Королько В.
Сьогодні кожному з нас зрозуміло, що наша незалежна країна повинна влитися в зазначений світовий процес. На жаль, ми ще не готові до цього. Нам не дістає глибокого розуміння змісту, методів і прийомів діяльності фахівців з паблік рілейшнз. Коло людей, в більшості своїй любителів, що почали займатися або цікавитися питаннями зв'язків з громадськістю, - залишається нечисленним і недостатньо кваліфікованим. В Україні практично відсутня продумана система підготовки кадрів за фахом паблік рілейшнз. Загальні спецкурси, які викладають в окремих навчальних закладах, не можуть задовольнити наші гострі потреби. Не зможуть зробити цього і запрошувані із західних країн фахівці з паблік рілейшнз. Вітаючи їх просвітницьку діяльність, не варто забувати, що західний досвід не у всьому придатний для нашої культури і ментальності. Досить послатися на запозичену рекламну діяльність молодих комерційних структур, яка часто справляє враження глуму над зголоднілим народом. Це одне, причому не головне, доказ того, наскільки нагальною є потреба формування в нашій країні власної високопрофесійної, цивілізованої системи зв'язків з громадськістю.
Потрібно, щоправда, відзначити, що деякі кроки в цьому напрямку вже робляться.
В рамках структур Верховної Ради України, адміністрації Президента, Кабінету Міністрів під вивісками прес-служб почали функціонувати відділи або підрозділи, які виконують функції зв'язків з громадськістю. Такого роду підрозділи створені і в структурах окремих міністерств і відомств, в Зокрема МЗС України, МВС Міністерства оборони та ін укомплектовувати служби зв'язків з громадськістю комерційні банки, інші організації підприємницької діяльності. Однак всі вони страждають одним загальним недоліком. Функції цих служб зводяться в основному до інформування громадськості або розповсюдження реклами. Їх переважно прес-посередницька діяльність часто носить спорадичний і безсистемний характер, відрізняючись, як правило, недовготривалим акцій, розрахованих на моментальний, одноразовий ефект. Вони нерідко нагадують В«пожежну командуВ», а не службу по В«техніки безпекиВ». Вони, нарешті, плентаються в хвості подій, просто реагуючи на них (функ-ція реагування), замість того, щоб випереджати негативні моменти, розробляти і здійснювати тривалі програми, розраховані на перспективу (проектувальна функція), на створення стійкої позитивної репутації своєї організації або установи.
Задача створення позитивної репутації (позитивного іміджу) нових для України державних, громадсько-політичних, господарсько-економічних та інших інститутів суспільства, доброзичливого ставлення громадськості до них сьогодні набуває особливої вЂ‹вЂ‹актуальності. Молода незалежна держава переживає системна криза. Причин такого невтішного становища надзвичайно багато. Ми їх, як правило, пояснюємо історично успадкованими внутрішньоекономічними і зовнішньополітичними обставинами, недосконалістю законотворчого процесу і т.д. І для цього, зрозуміло, є вагомі підстави.
Однак майже ніхто не звертає уваги на обставину іншого порядку. Мова йде, зокрема, про те, що в нашому суспільстві дуже низький рівень взаєморозуміння і конструктивної взаємодії державних органів влади, їх управлінських структур, політичних партій і громадських формувань, підприємницьких, комерційних та інших нових інститутів ринкового зразка. Конфронтаційний характер відносин між ними пояснюється не тільки недосконалістю законодавчої бази, покликаної регулювати ці відносини, але і відсутністю у кожного з цих інститутів прагнення чітко сформулювати свої інтереси і суспільну значущість власної діяльності, налагодити співпраця один з одним заради загальнодержавних, загальнонародних інтересів у часи історичних випробувань, що випали на долю України.
