КНИГА ЯК ОСНОВНИЙ ВИД ВИДАННЯ
1. Визначення поняття В«книгаВ»
Етимологічний зміст слова В«книгаВ» давно втрачений. Імовірно воно означає сувій паперу. У стародавніх слов'ян слово В«книгаВ» означало вміння писати, грамотність, знання взагалі.
Досі не вироблено єдиного, який отримав загальне визнання, поняття В«книгаВ». Труднощі, пов'язані з можливістю дати точне і не викликає сумнівів визначення поняття В«книгаВ», полягають у тому, що воно багатозначно, протягом історії змінювалося, розумілося те широко, то вузько, а межі, відокремлюють його від дефініції поняття В«документВ», довгий час не були встановлені.
Згідно сучасним уявленням, книга - це книжкове видання обсягом понад 48 сторінок, у вигляді блока скріплених у корінці аркушів друкованого матеріалу будь-якого формату, в обкладинці або палітурці. Під листом друкованого матеріалу розуміється аркуш паперу (синтетичного замінника), картону, тканини, поверхня яких містить відтиск.
Книга - найважливіший джерело інформації, канал соціальної комунікації, основний різновид документа в складі фондів бібліотек та інших документно-комунікаційних структур. Це найбільш важлива форма зберігання словесної і графічної інформації, призначеної для багаторазового використання та передачі в просторі та часі. Перераховані функції книги є її постійними властивостями. До змінних ж відносяться матеріали, на яких відтворюється інформація, форма книги, різновиди шрифтів і змісту, а також особливі функції різних типів книг.
Книга є продуктом книжкової справи - сукупності галузей культури і виробництва, пов'язаних із створенням та виготовленням книги, її розповсюдженням, зберіганням, описом і вивченням. Відбір для поліграфічного відтворення та розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва, їх професійна оцінка, підготовка до друку і випуск - функції видавничої справи.
Множинне відтворення книг здійснюється поліграфічної промисловістю. Поширення та пропаганда книги є функцією книжкової торгівлі. Збір, обробка, зберігання книг, їх суспільне використання здійснюються в рамках бібліотечної справи. Цілеспрямоване інформування читачів про книгу та інших творах друку - завдання бібліографії.
Книгу і книжкова справа вивчає в історичному, сучасному і прогностичному аспектах комплексна наукова дисципліна - книгознавство. Великий внесок у розвиток книгознавства, вивчення історії книги внесли І.Є. Баренбаум, A.П. Запаско, Я.Д. Ісаєвич, Н.М. Лісовський, К. Мігонь, B. Я. Фрис та ін
2. Історія книги
Історія книги ділиться на два періоди: історія рукописної та друкованої книги. Межею між ними є винахід механічного тиражування книг, яке викликало революцію в технології їх виробництва і підвищило роль друкованого видання у соціальній комунікації.
В античному світі і в середні віки книги розмножували шляхом переписування.
У рукописній книзі текст і ілюстрації відтворені від руки, на відміну від друкованої книги, відтворення якої здійснюється поліграфічним способом.
Форми рукописної книги були дуже різноманітними. У культурі Стародавнього Сходу з III по I тис. до н.е. книга мала вигляд глиняної дощечки. В Єгипті, починаючи з III тис. до н.е., а пізніше в Древній Греції і Римі до IV-V ст. книга існувала у формі папірусних і (з III в. до н.е. до V ст.) пергаментного свитка. Сувій - прямокутний шматок папірусу або пергаменту, вузький і довгий. Текст на нього наносився паралельно довгій стороні, зліва направо, окремими стовпцями. Сувій згортався в трубку. Поряд з папірусом та пергаментом використовувалися й інші матеріали для письма: дерево, листя, шкіра.
Далі книга втратила форму сувою і придбала нову - вдвічі складений аркуш - В«дипломВ». Це були дві дерев'яні дощечки, з'єднані між собою. Греки і римляни аж до IV ст. н.е. використовували книги з дощечок або пластинок зі слонової кістки, з'єднані кільцями або ремінцями.
