Цвік В. Л.
Для чого існує журналістика? Навіщо вона потрібна окремому індивіду і суспільству в цілому? Іншими словами, які соціальні функції ЗМІ? Відразу домовимося, що термін "функції" ми будемо розуміти як різноманітні "обов'язки" журналістики і характер їх виконання в сучасному суспільстві.
В ті часи, коли вся вітчизняна друк називалася партійно-радянської, ці функції виводилися з ленінської формули: "Газета є колективний пропагандист, колективний агітатор і колективний організатор ". Відповідно, пресі наказувалося виконання пропагандистських, агітаційних і організаторських функцій. Агітувати випливало фактами, по перевазі, позитивними, підтверджуючими правильність курсу Комуністичної партії і Радянської уряду. Агітація розглядалася скоріше тактикою, а стратегічним напрямком визнавалася пропаганда ідей марксизму-ленінізму як єдино правильного вчення, непорушного у своїх гаслах і постулатах. У всіх редакціях існували відділи пропаганди, а також відділи комуністичного виховання, бо в якості допоміжної тодішні теоретики визнавали також виховну функцію.
Таким чином, партійно-радянська преса повинна була агітувати за Радянську владу, пропагувати ідеї марксизму-ленінізму, виховувати трудящих у дусі відданості комунізму і організовувати народні маси на нові трудові подвиги на виконання рішень партійних з'їздів і урядових постанов. Все це, зрозуміло, не має нічого спільного з справжніми завданнями і покликанням демократичної журналістики.
В якості найважливішої, або краще сказати, першою серед рівних слід назвати інформаційну функцію сучасних ЗМІ. Кожна людина зокрема і суспільство в цілому мають суверенне право на отримання їх цікавить без яких обмежень (за винятком відомостей, що стосуються приватного життя). Це всеосяжне право визначено Декларацією прав людини і записано в конституціях усіх демократичних держав. Причому важливо підкреслити, що мова йде про об'єктивної, достовірної, не інтерпретованої на догоду тому чи іншому політичному течією інформації. Люди хочуть знати факти, і журналісти зобов'язані повідомляти їм саме факти, а не свою думку про ці факти.
Це зовсім не означає, що журналістська інформація завжди і в усіх випадках повинна бути позбавлена ​​будь-якої тональності і забарвлення, як зовсім не означає, що журналісти не повинні мати власної думки з приводу фактів, що повідомляються. Всі справа в тому, яке завдання стоїть перед журналістом і яку інформаційну функцію в тому чи іншому випадку виконує орган масової інформації. В якості прикладу продемонструємо це положення на діяльності телевізійних компаній.
Програма "Час" Громадського російського телебачення, або "Вести" Російського телеканалу, або щоденні випуски програми "Сьогодні" НТВ - це своєрідні інформаційні бюлетені, розраховані на максимально масову аудиторію. Саме в них переважна більшість наших співвітчизників черпають інформацію про події поточного дня. Тут не місце для детального аналізу та докладного коментування тих чи інших подій. Завдання випусків - максимально точно, докладно і достовірно повідомити про все, що сталося за день. Повідомити тільки факти, по можливості не упустивши нічого суттєвого. Аналіз цих фактів, пошук причинно-наслідкових зв'язків різних подій, визначення перспектив і тенденцій - завдання інших передач (наприклад, "Дзеркало" РТР, "Підсумки" НТВ) та інших журналістів.
Мабуть, вперше на вітчизняному ТБ бездоганне професійну майстерність в цьому відношенні демонструють репортери НТВ. Тут практично не зустрічається суб'єктивного викладу подієвої інформації, особисті пристрасті журналістів залишаються за кадром. На екрані панує Його Величність факт, причому журналісти НТВ, як правило, першими опиняються на місці надзвичайної події, прагнуть до сенсаційності в здоровому сенсі цього слова, неупереджено повідомляють глядачам самі різні точки зору, а в разі неспівпадання - представляють думку протилежних сторін.