Одночасно ми спостерігаємо підвищення рівня недовіри з боку громадськості, різних соціальних груп до інститутів влади, ключовим державним і політичним діячам, до зарождающимся ринкових структур. Про це свідчать опитування громадської думки, регулярно проводяться науковими інститутами, державними і незалежними соціологічними службами. Так, на згідно даних загальнонаціонального соціологічного моніторингу громадської думки, здійснюваного Інститутом соціології НАН України в межах проекту В«Україна на рубежі XXI століття В», рівень довіри опитаних до Президента України на Протягом останніх років становив: 1995 р. - 33.3%, 1996 р. - 23.4%, 1997 р. - 17.6%, 1998 р. - 9.7%. Рівень довіри до Верховної Ради відповідно: 9.5%, 8.7%, 6.9%, 7.3%. До уряду відповідно: 15.9, 13.0, 9.5, 7,6. Довіра опитаних до приватних підприємців також залишається досить низьким: 1995р. -13,2%, 1996р. - 13.3%, 1997р. - 12%, 1998р. - 13.9% (дів.: Патна Н.В., Головаха Е.I. Тенденцii розвітку укранського суспільства (1994 -1998 pp.). Соцiлогiчнi Вінницький національний (Табліцi, iлюстрацii, коментарі). -К.: Iнститут соцiологii, 1999. - С. 41,64,65).
І знову-таки не останньою причиною такої ситуації є відсутність виваженої, націленої на перспективу програми налагодження конструктивних зв'язків з громадськістю, просвітницької, пропагандистської (якщо завгодно) роботи серед різних груп населення. Досить послатися на аматорську практику В«ПаблісітіВ» народних депутатів України, та й самої Верховної Ради, з точки зору технології паблік рілейшнз не витримує жодної критики. Незважаючи на певне позитивне значення, прямі телевізійні трансляції засідань Верховної Ради або їх радіотрансляція практично не сприяли створенню її позитивного образу (іміджу) як авторитетного і відповідального вищого законодавчого органу незалежної української держави Можливість з'являтися на телеекранах майже не використовується депутатами для створення позитивного думки про себе в очах громадськості. Пересічний глядач швидше бачив на екрані заангажованих персон, котрі стоять на узкоідейних позиціях і зводять рахунки зі своїми політичними супротивниками, ніж живих людей, щиро вболівають за своїх виборців, їхнє життя та майбутнє України. У підсумку склався і негативний імідж більшої частини депутатського корпусу, і Верховної Ради в цілому, про що свідчать ті самі опитування громадської думки. Тому не дивно, що активність виборців на виборах істотно знизилася, довіра до обраних депутатам як до В«тимчасовим правителямВ», які піклуються тільки про свої, перш за все матеріальних, інтересах, впало.
І, нарешті, Україна як молода незалежна держава все ще перебуває в не цілком сприятливому положенні на міжнародній арені, тривалий час не може досягти бажаного взаєморозуміння з країнами ближнього і далекого зарубіжжя. Зрушення, що відбулися останнім часом у зовнішній політиці України, дещо змінили її імідж в кращу сторону. Сьогодні вже в опре-діленої мірою можна стверджувати, що налагоджені контакти з офіційними структурами багатьох зарубіжних країн, встановлено та досягнуто взаєморозуміння з окремими керівниками ряду держав світу
Однак, якщо говорити про зв'язки України, її окремих державних та недержавних утворень з широкою зарубіжною громадськістю, з окремими її групами, особливо з впливовими підприємницькими та фінансовими колами провідних країн світу, тут контактів і розуміння занадто мало. І справа не тільки в тому, що наше ринкове законодавство не викликає у них довіри. Під впливом різного роду обставин, а особливо завдяки інформації, поширюваної неукраїнськими засобами комунікації, а також враховуючи наші власні непрофесійні дії у цій сфері та відсутність продуманої інформаційної роботи серед зарубіжної аудиторії, в уявленні широкої світової громадськості все ще домінує мало інформована і не зовсім сприятливий для України думка. До речі, ми дуже мало знаємо про структуру такого громадської думки, а також про процеси та фактори, що формують його. В Україна за замовленням міжнародних політичних і наукових центрів проводяться численні соціологічні дослідження, в тому числі ...
