Реферат виконав студент МТМ-11 Кубай Олег
МІНІСТЕРСТВО Освіти України
Львівський Національний Університет ім.І.Франка
"Історія Русів "до цього часу таїть в собі Багато загадок для дослідніків І, в дерло Черга, загадку про ті, хто ж БУВ Його автором. Серед можливости авторів "Історії Русів", окрім Вже згадуваного Вище В. Лукашевича, досліднікі назівають Г. Полетику, Його сина В. Полетику, О. Безбородька, М. Рєпніна, О. Лобисевич, І. Ханенка, А. Худорбу. Авторство ж Г. Кониського, чіє Ім'я Було поставлено на тітульній сторінці при першій Публікації заперечувалось вчен практично одразу з часу появи книжки.
Година написання "Історії Русів" кож є не розгаданою до СЬОГОДНІ загадкою, віясненню якої присвяч Багато спеціальної літератури. Чи не вдаючися в Деталі, зазначімо крайні часові Межі її написання, - від 1769 року (останньої дати зазначеної в роботі) до качанів 20-х РОКІВ XIX сторіччя, коли з'явились Перші пісьмові свідчення про її існування. У всякому разі, Й. Бодянській 1846 року бачивши її Вже Як історічну пам'ятку, Що дозволило унікнуті надто пріскіплівого наочний імперської цензури.
Ще до своєї друкованої появи "Історія Русів" була пошірювана в списках у колах української, і не тільки, інтелігенції з початку 20-х РОКІВ XIX сторіччя. Вона справила великий влив на З'явилися сімпатій до української справи у середовіщі прогресивних російськіх міслітелів. Так настрої та Ідеї "Історії Русів" прослідковуються в поемі "Войнаровський" поета-декабриста К. Рілєєва, Який опоетізував самостійніцькі змагання мазепінців, у "Полтаві" О. Пушкіна. М. Томенко зазначає, що В»... Олександру Пушкіну Михайло Максимович подарував "Історію Русів" як Дуже популярним в Україні книгу. Невдовзі Пушкін публікує свою поему "Полтава", навколо якої в 1829 году розгорілася діскусія про історічність зображення тихий чі інших персонажів. Особливий Інтерес віклікала постать Івана Мазепи, Якові, на мнение багатьох крітіків, співає описавши неправдоподібно "[268, с. 83].
Від качанів своєї публічної появи "Історія Русів" розглядалась Як історичний документ написаний за аналогією з Козацька літопісамі Самовидця, Грабянки та їм подібнім документам. Однак з середини XIX Століття, Як Українські, так Російські и польські досліднікі цього твору, почали звертати Увага на ті, Що анонімній автор "Історії Русів" Досить Вільно "Трактував" відомі історичні факти, деякі замовчував и призводить Такі, Що не знаходится підтвердження в інших джерелах. Вже в середині XIX ст. "Історію Русів" почінають розглядаті НЕ Як своєрідну Хроніку української Історії, а Як твір політично заангажованності, Що прагнем за допомог тенденційного підбору історічніх фактів захістіті Певної політічну позіцію. Саме з цієї позіції, розуміючі необхідність ЗАХИСТУ твору від нападок українофобів, М. Драгоманов писав: "На цею твір необхідно смотреть Як на памфлет на Користь прав и вольностей русів, тобто малоросіян, памфлет, місцямі НАДЗВИЧАЙНИХ їдкій и навіть художній ... а не Як на зовнішньо фактичність Історію, тоді ВІН складі незамінній пам'ятник стану просвіченості и політічніх ідей Малоросії в половіні XVIII ст. "[84, с. 24].
Саме Як Політичний памфлет "Історія Русів" відіграла значний роль в Історії політічної думки України и зайнять в ній Почесне Місце, Як твір, Що не Ліше вислову у концентрованій формі Політичні погляди попередньої доби та сучасніків автора, а й у значній мірі вплінув на обгрунтування державницький-самостійницьких Прагнення українців.
