Про ПРОБЛЕМАХ Взаємодія органів конституційного правосуддя І МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У Суб'єктів Російської Федерації
У світовій практиці конституційний контроль є фактично сформованим інститутом з майже двохсотрічної історією. В тій чи іншій формі він представлений і успішно функціонує в переважній більшості демократичних держав. Інша картина склалася нашій країні, де довгі роки конституційному контролю не приділялося належної уваги. Це не випадково. В умовах соціалізму, особливо в період культу особи і жорсткого партійного контролю, коли серйозно порушувалася законність, спостерігалися значні відхилення від демократії, принижувалася роль народного представництва, яка діяла в країні адміністративно-командна система і конституційний контроль були несумісні.
Розпочаті в Росії в другій половині 80-х років XX століття глобальні реформи, спрямовані на демонтаж радянської системи, поставили на порядок денний і такий найважливіший питання, як удосконалення правової охорони основного закону як одного з найважливіших умов створення демократичного, правового, федеративної держави, заснованої на принципі поділу влади. Центральне місце тут по праву відводилося конституційному контролю.
Історично склалося так, що у Росії не було власного досвіду організації подібної діяльності. Для рецепції відповідної моделі конституційного контролю та її подальшої адаптації до умов Російської Федерації була обрана так звана європейська (кельзеновская, австрійська) модель передбачала установа спеціалізованих судових органів конституційного контролю.
Закріплення в Конституції Російської Федерації 1993 року принципів федералізму і поділу властей, визнання за суб'єктами Федерації права мати свої конституції (Статути) і законодавство, встановлювати власну систему органів державної влади, можливість відігравати активну роль у захисті прав людини і громадянина, стали подальшим стимулом для розвитку конституційного судочинства в Росії. Федеральний рівень конституційного судового контролю ось вже більше 15 років успішно представлений Конституційним Судом Російської Федерації. На рівні суб'єктів Федерації діють 13 конституційних судів в республіках (Адигея, Башкортостан, Бурятія, Дагестан, Кабардино-Балкарія, Карелія, Комі, Марій Ел, Північна Осетія-Аланія, Якутія (Саха), Татарстан, Тува, Чеченська республіка), а також 3 статутних суду в Калінінградській, Свердловської областях та місті федерального значення Санкт-Петербурзі.
Незважаючи на те, що основні закони ще 39 суб'єктів Федерації передбачають створення конституційних (статутних) судів [1], процес формування регіонального конституційного правосуддя йде повільно з певними труднощами, пов'язаними з небажанням владних структур ряду регіонів засновувати В«ФакультативнийВ», на їхню думку, контрольний орган. Уповільнення темпів розвитку регіонального конституційного правосуддя породжує у ряду вчених сумнів у життєздатності самої моделі конституційного судочинства в суб'єктах Федерації [2].
Тому навіть не дуже великий досвід, накопичений деякими суб'єктами Федерації в сфері організації діяльності конституційного правосуддя, потребує серйозного наукового аналізу і осмислення.
Останнім час стосовно характеристики судового конституційного контролю всі більш широко стало використовуватися поняття В«конституційне правосуддяВ», яке визначається вченими [3] як діяльність судових органів, що складається в розгляді справ, предметом яких є конституційно-правові питання, пов'язані із забезпеченням дотримання конституції органами влади та у прийнятті по ним рішень, що тягнуть правові наслідки. Причому конституційного правосуддя притаманні основні ознаки правосуддя, характерні для всіх судів (здійснення правосуддя від імені держави; здійснення судової діяльності тільки судами; здійснення правосуддя методами, визначеними в законі; гласність судочинства; колегіальність при розгляді справ; використання в необхідних випадках заходів державного примусу). У цей перелік включаються і такі ознаки, як: В«самостійна процесуальна форма відправлення конституційного правосуддя; юридична сила рішень конституційного суду, прирівняна до юридичної сили конституції; особлива система законодавства, що регулює конституційне правосуддя В»[4].
Здійснення правосуддя є основною, найбільш важливою з функцій судової влади. Конституція Росії (ч. 2 ст. 118) закріплює, що судова влада здійснюється за допомогою конституційного, цивільного, адміністративного та кримінального судочинства. Таким чином, конституційне судочинство включено в загальну систему правосуддя. Постанова Конституційного Суду Росії від 16 червня 1998 року у справі про тлумачення окремих положень статей 125, 126, 127 Конституції Російської Федерації прямо вказує, що Конституційний Суд - це особливий орган правосуддя [5]. Особливим він є в силу того, що свою компетенцію здійснює в специфічній формі правосуддя - конституційного судочинства. Основними ознаками цієї особливої вЂ‹вЂ‹форми є коло предметів перевірки та ініціаторів розгляду справ, пов'язані з цим види процедур та юридичні наслідки прийнятих рішень.
Згідно Федеральному конституційному закону від 31 грудня 1996р. В«Про судову систему Російської Федерації В»[6] конституційні (статутні) суди включені в єдину судову систему країни і тим самим представляють судову гілку державної влади на рівні суб'єкта Федерації. Рішення, винесені в межах їх повноважень, є обов'язковими для всіх органів публічної влади, фізичних та юридичних осіб і підлягають неухильному виконанню на всій території Російської Федерації.
Питанням організації регіонального конституційного (статутного) правосуддя присвячені деякі рішення Конституційного Суду Російської Федерації, серед останніх можна відзначити наступні: Визначення Конституційного Суду РФ від 02.02.2024 № 37-О В«За запитом Конституційного Суду Республіки Карелія про перевірку конституційності положення абзацу шостого пункту 1 статті 4 Закону Російської Федерації В«Про статус суддів в Російській ФедераціїВ» [7], Ухвала Конституційного суду РФ № 491-О від 27.12.2023 В«За запитом Санкт-Петербурзького міського суду про перевірку конституційності окремих положень Федерального конституційного закону В«Про судову систему Російської ФедераціїВ», Закону Російської Федерації В«Про статус суддів в Російській ФедераціїВ» і Федерального закону В«Про органи суддівського співтовариства в Російській Федерації В»[8] і т.д.
Таким чином, на наш погляд, представляється правомірним використовувати термін В«Конституційне правосуддяВ» стосовно до діяльності судових органів конституційного контролю суб'єктів Федерації з правової охорони конституцій і статутів останніх.
Сутність конституційного правосуддя складає конституційний контроль - здійснювана судовим органом перевірка нормативних актів на їх відповідність Конституції. При цьому конституційне правосуддя, здійснюючи правову охорону Конституції, стоїть як би над іншими органами державної влади, наділеними певними повноваженнями щодо здійснення конституційного контролю, оскільки для інших органів основною функцією виступає правотворча та правозастосовна діяльність, а конституційний контроль виступає лише додатковою функцією.
Крім того, саме судовий конституційний контроль встановлює для інших органів конституційного контролю (органів державної влади, прокуратури, судів загальної юрисдикції) критерії оцінки конституційності, оскільки правові позиції конституційного (Статутного) суду є загальнообов'язковими. Тому, слід погодитися з думкою Ю. Юдіна, який відзначає, що В«саме судовий конституційний контроль (конституційне правосуддя), а не конституційний контроль в широкому сенсі слова все більше визнається в юридичній літературі головним, визначальним елементом механізму правової охорони Конституції В»[9].
Конституційне правосуддя в Росії вносить значний внесок у розвиток федералізму, забезпечення верх...
