З всього різноманіття сучасних проблем однією з найбільш складних є проблема наростання суперечностей між природними процесами і процесами соціально-економічного розвитку та використання природних ресурсів. Розвиток промислового і аграрного виробництва, використання значної кількості природних ресурсів, урбанізація та інші складні антропогенні процеси стали факторами, які суттєво впливають на цілісність природних екосистем і структурно-функціональної організації ландшафтів, зумовлюють глибокі зміни в біогеоценотічному покриві, руйнування біологічного та ландшафтного різноманітності, знижують ступінь біотичної модифікації ландшафтів [4-6, 9, 14]. При сучасних моделей споживання і виробництва природні ресурси продовжують використовувати швидше, ніж вони можуть відновлюватися. Недотримання у процесі виробничо-господарської діяльності законів, правил і принципів природокористування [12] призвело до порушення стійкості ландшафтних систем, виникнення негативних екологічних ефектів (забруднення навколишнього середовища, зникнення видів рослин і тварин, ерозія грунтів, обміління рік, паводки та ін), погіршення умов середовища проживання людей.
Головними вимогами законів природокористування є забезпечення функціональної цілісності та оптимального співвідношення компонентів у природних і природно-антропогенних системах, а також максимального збереження біогеоценотичного покриву, біологічного та ландшафтного різноманіття. У випадку порушення цих вимог втрачається надійність природних екосистем - здатність екосистеми (ландшафту) існувати без різких змін структури і функцій, а також порівняно повно саморегулюватися і бути самовідновлюватися.
Надання пріоритетності політиці нерегульованого споживання природних ресурсів зумовлює нарощування антропогенного навантаження на ландшафти і хід природних процесів у них. Потенційні можливості природних екосистем протидіяти цим процесам знаходяться на межі вичерпання. Освоєння нових територій і нових ресурсів призвело до ущільнення географічного простору [13] і необхідності обмеження певних параметрів розвитку у сфері економіки, споживання ресурсів і простору [14-16].
Згідно цього потрібно приймати адекватні організаційно-господарські заходи по переходу до режиму інтегрального управління природними територіальними комплексами. Фундаментальним ідеєю і реагуванням на дігресівні процеси в природі, обумовлені хаотичним і в основі споживчим природокористуванням, є ідея сталого розвитку [16], один із принципів якої - збереження природного середовища, біологічного та ландшафтного різноманіття.
Вважають, що ідея формування екологічної мережі є інтегральною в збереженні природного середовища, оптимізації ландшафтів, збереження генофонду живої природи, формування сприятливих умов для життєдіяльності людини [1, 2]. У Європі вона вже придбала певного розвитку і є головним напрямом реалізації Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (Софія, 1995). На міждержавному рівні формування екологічної мережі координує програма "Natura-2000", прийнята в 15 країнах Європейського Союзу. У разі об'єднання природоохоронних територій з Всеєвропейської екологічної мережею "Emerald" буде забезпечена охорона біорізноманіття та генофонду видів усієї Європи та сталого використання природних ресурсів.
В Україні правові засади формування екологічної мережі регульовані Законами України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991), "Про природно-заповідний фонд України "(1993)," Про рослинний світ " (1999), "Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону "(2002)," Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр.. "(2000), а також Рамковою конвенцією про охорону навколишнього середовища та сталий розвиток Карпат (2003).
Програма формування національної екологічної мережі України передбачає виділення ключових районів, екологічних коридорів, відновлювальних і буферних територій з урахуванням біогеографічних зон; відбір збережених екосистем і ландшафтів, типів середовищ існування видів (Екотон) регіонального і національного значення. Згадані питання є методологічною базою вивчення біологічного та ланд-шафтного різноманітності, аналізу стану ландшафтів як основи формування регіональної екомережі та оптимізації ландшафтів на території Івано-Франківській області.
Проблема формування регіональної екологічної мережі (див. малюнок) і оптимізації ландшафтів для Івано-Франківської області особливо актуальна, оскільки в Внаслідок антропогенного впливу значно порушена генетична цілісність, висотна диференціація і структурно-функціональна організація природних ландшафтів, які функціонували раніше як саморегульовані системи з високим порогом стійкості. Природними і напівприродних угрупованнями (ліси, сінокоси, пасовища, водно-болотні угіддя) в області зайнято в середньому 63% території. Однак у рівнинних ландшафтах цей показник значно нижче - 20-35%, в передгірних - 35-40%. Екологічну небезпеку являє зменшення лісистості території у гірських ландшафтах до 50-60%, в передгірних - до 30-45%, у рівнинних - до 8-17%. Внаслідок інтенсивного використання лісів змінився ценотичний склад лісових екосистем, збільшились в 2, 5 рази площі похідних смерічніків за зменшення площ ялицевих, букових і дубових лісів. Порушено вікова структура деревостанів - переважають молодняки і середньовікові насадження (81%).
Освоєння території супроводжується поширенням "хвиль" впливу людини на природні ландшафти і впровадженням антропогенних комплексів в структуру природної ландшафтної мозаїки. У корінному біогеоценотічному покриві Івано-Франківській області ще в I тисячолітті н. е. переважали лісові ландшафти [3]. Самими поширеними процесами цілеспрямованих перетворень природних ландшафтів було вирубування лісів з метою формування необхідного для людини життєвого простору, створення пасовищ, сінокосів і орних земель.
В Внаслідок денатуралізації природного середовища утворилося різноманіття сучасних природно-антропогенних ландшафтів, які є побічним продуктом економічної діяльності людини. Заміна природного біоценозу агроценозів і урбанізованими екосистемами призвела до зменшення біогеоценотіческій товщі, спрощення структури природних ландшафтів, погіршення водного балансу території, зниження енергетичної ефективності продукційного процесу.
В Останніми роками простежено значний інтерес до ландшафтам та їх охороні, враховуючи деструктивне і неконтрольоване їх зміна, а також процес ландшафтної гомогенізації. З урахуванням важливості ландшафту як невід'ємної частини і важливого елемента в житті людини висловлено низку пропозицій щодо збереження та управління ландшафтами, зокрема: розвиток стратегії дій для ландшафтів Європи; концепція індикаторів ландшафту та його оцінки в рамках Європейського союзу, а також вивчення зв'язків між традиційними ландшафтами та регіональною економікою для розробки планів дій з їх пріоритетного використання та збереження ландшафтного різноманіття [2].
Ландшафти будуть змінюватися і надалі в результаті економічного та культурного розвитку та інших факторів, однак ці зміни потрібно спрямувати так, щоб у Зрештою досягти сучасного якісного (оптимального) ландшафту. Ландшафти повинні бути результатом екологічно обгрунтованого проектування, а не безсистемно розвитку.
Враховуючи все більше антропогенне навантаження на природні ландшафти особливого значення набуває формування екологічної мережі як єдиної структурованої системи територій регіонального і національного рівнів з природними або частково зміненими ландшафтами. Регіональної екологічної мережі на території Івано-Франківській області створюють згідно з "Програмою формування регіональної екологічної мережі в Івано-Франківській області на 2001-2010 рр.. "Метою програми є формування цілісної системи, я...