Кілька скріплених між собою дощечок, натертих воском, які стародавні римляни застосовували для письма, називають поліптіхи. Він є прототипом сучасної форми книги - кодексу, який був сконструйований в I тис. до н.е. в Стародавній Греції. Кодекс - це прямокутні дощечки, з'єднані шкіряною або мотузяною петлею. Подальший розвиток кодекс отримав у Древньому Римі в XI-I ст. до н.е. Тут його стали робити з пергаменту - обробленої шкіри. Пергаментні листи легко згиналися. У зв'язку з цим кодекс перетворився в зошит, двох-, чотирьох-або восьмілістную. У кодексі з'явився титульний лист (лат. titulus - підпис, заголовок), а також рахунок сторінок і зошитів. З появою кодексу виникає палітурка, який спочатку робили з декількох склеєних аркушів папірусу або пергаменту, а потім з дерев'яних дощок, обтягнутих шкірою або матерією. У середні віки був знайдений спосіб з'єднання зошитів. Так кодекс перетворився на книжковий блок. На зміну рукописному пергаментним кодексу прийшов друкарський кодекс, який можна було розмножувати. Він зберігся і до теперішнього часу майже незмінним - як зразок видання та оформлення книг. З часом лише стали різноманітніше і дешевше матеріали, з яких виготовляли книгу.
Найважливішим подією в історії книги був винахід в I в. в Китаї паперу. У Європу вона була завезена в XII в., але витіснила пергамент лише в XIII-XV вв.
Після винаходу друкарства рукописна книга збереглася і існувала паралельно з друкованою аж до XIX ст. Це був манускрипт (Лат. manus - рука і scribo - пишу) - рукопис у вигляді окремих листів, сувою або кодексу.
Історія української рукописної книги сходить до періоду Древньої Русі і має більш ніж 800-річний період розвитку.
У Києві, поклала початок великому давньоруському державі, при Софійському соборі вже в першій половині XI ст. діяв добре обладнаний, забезпечений необхідним корпусом книг великокняжий скрипторій (майстерня рукописних книг), з якого вийшли найдавніші, найбільш цінні пам'ятки давньоруської писемності - знамените Остромирове Євангеліє (1056-1057 роки) і Ізборник Святослава (1073 р.).
У XII-XIII ст. в межах галицько-волинських земель формується центр книгописання. Галицько-Волинський літопис повідомляє про волинському князя Володимира Васильковича (1288 р.) - В«Книжник великому і філософаВ», який особисто В«списувавВ» книги, а також розсилав їх зі своєї придворної рукописної майстерні в інші князівства. Багато з цих книг були В«чудноВ» оформлені, прикрашені золотом і сріблом, коштовним камінням, перлами і кольоровими емалями.
Видатним пам'ятником українського рукописного мистецтва (XIV - перша третина XVI ст.) є точно датована Київська Псалтир 1397 Великоформатна, ретельно написана великим уставом на добротному пергаменті, вона прикрашена 302 високохудожніми мініатюрами, рясно ілюструють її текст.
У цей час здійснено перехід від пергаменту до більш дешевого і зручному писальні матеріалом - папері, заміна урочистого статуту півуставом - почерком, розрахованим на прискорене лист, значне розширення географії рукописних центрів. Історія друкованої книги бере свій початок вже за кілька сотень років до И.Н. Гутенберга.
Першої друкованою книгою вважають текст, відтворений ксилографическим (Гравірування на дереві) шляхом в Кореї в період 704-751 років. Друкувалися в Кореї, Китаї і Японії з IX в. ксилографії книги, а з XI - відбитки, отримані за допомогою набірного шрифту, можна вважати прообразами сучасної книги на Далекому Сході.
Найважливішою подією в історії книги є винахід друкарства в Європі в XV в., яке стало можливим після винаходу Йоганном Гутенбергом пристрої для відливання металевого шрифту в матрицях. Набірна форма складається з металевих літер, відбитки з яких отримували за допомогою ручного друкарського верстата (преса). І. Гутенберг заснува...
