Введення
Метою моєї курсової роботи є визначення поняття кримінально-правової помилки як особливого обставини оцінки поведінки суб'єкта злочину, її кримінально-правового значення, а також побудова чітких правил кваліфікації при наявності помилки.
Кримінальну право встановлює істотні ознаки суспільно небезпечних діянь, вчинення яких має за загальним правилом спричинити застосування заходів кримінального покарання. Сукупністю ознак, що характеризують певний вид діянь як суспільно небезпечних і караних кримінально-правовим покаранням, є склад злочину.
Законодавець, формулюючи склади злочинів, здійснює "сходження" від конкретного до абстрактного, знаходить в явищах їх соціальну сутність, з тим, щоб потім слідчий і суд могли зв'язати раніше пізнане абстрактне з досліджуваним конкретним і, знаючи раніше пізнану і виражену в законі сутність, виявив би її в конкретному протиправному поводженні.
Правильне тлумачення правових понять, які характеризують склад злочину, особливо в випадках, коли ці поняття носять загальний характер і не розкриваються в законі, є істотною гарантією недопущення помилок.
Вивчення судової практики показує, що, на жаль, навіть суди нерідко допускають помилки в тлумаченні складу злочину, які, будучи виявленими вищестоящими судами, тягнуть скасування вироків. У структурі всіх помилок, спричинили скасування обвинувальних вироків з припиненням справи, помилки в визначенні складу злочину займають значну, а по відношенню до помилкам, що спричинило скасування обвинувальних вироків з припиненням справи за всіма статтями обвинувачення, - визначальну частину (щодо осіб).
В кримінально-правовій літературі є різні визначення помилки. Одні вчені розуміють під помилкою оману особи щодо фактичних та юридичних ознак скоєного, інші трактують її як невірне, неправильне уявлення особи про фактичних і юридичних ознаках або властивостях вчиненого діяння і його наслідків, треті визначають її як невірну оцінку особою своєї поведінки, на думку четвертих помилка - це В«оману особи щодо об'єктивних і суб'єктивних ознак суспільно небезпечного діяння, які характеризують це діяння як злочин В».
Компромісне поняття помилки стосовно до наведеним дефініціям дає А.І.Рарог. Під помилкою особи він розуміє В«... оману лише щодо фактичних обставин, що визначають характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння, або щодо юридичної характеристики діяння В».
В своїй роботі мною буде проведено аналіз теоретичних і правозастосовних аспектів помилки в кримінальному праві.
Глава 1. Помилка в кримінальному праві
1.1 Загальне поняття помилки
Суб'єктивна сторона злочину - це внутрішнє психічне ставлення особи до здійснюваного їм суспільно небезпечного діяння.
В відміну від ознак об'єктивної сторони злочину, доступних для безпосереднього сприйняття іншими особами, ознаки суб'єктивної сторони недоступні для безпосереднього спостереження і встановлюються на підставі показань, даних особою, а також на підставі аналізу та оцінки об'єктивних ознак злочину.
Згідно психологічної теорії, вина визначається як психічне ставлення особи до вчиняє суспільно небезпечне діяння або бездіяльності та її наслідків, виражається у формі умислу або необережності. Існують і інші теорії провини.
Сучасне кримінальне право виходить з того, що злочинним може бути діяння, вчинення якого є усвідомленим і вольовим. Внаслідок цього вина є необхідною передумовою кримінальної відповідальності і покарання. Тільки винна відповідальність за вчинення злочину утворює сутність суб'єктивного зобов'язання: якими тяжкими не були б наслідки, відповідальність настає тільки за винне їх заподіяння, об'єктивне зобов'язання є неприпустимим.
Виділяють дві форми вини: умисел і необережність. Форма вини - це обумовлене законом поєднання інтелектуальних і вольових ознак, що свідчать про ставлення винного до здійснюваного їм діянню та її наслідків. Форма провини або вказується в кримінально-правових нормах, що встановлюють відповідальність за конкретний злочин, або мається на увазі.
Проголошений кримінальним законом принцип вини зумовлює відповідальність лише за істинне уявлення особи про характер вчиненого діяння і наступили наслідки. У ст. 25, 26 КК визначені межі інформаційного навантаження на інтелект і волю винного: усвідомлювати суспільно небезпечний характер діяння, тобто всі фактичні обставини, що мають кримінально-правове значення; передбачити настання конкретних суспільно небезпечних наслідків; бажати, свідомо допускати ці наслідки, ставитися до них байдуже або розраховувати на їх запобігання.
Однак в реальному житті нерідко складаються ситуації, коли особа помиляється щодо характеру та соціальної сутності вчиненого діяння. Така ситуація в кримінальному праві називається помилкою. Отже, помилка в кримінальному праві - це неправильне уявлення особи про дійсний (істинному) юридичному чи фактичному характері (властивості) вчиненого ним діяння і його наслідків. Помилки бувають юридичними та фактичними.
Помилка являє собою неправильну оцінку особою, яка вчиняє злочин, свого поведінки, фактичних обставин скоєного, наслідків, умов протиправності і т.д.
В кримінально-правовій літературі пропонувалися різні визначення помилки. Одні вчені визначають помилку як оману особи щодо фактичних та юридичних ознак скоєного, інші - як невірне, неправильне уявлення особи про фактичних і юридичних ознаках або властивостях вчиненого діяння і його наслідків, треті - як невірну оцінку особою своєї поведінки, четверті - як оману особи щодо об'єктивних і суб'єктивних ознак суспільно небезпечного діяння, які характеризують це діяння як злочин. Нарешті, п'яті визначають помилку як оману особи щодо характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого діяння і його кримінальної протиправності [1] .
Видається, що за наявності термінологічного відмінності всі ці визначення досить повно і правильно розкривають поняття помилки, яка полягає в неправильній оцінці особою, яка вчиняє злочин, своєї поведінки і (або) його наслідків або його кримінальної протиправності.
В чинному КК відсутня норма, яка визначає помилку, хоча при обговоренні проектів КК пропозиції про включення до КК статті, яка визначає помилку, висловлювалися. Так, в проект КК 1995 р. була включена ст. 29, озаглавлена "Помилка в кримінально-правовому заборону": "Якщо особа не усвідомлювала і за обставинами справи не могла усвідомлювати, що скоєне їм суспільно небезпечне діяння заборонене законом під загрозою покарання, таке діяння визнається досконалим невинно і в силу цього особа не підлягає кримінальній відповідальності.
Якщо особа не усвідомлювала, що здійснюється ним діяння як суспільно небезпечне заборонено законом під загрозою покарання, але за обставинами справи повинна була і могла це усвідомлювати, така особа підлягає кримінальній відповідальності за вчинення злочини з необережності у випадках, передбачених відповідними статтями Особливої вЂ‹вЂ‹частини цього Кодексу ".
Ця стаття не була включена в КК РФ 1996 р. цілком обгрунтовано, оскільки в ній по суті розкривалося не поняття помилки, а поняття невинного заподіяння шкоди. Положення цієї статті, сформульовані більш точно і вдало, увійшли в ст. 28 чинного КК як ознаки невинного заподіяння шкоди (випадку).
Хочеться відзначити, що норми про ошібкесодержатся в кримінальному законодавстві багатьох зарубіжних країн. У більшості зарубіжних кодексів містяться положення про виключення кримінальної відповідальності за навмисне злочин за наявності фактичної помилки, якщо особа не усвідомлювала фактичні обставини, які закон відносить до обов'язкових ознак цього складу злочину. Принцип суб'єктивного зобов'язання припускає поставленні винному лише тих обставин вчиненого злочину, які їм усві...
