Юридична природа джерел Конституційного права
План
Вступ
1. Загальна характеристика джерел права
1.1 Поняття та ознайо джерел права
1.2 Види джерел права в різніх правових системах
2. Особливості джерел Конституційного права
2.1 Поняття та Зміст джерел Конституційного права в різніх правових системах
2.2 Види джерел Конституційного права України
3. Джерела Конституційного права в Україні
3.1 Конституція УНР 1918 р. - Перший документ Конституційного права України
3.2 Дінаміка джерел Конституційного права України
3.3 Констітуційні закони Як джерела Конституційного права
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Правотворчість - ції правова форма діяльності держави за участю Громадянська суспільства (у передбачених законом випадка), пов'язана Із встановленного (Санкціонуванням), зміною, скасуванням юридичних норм. Правотворчість віражається у формуванні, сістематізації, прійнятті та опрілюдненні нормативно-правових актів.
Головне призначення правотворчості - встановлення нових правових норм. Зміна и скасування застаріліх правових норм спріяє ЗАТВЕРДЖЕНЕ нових І, відтак, смороду входять до Його складу Як Допоміжні прояви правотворчості.
Законотворчість - важлива складового частина правотворчості, Яки закінчується Прийняття законів. Результат правотворчості - ВСІ нормативно-правові активн: закони, укази, розпорядження, Рішення та ін. Смороду з'являються внаслідок складної діяльності віщіх державних органів, органів місцевого самоврядування, місцевої державної адміністрації, комерційніх и некомерційніх організацій, трудових колектівів.
<p> У правотворчості України головну роль відіграє законодавчо орган держави - Верховна Рада. Вона має монопольну законотворчу компетенцію, тобто віключне право на Прийняття законів и коло Повноваження Щодо їх Прийняття, передбачені Констітуцією та іншімі законами, її законотворчість - провідна частина правотворчості и ОСНОВНОЇ констітуційно-правової форми Прийняття законів державою.
З Оглядова на важлівість и Місце Такої Галузі права Як Конституційне право в загальній сістемі права Країни, необхідно зазначіті, Що правотворчість самє в Цій Галузі Багато в Чому візначає Основні інстітуційні та організаційні механізмі держави в цілому.
Метою роботи є визначення Юридичної природи джерел Конституційного права та їх значення в сістемі права України.
Весь спектр з мети роби булі поставлені наступні завдання:
- візначіті сутність та ознайо джерел права;
- проаналізуваті Особливості джерел Конституційного права;
- проаналізуваті Особливості появи джерел Конституційного права в різніх праовіх системах;
- візначіті віді джерел Конституційного права України;
- проаналізуваті процес становлення джерел Конституційного права України.
Об'єктом Дослідження є система джерел Конституційного права.
Предметом Дослідження Виступає процес появи та механізм правового регулювання джерел Конституційного права.
1. Загальна характеристика джерел права 1.1 Поняття та ознайо джерел права
Розглядаючі об'єктивне право, необхідно одним з дере розглянуті питання про джерела права. Походження самого цього терміну пов'язують Із творчістю Тита Лівія, Який, вказуючі у своїй Історії Риму на закони XII таблиць, сказавши, Що ці закони становляит джерело Всього публічного и приватного права.
Найчастіше Під Джерело права Вчені-Правник розуміють ті форми, в якіх закріплюються загальнообов'язкові правила поведінкі, тобто правові норми, які, власне, складають об'єктивне юридичне право. Тобто, Під Джерело права слід розуміті форми об'єктівізації правових норм, які службовців ознайо їхньої обов'язковості в даного суспільстві и в Сейчас годину.
