Перші роки поточного десятиліття стали тим рубежем, коли країни СНД приступили до відновлення своєї економіки після кризового спаду в 1990-і рр.. В даний час багато з них відновили обсяги ВВП дореформеного періоду (1990-1991 гг.), а Росія і Україна завершують післякризове відновлення. Економічне становище більшості держав Співдружності в останні роки покращився.
Розглянутий період характеризується продовженням ринкових перетворень. Однак їх темпи і масштаби по країнах неоднакові. У 1990-і рр.. у всіх цих країнах проглядаються такі загальні риси реформ, як лібералізація, більший чи меншу роздержавлення економіки, розширення ринкових відносин. Спостерігається посилення відмінностей у формованих країнами ринкових механізмах. Значні зміни в пріоритетах і механізмах реформ відбулися в Росії. Одночасно більш чітко позначилися особливості реформ, що проявлялися в країнах ще в 1990-і рр.. Якщо оцінювати поточний курс (тактику) реформ останніх років за критерієм загального стану економіки, то він, як правило, виглядає більш успішним. Це відноситься не тільки до Росії.
Як і в попереднє десятиліття, величезний вплив на економічне становище країн надавав політичний фактор. Але якщо внаслідок розпаду СРСР державна влада в нових незалежних державах виявилася ослабленою, в тому числі у відношенні можливостей державного регулювання економіки та формуються ринкових механізмів, то потім відбулося її зміцнення та консолідація.
Під багатьох країнах (Росія, Білорусія, Казахстан, держави Середньої Азії) зміцнення економіки супроводжувалося посиленням (у різному ступені) автократичних тенденцій.
Неоднозначний відповідь на питання про внесок у відновлення економіки країн самій організації СНД. З одного боку, не можна заперечувати певного позитивного впливу співпраці стали незалежними колишніх союзних республік в новій організації. У той же час відома критична оцінка діяльності цієї організації її учасниками. Нові незалежні держави проявляю
ть інтерес перш за все до розширення торгівлі та співробітництва з розвиненими країнами Європи, Японією, Китаєм і в меншій мірі - в рамках самої організації; частка взаємного товарообігу в порівнянні з радянським періодом скоротилася. Цілі, оголошені при створенні СНД (формування спільного економічного простору, налагодження ефективної співпраці та розробка його механізмів, проведення узгодженої соціально-економічної політики), так і не досягнуто. Підтвердженням слабкості організації є те, що по деяких країнах немає офіційних статистичних даних. При аналізі ВВП нами використовуються відносні показники (темпи зростання і приросту, структурні співвідношення), абсолютні дані, на базі яких вони були досліджені, взяті із збірок Статкомітету СНД про національних рахунках країн (1).
Темпи зростання і структура формування ВВП. В рамках програми міжнародних зіставлень Статкомітет СНД та Росстат координували роботу по зіставленню обсягів і структури ВВП країн СНД за 2000 р., в якому в якості порівнянної валюти застосовувався російський рубль (не брала участь Україна, відсутні дані по Узбекистану) (2). ВВП України в рублях оцінений нами орієнтовно по його співвідношенню з російським у 1999 р. Частка окремих країн у ВВП 12 держав СНД в 2000 р., за нашими розрахунками, становила: Росії - близько 70%, України - 14, 5, Казахстану - 4, 6, Білорусії - 3, 2, Туркменії - 1, 4, Азербайджану - 1, 3, Грузії - 0, 7, Вірменії та Киргизії - по 0, 5, Молдавії - 0, 4, Таджикистану - 0, 3%.
Вплив Росії не буде настільки переважаючим, якщо врахувати, що країни Співдружності взаємодіють на власних і світових ринках з іншими, більш економічно сильними, ніж Росія, державами. У 2002 р. обсяг ВВП Росії становив в порівнянні з США 11%, Німеччиною - близько 53, Великобританією і Францією - приблизно 68, Японією - 33, 5%. Стрімко посилюються позиції у світовій економіці і азіатському регіоні Китаю. За останніми з наявних публікацій, ВВП Китаю в 2005 р. досяг 70% США, 69% - Європейського союзу і в 2 рази перевищив обсяг Японії.
