Самі старі книги кінця XV - початку XVI в., що видавалися Антоном Кобергера і Альдом Мануція, суперобкладинок не мали. Їх поява пов'язана з початком промислового книговиробництва десь в середині XIX в. Вже ці перші суперобкладинки повинні були протягом деякого часу оберігати від пошкоджень цінні палітурки; крім того, на лицьовій стороні - на відміну від палітурки - друкували назву книги і деякі відомості про неї. Іноді це точне або забезпечене рамкою підкорення титульного аркуша. У перші десятиліття нашого століття нерідко сам палітурка використовувався для друкування рекламних текстів, що його тільки псувало. Проте вже давно проводиться чітке розходження між палітуркою як постійної оболонкою книги і суперобкладинкою, на якій можна друкувати рекламні тексти. В той час як палітурка протягом, приблизно, тридцяти останніх років, на жаль, стає все скромніше, суперобкладинки як засіб залучення покупця стають все більш вишуканими. Суперобкладинку можна плутати з обкладинкою. Суперобкладинку вільно надягають на палітурку; обкладинка ж приклеюється до корінця зброшурованої блоку.
Суперобкладинка книги це свого роду плакат. Вона повинна привертати увагу, а також оберігати палітурка від світла, бруду і тертя до тих пір, поки книгу не куплять. Видавець випускає книгу в суперобкладинці не заради користі майбутнього власника, а для того, щоб захистити себе і книгопродавця від матеріального збитку. Солідні видання неодмінно повинні надходити в торгівлю в суперобкладинках, нехай навіть самих скромних.
Суперобкладинка не є справжньою складовою частиною книги. Власне книга - це книжковий блок. Навіть плетіння й форзац не є в повному розумінні цього слова справжніми елементами книги: їх викидають, коли книгу переплітають заново. Єдиний справжній титул поміщається на титульному аркуші, тобто всередині книги. Текст на суперобкладинці не має ніякого значення для бібліографа, в ньому немає необхідності, було б навіть помилкою спеціально згадувати про наявність суперобкладинки, оскільки вона не що інше, як прикладений до книги проспект, тимчасове додаток до книги. Тому ілюстрації на суперобкладинці чи обкладинці, навіть наклеєні на картонний палітурка, не потрібно обумовлювати або згадувати в тексті самої книги в якості її складових елементів. Якщо вони відіграють важливу роль у книзі, то їх необхідно включати в книжковий блок, наприклад, в якості фронтиспис. Ілюстрації на обкладинці або палітурці дуже скоро втрачають свій первинний вигляд.
Якщо людина не цілком покладається на чистоту власних рук, то нехай він спочатку не знімає суперобкладинку. Справжній же читач відкидає її вже перед тим, як перший раз розкриває книгу, якщо, звичайно, не колекціонує суперобкладинки як взірці поліграфічного мистецтва. Але і в цьому випадку він знімає суперобкладинки і складає їх у спеціальну коробочку. Тримати в руках книгу в суперобкладинці не дуже зручно, та й реклама заважає. Одягом книги є палітурка; суперобкладинка не більше ніж дощовик. Одягати суперобкладинку заради її збереження ще в обкладинку з целофану настільки ж нерозважливо, як дорогий шкіряний чемодан в матер'яному чохлі загортати ще й в папір.
На передній стороні суперобкладинки крім прізвища автора і назви книги часто друкують ще рекламний текст і назву видавництва. Нерідко ці фактичні дані знаходяться в обрамленні солодкавих віньєток або картинок, частенько триваючих на корінці і на задній стороні. Ілюстратор вважає, що книги з такого роду суперобкладинка виставляються в вітрини в розкритому вигляді, проте мало хто з книгопродавців це робить.
Клапани суперобкладинки потрібно робити якомога ширше. На передньому клапані зазвичай викладається зміст книги, або видавництво на цьому і на задньому клапані рекламує інші книги. Англійці внизу переднього клапана вказують ціну книги; цей шматочок можна обрізати, якщо купив книгу намір її подарувати.