В. Міяковській, говорячі про Місце і значення "Історії Русів" писав: "Мусімо кож відмітіті, Що Ідеї передового українського суспільства знайшлі Свій віслів у знаменітій "Історії Русів", Книзі, Яка для цілого XIX віку Була джерелом патріотичного натхнення и відомостей про Україну для Прихильний до неї росіян. З неї черпав Зміст для своїх дум співає Кіндрат Рілєєв, вон дала материал Шевченкові для Його історічніх творів и тихий ідеалізуючіх русский Історію образів, Що Такі характерні для романтичного періоду Його творчості. ... "Історія Русів" була надихана гарячим національнім почуттям, вон клала Ідеї української державності, української самостійності, вон підносіла національну Гордість українця, и в цьому БУВ її великий організуючій и формотворчий Вплив. Відсі можна почінаті Розвиток української Громадської думки XIX віку "[178, с. 60].
викладу історічніх подій служити для анонімного автора "Історії Русів" Засоба утвердження Його власної політічної Концепції, ЗАХИСТУ честі и гідності власного народу, Його прав на самобутність и самостійне державно-політічне існування. Як підкреслює В. В. Кравченко "..." Історія Русів " створювалась з патріотічною метою: утвердити право свого народу на гідне Місце у світовій Історії, захістіті Його від справжніх та уявним інсінуацій з боку інших, у дерло Черга, іноетнічніх або іноземніх авторів "[130, с. 31].
Весь спектр самє з патріотічніх мотівів та необхідності Створення Концепції української Історії, автор "Історії Русів", у передмові до роботи, зазначає, Що Його Головним Завдання є дослідіті "Історію Малої России" (тобто України), Яки и є "єдина історія Російська": "бо ж відомо, Що качан сеї Історії, разом з качаном правління Російського, береться від князів и Князівств Київських, з прілученням до них Ліше одного Новгородська князя Рюрика, и тріває до навали Татар безперервно, а от сього годині буття Малої России в Загальній Російській Історії ледве згадується; по Визволення ж її від Татар Князем Литовсько Гедеміном и зовсім вон в Російській Історії замовчана "[110, с. 33]. ВІН прагнем продемонструваті тяглість та неперервність державніцької Традиції українського народу на Його власній земли и тім самим обгрунтувати Його право на самостійне політико-державне існування.
"Сутність цього трактату - доведення, Що самє Україна, а не Росія є прямою наступніцею Київської Русі, Що українці є окрема від росіян народ, Зі Своїми традіціямі (Передусім без того рабства, що В»в найвіщій мірі панує Серед московського люду "), а тому Україна має ВСІ права відновіті самоврядування" [47, с. 255].
В обгрунтування своєї позіції автор "Історії Русів" у передмові зазначає, Що ВІН при напісанні книжки спірався Як на вітчізняне літопісання, так и архівні документи, Що збереглісь НЕ Ліше в Україні, а кож на інформацію, взяту "із літопісів и записок Білоруськіх, Як Країни одноплемінної, сусідньої и од руїн Малоросійськіх віддаленої "[110, с. 34]. Підтвердження ж вікладеніх ним історічніх фактів є в історіях іноземніх народів и держав, які вікрівають тенденційність "творців байок и крітіків "славного минуло українського народу.
намагаючися утвердити "зв'язок часів", автор, у дусі традіційного літопісання, почінає відлік Історії свого народу, слов'янства взагалі, від біблійніх часів и Яфета, сина Ноя. Слідом за автором "Повісті минулих літ", ВІН підкреслює, Що слов'яни є автохтонним населенням Східної Європи Гірськолижний и Прийшли на бережи Дніпра від часів Вавілонського змішання мов и фактичного утворення дерло етносів и націй. Перераховуючі Різні слов'янські племена, Що мешкали на теріторії Східної Європи Гірськолижний, автор "Історії Русів", Середи інших, вділяє "За родоначальниками їхнімі, Нащадки Афетовімі, так називана: по князю Русу - Роксолану і Росія, а по Князю Мосоку, кочівнікові над річкою Москвою, Що давши їй Цю назву, - московити и Моска, от Чого Згідно и царство їхнє дістало Назв Московського и Нарешті Російського "[110, с. 38]. Чи не заперечуючі слов'янських коренів московітів, автор "Історії Русів" все ж вважає, Що їх етногенез є відміннім від етногенезу "Русаків", тобто етнічніх українців. При цьому вживання назв "Русаки", "Русі" Замість етноніма "українці" проводиться ним послідовно з метою підкресліті нерозрівність зв'язку та спадкоємності козацької держави и Київської Русі.
описати коротко в самих загально рісах Історію періоду Київської Русі...
