А.Л. Посадські, Державна публічна науково-технічна бібліотека СО РАН
Питання про причини невдачі "білою" пропаганди в боротьбі з пропагандою Червоної Росії в ході громадянської війни займав уми багатьох білоемігрантських аналітиків і мемуаристів протягом 1920-1930-х рр.. Деякі з них, будучи безпосередньо причетними до пропагандистських апаратів білих урядів, висловлювали свою точку зору, критикуючи заднім числом недоліки в конструкції пропагандистських відомств А.В. Колчака і А.І. Денікіна, недосконалість кадрової політики у сфері "білої" культури, відсутність консолідації в області політичного керівництва справою "освідомлення" і друку. Такі оцінки можна знайти, зокрема, в мемуарно-публіцистичних книгах керівників друку і пропаганди Білій Сибіру Вс.Н. Іванова, Л.В. Арнольдова, Г.І. Клерже [1], подібні мотиви звучать і в щоденникових записах 1919 р. Н.В. Устрялова [2].
Майже в унісон з ними виступали "білі" пропагандисти і видавці Півдня Росії. Згадуючи свою роботу в денікінському Осваге і пояснюючи її плачевні результати, колишній глава цього пропагандистського маховика К.Н. Соколов робив основний упор на внутрішню протидію його роботі в урядових установах Білого Півдня, некомпетентність і суперечливість військово-командного адміністрування в питаннях друку, відомчу і кар'єристських гризню в коридорах влади, відсутність об'єднуючої і надихає ідеї [3]. Вивчаючи документи Освага, це думка повністю підтверджує сучасний дослідник І.В. Тихомирова [4].
Слабкість "Білою" пропаганди, безсумнівно, коренилася в слабкості соціальної політики урядів Білій Росії. Люті військово-каральні акції не підкріплювалися або майже не підкріплювалися осмислено сформульованої і послідовно проводиться системою соціальних дій, спрямованих на вирішення нагальних проблем в аграрній сфері, у вирішенні робітничого питання, в області економічного керівництва країною. Не було, по суті, і єдиної ідейної доктрини Білого руху: вся вона зводилася до гасла повалення більшовизму, взяття Москви, Петрограда, ліквідації "Комісародержавства". Що піде потім, представники різних партій та ідейних течій, які співпрацювали в "білій" пропаганді, уявляли собі по-різному. Повертаючись думками до цієї пори своєї біографії, відомий радянський письменник Вс.Н. Іванов (в 1919 р. був віце-директором Російського бюро друку і редактором двох газет в Пермі і Омську), писав: "Генеральна ідеологія, жорстка, визначальна була тільки у комуністів. Вона налічувала за собою ледь не ціле століття розвитку. А що у нас було? Москва - золота маківка? За століття російської державності ніхто не подбав про масової російської ідеології "[5]. Не маючи більш заможного ідейного забезпечення, омські пропагандисти прикрашали свої газети одними і тими ж висловлюваннями адмірала А.В. Колчака, відтворивши їх у вигляді гасел по багато раз [6].
І все ж, на наш погляд, мала ефективність "білою" пропаганди пояснювалася не тільки дефектами соціально-політичного середовища, з якої ця пропаганда виросла і в якій вона розвивалася. Одним з визначальних факторів невдачі були, мабуть, і внутрішні причини, а точніше, закономірності розгортання масової пропаганди в Росії як частини розпочатого в 1917 р. масового про-і контрреволюційного руху. Пропаганда, тісно пов'язана з масовими рухами, має свої закономірності розвитку. Зараз, на кінець ХХ століття, узагальнюючи досвід отшумевших інформаційних війн, фахівці досить виразно можуть вивести деякі фактори, вирішальним чином впливають на успіх або неуспіх масової пропаганди. Серед найбільш значних факторів можна виділити наступні: тривалість і систематичність пропаганди; професіоналізм пропаганди, системність пропаганди; ступінь тотального охоплення нею усього населення; масування пропаганди, тобто обсяг пропагандистської інформації, обваленої на голови читачів і слухачів; доступність пропаганди, її зрозумілість і сприйняття основними верствами населення.
