ЮРИДИЧНА ГЛОБАЛІЗАЦІЯ: ЗАКОНОМІРНІСТЬ, НЕМИНУЧІСТЬ, ПЕРСПЕКТИВИ
глобалізація правової нормотворчий судовий
Право в ХХI столітті не може залишатися осторонь від загальних динамічних процесів розвитку, що охопили різні сфери суспільного життя, оскільки являє собою феномен, жорстко включений в контекст соціального розвитку. Одним з найбільш характерних процесів сучасного світового розвитку в гуманітарній сфері є глобалізація, що пронизує практично всі сторони життя сучасного суспільства і несуча як позитивний, так і очевидно негативний соціальний заряд. Спробуємо проаналізувати феномен права в контексті процесу глобалізації і, таким чином, усвідомити вплив наслідків глобалізаційних процесів в сучасному світі на розвиток правового феномена, у тому числі маючи на увазі особливості вітчизняної правової системи.
Процеси глобалізації не можуть обійти стороною також феномен держави, яке в нових умовах піддається чи не найбільшою жорсткій перевірці на міцність за всю свою багатовікову історію. Глобалізація поставила питання щодо навіть таких казавшихся ще зовсім недавно непорушними фундаментальних основ державного будівництва як державний суверенітет. Відповідно, істотно модифікується власне управлінська функція держави, що супроводжується очевидним зниженням його управлінського потенціалу.
Оскільки в предмет нашого дослідження не входить проблема впливу процесів глобалізації на феномен держави, залишимо за дужками детальний аналіз співвідношення глобалізації і держави, зауваживши лише, що зазначене явище останніх років, бути може, навіть десятиліття, що характеризується послабленням можливостей суверенно-державного впливу на процеси світового розвитку з неминучістю тягне за собою кардинальну переоцінку традиційного розуміння правового феномена, закономірну девальвацію можливостей його регулятивного впливу. У даному випадку має сенс обмовитися про безвідносності подальших міркувань до модних і, безумовно, теоретично корисним спорах, що стосуються проблем право розуміння, більшість з яких так чи інакше зачіпають питання співвідношення держави і права. Однак навряд чи знайдеться протягом наукової думки, зовсім заперечує ту чи іншу взаємозв'язок цих найважливіших і, безсумнівно, дуже близьких, соціальних феноменів.
З урахуванням викладеного представляється досить логічним напрямок подальших науково-правових досліджень, зокрема, в бік аналізу адаптивної здатності правового феномена, в тому числі соціальних потреб та можливостей розширення регулятивного потенціалу права.
Перш за все, хотілося б зупинитися на структурних змінах явища права. У цьому плані, на наш погляд, найбільш характерним для останніх десятиліть є феномен конвергенції правових систем. Мова йде про процес зближення двох основних правових сімей - континентальної та англо-саксонської, проявляється у взаємопроникненні найбільш важливих характеристик обох. З одного боку, в континентальній правової сім'ї відзначається істотне підвищення значення прецедентної практики, головним чином, у зв'язку з посиленням ролі конституційної юстиції. З іншого боку, оглядаючи характерні тенденції у розвитку англо-саксонської правової сім'ї, не можна не помічати розширення власне законодавчого впливу в зоні загального права.
Зрозуміло, мова не йде про уніфікацію двох найбільш поширених у сучасному світі правових сімей. На даному етапі можна з певністю стверджувати лише про явно вираженою тенденції до зближення типології їх структурної побудови в плані, головним чином, формування переліку джерел права, характерних для обох сімей. При цьому зараз не викликає сумніву обгрунтованість констатації і, по всій видимості, необхідність збереження відомої самобутності національних правових систем, об'єднаних певними ознаками у відповідні правові сім'ї.
Однак, загальний вектор розвитку світового правового феномена в умовах глобалізації очевидний. Важливо при цьому, щоб адаптуються характеристики правових сімей мали позитивний потенціал, щоб правові системи сприймали історично зумовлені позитивні особливості один одного.
Для континентальної правової сім'ї було б суттєво важливим інкорпоруванням таких динамічних властивостей англосаксонської родини як вельми оперативна державна реакція (в даному випадку з боку судової гілки влади) на мінливі суспільні відносини, що мають правову природу і в силу цієї причини вимагають спеціально-правового впливу, тобто юридичного регулювання. До того ж зазначена реакція, як правило, не може не характеризуватися підвищеною якістю вирішення виниклої соціальної проблеми, яка потребує правового (точніше, нормативного) дозволу, особливим рівнем професіоналізму, настільки необхідного в процесі зняття соціального протиріччя за допомогою юридико-технічних засобів.
Дозволимо висловити не занадто популярне міркування, що стосується співвідношення рівня спеціально-правового, юридико-технічного рішення регулятивних проблем в рамках конституційного процесу і в рамках традиційного законодавчого процесу з його В«демократичноїВ» - в розумінні демократії позаминулого століття - складової, а також жорстко пов'язаного з складовою політичної. Навряд чи зазначене співвідношення буде на користь традиційного парламентаризму і на шкоду конституційної юстиції.
В той же час англо-саксонська правова сім'я отримує суттєві дивіденди від підвищується ролі закону в якості найважливішого джерела права, що сприяє стабілізації національних правових систем, складових зазначену сім'ю, підвищує її стійкість, забезпечує оптимальну збалансованість між консервацією основоположних принципів права і динаміки конкретних правових норм, що регулюють соціальні відносини, настільки швидко розвиваються в епоху глобалізації і під впливом останньої.
Тенденції конвергенції так чи інакше не могли обійти стороною вітчизняну правову систему. Як і раніше з формально-юридичних позицій судова практика не визнається в якості офіційного джерела права. Однак безглуздо було б заперечувати величезну регулятивне значення, яке мають постанови пленумів Верховного Суду Російської Федерації і Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації. Ознайомлення з текстами зазначених постанов у багатьох випадках дає підстави для роздумів про співвідношення інтерпретації юридичної норми і власне нормотворчим процесом, результатом якого, як добре відомо, є загальнообов'язкове правило поведінки.
Найчастіше грань між цими явищами правової діяльності настільки тонка, що можна говорити, як це вже часто можна зустріти в сучасній спеціально-правовій літературі, про змішаної правовою природою - про нормативно-інтерпретаційному характері судових актів, що є результатом узагальнення судової практики та одночасно визначають вектор подальшого розвитку цієї практики.
Якщо ж вести мову про актах Конституційного Суду Російської Федерації, причому як про постанови, так і про визначеннях, особливо про так званих визначеннях з позитивним змістом, то регулятивна, нормативна складова цих формально інтерпретаційних актів настільки істотна, що їх змістом визначається не тільки напрямок судової практики в різних юрисдикціях, але і спрямованість законотворчої діяльності парламенту.
Чи підлягає зазначене обставина позитивній оцінці або вимагає до себе негативного ставлення? За Видно, як і будь-яке складне явище, воно далеко від однозначного сприйняття. З одного боку, безсумнівно важливим видається збереження тієї вельми делікатній грані між власне законотворчістю і судової нормативної інтерпретацією, оскільки необхідність збереження поділу функціонального наповнення двох потужних владних механізмів (законодавчого та судового) є аксіоматично.
У той же час інтереси суспільства, обслуговування якого і є найголовніше призначення державного апарату в усіх його структурних і функціональних проявах, повинні мати безумовний пріоритет, особливо в тій ситуації, коли недосконалість структурн...