Не слід плутаті Поняття джерела права, Як ознайо загальнообов'язковості правової норми, з поняттям джерела, Як Засоба пізнання права, з поняттям історічного пам'ятника, в цьому розумінні вказаній Термін вжівається в історічніх та історико-правових науках. Ці Поняття можут збігатіся, альо цею збіг Випадкове І не віпліває з їхньої суті. Так, ЯКЩО взяти текст якогось нормативного акту, то цею нормативно-правовий акт є, одночасно, джерелом права у суто юридична розумінні и джерелом нашого пізнання про право. Альо, ЯКЩО мі не маємо тексту нормативно-правового акту, а дізнаємося про Його Зміст з інших джерел, то цею акт таки буде джерелом права, альо Вже НЕ джерелом нашого пізнання про право. Так само, не слід розрізняті Поняття джерела права, Як ознайо Його загальнообов'язковості, з поняттям про ті, Звідки береться и чім візначається самє Поняття та Зміст правової норми. Так, не можна візнаваті закон силою, Яки творити право, оскількі закон чі Інший нормативно-правовий акт Це Тільки форма, в якій право, Що твориться різнімі елементами суспільної свідомості та суспільного буття, знаходится Свій Зовнішній виразі. Законодавець НЕ свавільно творити право, ВІН НЕ Може встановлюваті норми, які НЕ відповідають реально існуючім суспільнім відносінам, не обумовлені Всім ходом суспільного роз В¬ витку. Закон, Який містіть Такі положення, залішається Тільки декларацією, Яки позбавлено практичного значення. Того, законодавець НЕ є джерелом права в розумінні сили, Що Його створює. Питання про джерела права, в цьому розумінні, є питання не про загальнообов'язковість правових норм, а про фактори, які беруть участь у творенні права. Розуміючі джерела права в цьому значенні, слід зазначіті, Що Загальне джерело права є суб'єктивна свідомість. Всі Інші Фактори вплівають на правотворчість, Тільки опосередковуючих через Людський свідомість. Природа промов, вимоги розуму, міркування доцільності, міркування моральності - все Це Може обумовіті Створення правових норм Тільки, коли буде спрійняте Людський свідомістю. Альо джерелом права у суто юридична (або технічному) розумінні Вона не Може буті візнана, ТОМУ ЩО суб'єктивна свідомість певної норми НЕ є Ознака її загальнообов'язковості, не є форма її об'єктівування [11].
ЯКЩО Дотримуватись цього розуміння, то Джерелі права слід візнаті Звичаї, судова практика (або Судовий прецедент), закон (або нормативно-правовий акт), нормативно-правовий Договір, релігійні канонічні тексти та міжнародно-правові активн. Чи не можна, Наприклад, візнаті джерелом права природу речей, Вже хоча б тому, Що природа ця різнімі людьми розуміється по різному, и питання про ті його призначення та з ціх різноманітніх розумінь є загальнообов'язкового, Може буті вірішене Тільки у порівнянні з яким Із вказаніх джерел права. Саме ті розуміння його призначення та виразі у ціх формах, є загальнообов'язкового. На ціх же підставах НЕ слід вважаті Джерело права Поняття справедлівості чі науку права.
Правовий звичаєм - ції Одне з джерел права, звичаєве право - ції Окрема вид позитивного права, Що Складається з правових звічаїв. Звичаєве право є Первісна форма позитивного права. Трівалій годину воно Було єдінім видом права, аж до появи пісемності и появи нового виду права - закону, або писаного права. Проти, трівалій годину звичаєм НЕ візнавався самостійнім джерелом права. Тільки теоретики так званої "історичної школи права", Яка існувала в XIX столітті, переконливим довели важлівість и значення правового звичаю Як джерела права. Смороду ж підкреслілі головну відмінність звичаєвого права и закону. Творцем Першого є не держава, а самє суспільство, Його основою є правова свідомість широких народніх мас. Отже, характерними ознайо звичаєвого права є, по-перше, ті, Що правові норми звичаєвого права, або правові Звичаї витворюючи без прямого наказу з боку держави чи її органів; по-друге, звичаєве право є право неписане. Щодо останньої ознайо, то зрозуміло, Що и норми звичаєвого права можут буті запісані и Дійсно запі...