Не рацію ті, хто хотів би бачити в репортері отакого роботизованого суб'єкта, байдужого до добра і зла, шляхетності й підлості. Згадайте роботу молодого журналіста НТВ Ернеста Мацкявічуса, що висвітлює в програмі "Сьогодні" роботу Державної Думи. День у день його рівний, зовні безпристрасний голос звучить за кадром, сумлінно інформуючи глядача про всі питання, що обговорюються депутатами. У той же час уважна телекамера то ненароком укрупнювати солодко дрімаючого під час важливих дебатів, то показувала активіста, що бігає між рядами та натискали кнопки за відсутніх під час голосування. Чи не тому частина електорату відвернулася від ЛДПР, що телебачення крупно і точно показало, як партійний активіст зриває хрест з депутата-священнослужителя, а лідер ліберал-демократів (!) тягає за волосся жінку-депутата, вступити за старого?
При всій репортерської неупередженості читач, радіослухач, телеглядач бачить подія очима журналіста, стежить за подією за допомогою засобу масової інформації, і точку зору, ракурс, деталі, нарешті, їх відбір визначає зовсім не споживач інформації. Так само як і самі події та факти, які стануть надбанням інформаційного випуску. Відбирають журналісти. Стало бути, говорити про їх повної відстороненості від процесу інформування аудиторії не доводиться. Інша справа, що справжній професіоналізм не дозволить поважає себе органові масової інформації нав'язувати аудиторії свою думку. А у читача, радіослухача, телеглядача ніхто не може забрати, принаймні, право вибору джерела інформації. І вибирає він це джерело, як правило, за критеріями професіоналізму журналістів.
Запам'ятаємо цей висновок: відділення фактів від думок - питання професійної майстерності журналіста. Виконання інформаційної функції ЗМІ припускає повідомлення фактів, відокремлене від думок тих чи інших політично заангажованих осіб.
Варто Чи нам відмовлятися від пропагандистської функції ЗМІ тільки тому, що у наших західних колег алергія на слово "пропаганда"? Журналістика "Вільного світу" ототожнює пропаганду з відсутністю об'єктивності, неприйняттям політичного плюралізму, безсовісною прокомуністичної тріскотнею. Однак всі ці ознаки майже відразу пішли з вітчизняних ЗМІ з настанням ери гласності, зміцненням свободи слова, наполегливим рухом країни до громадянському суспільству. А глибинна суть пропагандистської функції ЗМІ, обумовленої як постійне цілеспрямований вплив на аудиторію з метою утвердження певного способу життя, політичних і духовно-моральних цінностей, залишається.
Думається, пропагандистська функція в такому трактуванні пронизує всю діяльність журналістської системи. І суть її не змінюється, коли деякі дослідники пропонують іншу назву, наприклад, соціально-педагогічна функція. Треба пам'ятати, що політичні, економічні та інші умови існування суспільства постійно змінюються, видозмінюється навіть середу проживання людини, і допомогти аудиторії адаптуватися до цих змін - найважливіша соціально-педагогічна завдання журналістики. Особливі можливості в виконанні цієї функції - у журналіста-еколога, але про це піде мова в заключній чолі навчального посібника.
Принциповою новинкою вітчизняної журналістики останніх років є замовні пропагандистські кампанії (як частина виконання пропагандистської функції). Досить згадати акцію "Голосуй або програєш" напередодні виборів Президента Російської Федерації в 1996 р.
Іноді соціально-педагогічну функцію визначають також як управлінську. Фактично всі функції ЗМІ перетинаються між собою: інформаційна вливається в пропагандистську, управлінська - в соціально-педагогічну. І все ж представляється раціональним виділити як самостійну функцію соціального управління, хоча мова, звичайно, йде не про буквальне регулюванні державного і суспільного життя, але про обов'язок ЗМІ донести до кожного громадянина країни загальнообов'язкові нормативні акти, прийняті владними структурами, роз'яснити існуючі закони та приписи, мобілізувати на...