Тоді суперобкладинку краще взагалі зняти. Суперобкладинка - слуга палітурки - не стає "Солідніше", якщо клапани залишаються незадрукованої. Оскільки покупець з вдячністю сприймає інформацію про інших книгах того ж видавництва, то потрібно не мучити себе сумнівами, а рішуче друкувати на клапанах, задній сторонці, а також на майже ніколи не запечатуваної оборотної сторонці рекламу нових книг та іншу інформацію видавництва. Інше питання, виправдає Чи тираж даної книги настільки серйозні витрати на набір і чи не розумніше докласти до книги надрукований на тонкому папері загальний проспект. Ні в якому разі не слід прагнути до того, щоб лицьова сторона привертала увагу, а вся суперобкладинка була виконана підкреслено стримано (що аж ніяк не виключає ретельності і краси набору); навпаки, суперобкладинка повинна бути такою, щоб читач, познайомившись з нею як з проспектом, відкинув її вбік без будь-яких сумнівів. Лише так можна відреагувати на неприємну звичку деяких людей ставити книги на полицю в суперобкладинках, як в магазині. (Я сам зберігаю суперобкладинку лише на тих книгах, у яких палітурка ще гірше суперобкладинки. На жаль, їх з кожним роком стає все більше.)
На корінці суперобкладинки повинно бути надруковано найважливіше з інформацією, даною на лицьовій стороні. Досвідчений покупець, що знімає не кожну книгу з полиці, повинен мати можливість прочитати найголовніше на корінці тобто дізнатися не тільки прізвище автора і назву книги, але, якщо достатньо місця, по лучити інформацію про видавця, обсязі, кількість ілюстрацій і т.п., а також прочитати назва видавництва. Корінець повинен бути не менш привабливим, ніж лицьова сторона.
Оскільки суперобкладинка не є постійним, а тому і справжнім елементом книги, її графічна форма не обов'язково повинна відповідати образу книги. Вишуканий палітурка може бути одягнений в суперобкладинку, призначення якої - груба реклама. І все ж людина зі смаком буде краще думати про книгу, якщо форма і розфарбовування суперобкладинки будуть відповідати переплітання та самій книзі. Чим дорожче книга, тим міцніше повинна бути папір суперобкладинки. Для дешевих, швидко розходяться книг хороша і містить деревну масу папір; дорогі книги, яким нерідко доводиться довго стояти у вітринах, повинні мати суперобкладинку з міцної папери, не містить деревну масу. Для того щоб надрукувати точно відповідну до книзі суперобкладинку, друкарня повинна мати макет книги; інакше навряд чи можна уникнути помилок в розташуванні набору. Висота готової суперобкладинки повинна точно відповідати висоті палітурної кришки. Тираж планується на 10 відсотків більше числа екземплярів книги з тим, щоб мати можливість замінити пошкоджені цінні суперобкладинки.
Якщо книга вставляється в простій футляр для пересилки (в якому, як і в суперобкладинці, книга не повинна ставитися на полицю в бібліотеці), то на його лицьову сторону можна наклеювати рекламний листок і обмежитися незадрукованої суперобкладинкою для самої книги. Цей метод слід віддати перевагу в тому випадку, якщо обкладинка книги дуже м'який і вона стояти не може. Тоді книгопродавець виставляє книгу у футлярі. Рекламний поясок з текстом привертає увагу, але заподіює збиток книзі, у якої відсутній суперобкладинка. Незакрита частина палітурки під впливом сонячного світла вицвітає; палітурка швидко втрачає свій первинний вигляд, і книгу неможливо продати. Тому поясок потрібно надягати тільки на книги з суперобкладинки. Можна створити видимість паска при відповідної надпечатка на суперобкладинці.
Список літератури
Ян Чіхольд. Зовнішність книги. Москва. Книга. 1980
Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту .idlazur.ru
