarks of the narrator of В«СобакаВ»:
В«Я взагалі вважаю, що чудесних історій на світі набагато більше, ніж ми думаємо. Треба тільки вміти бачити, уміти простежити справжню нитка подій, не відкидаючи свідомо те, що нам здається неймовірним, не підтасовуючи фактів і не нав'язуючи їм своїх пояснень.
Часто люди схильні бачити чудесне в дрібницях або взагалі там, де всі зазвичай і просто, люблять приплутати небудь свої передчуття або сни, які вони тлумачать відповідно нагоди, так чи інакше. Інші ж, тверезі натури, навпаки, дуже скептично ставляться до всього нез'ясовного, розбираючи і пояснюючи історії, що лежать поза їх розуміння.
Я не належу ні до тих, ні до інших, пояснювати нічого не збираюся, а просто чесно розповім, як все було, все, починаючи з того початку, яке я сама початком вважаю В»(295-96).
The sober tone of the passage quoted above is very characteristic of this book of uncanny tales. Teffi on the whole eschews the usual techniques of gothic fiction; her stories are understated and restrained, and the narrators usually convince the reader of their level heads and calm natures. The stories generally create an atmosphere of prosaic, even boring, everyday life, into which some strange occurrences intrude, disturbing the placid surface.Such a treatment of the uncanny fits well into Teffi's vision of the world as it emerges from an examination of the totality of her writings, especialle her late works. In generally, Teffi looks upon our seemingly rational and rather boring everyday life as a sort of artificial screen, which only serves to conceal the chaos beneath. As she writes elsewhere:
В«Дело в тому, що ми живемо в двох планах! Один план - це наша нехитра реальна життя. Інший - весь з передчуттів, з вражень, з непояснених і непереборних симпатій і антипатій. Зі снів. У цій другого життя свої закони, своя логіка, в яких ми невідповідальних. Винесені на світло розуму, вони дивують і лякають, але подолати їх ми не можемо В»3.
In Відьма she gives us instances of the appearance of these underlying irrational forces, which can be given supernatural interpretation.
A good example of this is the title story, «³дьмаВ». The narrator, described as an В«дуже шановна дамаВ» (198), tells of an odd occurrence in her past, when she was nineteen years old and living with her husband and year-and-a-half old daughter in a small town in the steppes4. The town is an extremely boring, dreary place: В«І нудне ж було місце цей самий містечка! Влітку пил, взимку снігу навертає вище вуличних ліхтарів, навесні і восени така бруд, що на соборній площі трійка мало не потонула, мотузками коней витягали В»(198).
The servants are as awful as everything else, but the narrator seems to be lucky with her maid, Ustiusha. She is quiet, doesn't smoke or get drink, and has as unusual ability to find lost objects. Nevertheless when she disappears for four days after being sent to buy salmon for масниця, the narrator and her husband decide to fire her. The cook, however, warns her mistress that Ustiusha В«щоночі на вас шепоче і папір жгет в трубу дме. Ви її прогнати не можете В»(202). The narrator's husband regards these words contemptuously: В«- Мало у темних людей всяких забобонних пережитків середньовіччя В»(202). The distinction he makes between the enlightened master and mistress and the benighted servants is soon blurred, however, for although the husband and wife vied earlier for the privilege of firing Ustiusha, now neither is capable of doing it.
It is at this point that the main В«horrorВ» occurs. One evening the nanny ominously leads her mistress to the dining room, where she finds that the twelve dining room chairs are placed with their back to the table and that a thirteenth unknown chair is there as well. Whwn asked why this has occurred, the nanny answers: В«А потім, що нам звідси всім поворот показаний В», and adds enigmatically (the incantatory sound repetitions increasing the sense of threat): В«- Так, від воріт поворот, ось Бог, а ось поріг. Повертайте і геть звідси! В»(206). In a state of hysteria after these mysterious words, the narrator runs to get her husband at the club. A police officer questions the servants, including Ustusha, but finds out nothing. No further horrors occur that night, but in the morning the husband decides that, although all this is nonsense, it might be best if they leave this house, which they proceed to do.
As a supernatural events, the turning of the chairs is extremely trivial. What is important in the story is not the event itself, but the power of the irrational over the minds of the characters. For, whether or not one believes that Ustiusha is a witch, still her В«поворотВ» worked, as the narrator herself acknowledges in the conclusion of the story: В«Однак, якщо б я була забобонною, то, мабуть, подумала б: все-таки нерозумно це, а тим не менш адже "поворот" ж нас з цього будинку, поворот і вигнало. Як там не сміється, а адже вийшло-то не по-нашому, по-розумному і інтелігентній, а по темному нянькіному тлумаченню ... В»(211). In «³дьмаВ», indeed, both the outer and inner worlds operate on two levels. For while the town is depicted at the beginning as a model of dreary monotony, unexpected and disturbing events occur there. And these dark, inexplicable events echo in the minds even of the seemingly rational people.In certain other stories in the collection this psychological dimension of the uncanny is particularly emphasized. One such story is В«РусалкаВ», which takes place on a country estate during the childhood of the narrator. The protagonist here is another maid, Kornelia, whose gentry origins and affectations earn her the title В«панночкаВ». She has a white, puffy face, protruding fish-like eyes, and stern eyebrows, but her most striking feature is her remarkably long hair, which she wears in an unattractive crown around her head. Kornelia's nature is quiet, slow, secretly proud. The children are particularly ...