Спробуємо з позицій знання цих чинників зіставити друковано-пропагандистську діяльність і її підсумки двох протиборчих на Східному фронті громадянської війни сил - "білої" і "червоної" Росії. У даній статті ми звернемося лише до питання про тривалість і систематичності пропаганди. Подібність історичних віх у формуванні апарату пропагандистських установ тієї і іншого боку відразу ж кинеться нам в очі. Безсумнівно, це визначалося внутрішньою логікою "вибудовування" дієздатного механізму - в умовах воєнного протиборства різниця полягала лише в строках, відведених історією "червоним" і "білим" на дану роботу.
Для більшовиків інформаційна війна за утримання і зміцнення своєї влади почалася на ранок після Жовтневого революційного перевороту. По суті, агітаційно-пропагандистська функція стала головним сенсом існування всіх виникли після листопада 1917 Радянський видавництв (виключаючи, можливо, Літературно-видавничий відділ Наркомосу) - видавництва ЦК РКП (б) "Комуніст" (створено в березні 1918 р. на основі злиття двох партійних видавництв - петроградського "Прибоя" і московської "Хвилі"), видавництва Петроградської Ради (створено в січні 1918 м.), видавництва Московської Ради (утворено приблизно в цей же час). Потужної і продуктивної видавничої організацією Радянської Росії стало створене в кінці 1917 р. Видавництво ВЦВК. Агітаційну літературу випускали радянські видавництва в Сибіру (видавництво ЦВК Рад Сибіру "Центросибір") і на Далекому Сході (Бюро друку Дальсовнаркома). Характерною рисою цієї бурхливої вЂ‹вЂ‹видавничої діяльності, однак, була її хаотичність, відсутність єдиного центру. Кожна видає організація діяла самостійно, на власний розсуд і планом. Етап організаційно розпливчатою, децентралізованої системи пропаганди тривав у "Червоних" приблизно дев'ять місяців - з листопада-грудня 1917 по липень-серпень 1918 рр.. Закінчення його слід, на наш погляд, пов'язувати з відомими рішеннями про переведення Радянської Росії на рейки військового життя - постановами V Всеросійського з'їзду Рад (липень 1918 р.) про мілітаризацію країни та постановою ВЦВК від 2 вересня 1918 р. про перетворенні РРФСР в єдиний військовий табір.
В ході аморфного розвитку намацує перші точки опори майбутніх пропагандистських структур. Наведення системності у видавничому середовищі почалося з військових видають установ. Саме вони першими в Радянській Республіці знайшли спеціалізовані органи друковано-видавничої пропаганди.
Звернемо увагу на хронологію подій. 7 лютого (25 січня) 1918 р. в РРФСР створюється Перший видавничий-пропагандистська організація у складі управлінського апарату діючої армії - Організаційно-агітаційний відділ Всеросійської колегії з формування Р К К А. Після взяття більшовиками влади минуло рівно три місяці. Незабаром (8 квітня) замість скасованої колегії з формування РККА створюється Всеросійське бюро військових комісарів, до його складу 23 квітня передається зазначена видавнича осередок, що отримала нову назву - Агітаційно-просвітницький відділ. Структура відділу помітно розширюється: в його складі з'являється видавнича секція, формується літературно-бібліотечний підвідділ [7].
Наступним кроком стало створення спеціалізованих пропагандистських редакційно-видавничих структур в складі, так би мовити, "Цивільних" видавництв. Найбільш показовий приклад - освіту в червні 1918 р. спеціального Військового відділу в надрах Видавництва ВЦВК. Дата його появи, безсумнівно, пов'язана з почався в кінці травня чехословацьким заколотом і виступом білогвардійців в Сибіру. Робота військового відділу була поставлена ​​вже на широку ногу: мова йшла про масові тиражі військово-пропагандистських видань [8].
Відкриття бойових дій, як бачимо, пропагандисти Червоної Росії зустріли не з порожніми руками. Був пройдений досить тривалий "інкубаційний період" радянської видавничої пропаганди. Поступово конструювалися системи, збиралися сили, відточувалася техніка друкованої агітації, створювавс...