В публікаціях Статкомітету СНД дані по країнах наводяться в алфавітному порядку. У статті вони даються в іншій послідовності виходячи з обсягів економіки країн (Табл. 1).
Лібералізація економіки і розгортання ринкових реформ супроводжувалися обвальним зниженням обсягів ВВП у всіх країнах Співдружності. У Росії та Казахстані воно тривало до 1998 р., Білорусії, Узбекистані, Азербайджані, Киргизії - до 1995 р., Вірменії - до 1993 р., Таджикистані та Молдові - до 1996 р., Україні - до 1999 р., в цілому по СНД - до 1997 р.
В 2005 р. обсяг ВВП по відношенню до 1991 р., що передувало утворенню СНД, в Білорусії, Казахстані, Узбекистані, Азербайджані збільшився на 38-39%, Вірменії - На 53%; Росії, Таджикистані та в цілому по СНД - дещо перевищив рівень 1991 р., в Україні склав 69%, в інших країнах рівень 1991 р. також не був досягнутий.
Темпи зростання ВВП Росії за останні десять років нижче середніх по СНД, у порівнянні з великими і середніми країнами вони були вище тільки по відношенню до України. Після 2000 р. ВВП України збільшувався швидше, ніж в Росії. Росія за цим показником поступалася також Узбекистану. Вище середніх по СНД були індекси ВВП малих країн; за темпами зростання вони, як правило, перевищують російські показники.
Статистичні збірники за національними рахунками містять також матеріали про динаміку ВВП країн СНД в поточних цінах. Відповідні відомості важливі для аналізу рівня інфляції і її впливу як на номінальне зростання ВВП, так і на формування ціннісних пропорцій економіки і всіх фінансових показників. Слід зазначити, що розгляд цього аспекту динаміки ВВП у багатьох публікаціях зазвичай відсутня. Одна з причин цього полягає у високій інфляції, рівень якої до середини 1990-х рр.. може бути віднесений до гіперінфляції. Інша обставина - що відбувалася в обстановці углублявшегося економічного кризи заміна в 1992-1993 рр.. радянського рубля національними грошовими одиницями.
Російський рубль був введений в грошовий обіг в 1992 р., в тому ж році в Україні був випущений карбованець (у 1996 р. замінений гривнею), у 1993 р. Білорусь ввела білоруський рубль, Казахстан - тенге, Узбекистан у 1994 р. - торби. З 1993 р. національними грошовими одиницями є в Азербайджані - манат, Вірменії - Драми, Грузії - ларі, Киргизії - сом, Молдавії - лей, Туркменії з 1992 р. - манат. У ряді країн у наступні роки була здійснена деномінація грошей: у Росії в 1998 р. нові рублі обмінені на старі за співвідношенням 1 за 1000, в Білорусії така ж деномінація проведена в 2000 р., в Україні деномінація здійснена при випуску гривні.
Як видно з табл. 2, динаміка ВВП у всіх країнах СНД носить інфляційний характер: його зростання в поточних цінах повсюдно і систематично значно перевищує збільшення фізичного обсягу (в порівняної оцінці). При цьому в Україні і Молдавії в 1996-2000 рр.. номінально ВВП збільшився при скороченні його обсягу у порівняних цінах; в першій половині 1990-х рр.. таке співвідношення було типовим для більшості держав.
Темпи номінального збільшення ВВП внаслідок зниження рівня інфляції в цілому виявляють тенденцію до уповільнення. Так, в Росії збільшення по пятилетиям становило 5, 1 рази в 1996-2000 рр.. і близько 3 разів на 2001-2005 рр.. По країнах динаміка номінального зростання ВВП значно відрізняється: в Росії вона була меншою в порівнянні з Білорусією і Узбекистаном і більшою, ніж в Україні і Казахстані; помірніше ніж в Росії, його номінальне збільшення в малих країнах СНД.
Після 2000 відзначається практично повсюдне збільшення в прирості обсягу ВВП у поточних цінах частки фактора збільшення обсягу виробництва і відповідно зниження питомої ваги інфляційного (цінової) фактора. Тим не менш ціновий фактор у великих і середніх країнах СНД, а також більшої частини малих країн (крім Вірменії і Азербайджану) як і раніше залишається домінуючим ...
