Білич Геннадій Юрійович.
Останні події в арабському світі, низка народних виступів з вимогами демократичних змін, зробили питання про економічну ефективність командних економік знову актуальним. Якщо скласти список усіх країн світу і розташувати їх у порядку убування доходів на душу населення, то виявиться, що визначальною ознакою не буде наявність корисних копалин, розмір території, кількість населення, географічне положення або популярність уряду. Місце країни буде залежати від рівня політичних і економічних свобод. Жодного винятку тут немає.
Аргентина, Австралія, Південна Корея, Куба, США, Мозамбік, Конго і Німеччина займають свої місця тільки у відповідності з наявністю або відсутністю певних свобод на їх територіях. Якщо далеко від вершини списку ви виявите країну, в якій, на перший погляд, присутній приватна власність і політичні свободи, шукайте червоні прапорці, сигналізують про певні обмеження. Це можуть бути обмеження приватної власності на землю або корисні копалини, обширне ліцензування на різні види діяльності, укази, накази, розпорядження та багато іншого. Економічні та політичні поля цих країн покриті забороненими зонами, обнесений високими або не дуже огорожами, іноді, з колючого дроту, вхід в які всім заборонений, або обмежений купкою обраних. Список країн залишається досить стабільним, але іноді трапляються карколомні скачки вниз або до вершини.
Приклад незвичайного стрибка кілька десятиліть тому продемонструвала Ірландія. 25 років тому Ірландія була однією з найбідніших країн у Європі, в 1987 році її обсяг ВВП на душу населення майже вдвічі поступався показникам Великобританії. Але потім В«кельтський тигрВ» скоїв такий запаморочливий прижек, що багато до досі не можуть прийти до тями. У 1990-х роках не тільки наздогнала, але й обігнала і Великобританію, і Німеччину. Головною рушійною силою потужного зростання стало підвищення рівня економічної свободи та загальне дерегулювання економіки.
Так чому демократії і
вільні економіки, що представляють собою суспільства індивідів, що переслідують лише свій корисливий інтерес, а саме, прибуток, домагаються настільки вражаючих результатів? У той же час, командні та планові економіки зазнають втрат і вимирають, як мамонти? Традиційний відповідь відома: економіка приватної власності і вільного ринку ефективніше командної економіки. Розмір прибутку індивідуума демонструє рівень ефективності використання наявних ресурсів. Якщо прибуток висока, то він інвестує її в покупку нових додаткових ресурсів, які використовує також ефективно. В результаті економіка домагається вражаючих результатів. Якщо в роботу цього механізму втручається зовнішня сила, припустимо, уряд, то результат може виявитися плачевним. Багато уряду дуже люблять займатися, так званої, підтримкою вітчизняного виробника, надаючи їм пільги, субсидії та прочее. Особливо велика спокуса у країн, що мають рясні природні ресурси. Введення експортних мит, заборона на вивіз ресурсів призводить до падіння цін на них для вітчизняних виробників. Відмінно! Але, не поспішайте радіти. Вплив подібних заходів на тонкий механізм ринку, як правило, страхітливо. Спотворені цінові сигнали поширюються по країні подібно колам на воді. Пройде зовсім небагато часу і вибухнути справжня буря, змиваючи подібно цунамі не тільки підприємства, що одержали підтримку, але і багато інших. Спочатку все йде непогано: підприємства, знизивши витрати на ресурси, отримують прибуток на внутрішньому ринку та успішно конкурують на зовнішньому. Ніяких проблем. Нема чого впроваджувати нові технології і зберігати ресурси. Нехай цим займаються конкуренти, що вони з успіхом і роблять.
Таким чином, в зимовій сплячці вітчизняні галузі не помічають цілі промислові революції і наукові відкриття. Розплата все ближче. В один прекрасний момент, всі з подивом виявляють, що ресурси, незважаючи на експортні заборони, починають дорожчати. Це природно, видобувні підприємства деякий час жили в умовах зниження прибутків, коштів на інвестування і розвиток не мали, що неминуче призвело до деградації і загнивання. Але й інші галузі виявилися в не менш важкій ситуації. Дорожчаючі ресурси роблять їх абсолютно неконкурентними. І невичерпним потоком тече імпорт в країну, знищуючи одне підприємство за іншим. Ось воно В«ресурсне прокляттяВ» в дії. Благими намірами вимощена дорога в пекло. Не так давно американський уряд, піддавшись на умовляння сталеливарників, обмежив ввезення стали в країну. Сталеливарники раділи й плескали в долоні. Але тривожний дзвінок пролунав дуже скоро. Споживачі автомобілів виявили, що японські автомобілі набагато дешевше вітчизняних, а європейські цвяхи, шурупи та дріт з успіхом витісняють вітчизняний товар. У результаті всіх цих старань США втратили не тільки, так обожненої урядом, сталеливарну промисловість, але і ряд галузей, що виробляють металовироби, і мало не позбулися своєї тодішньої гордості - автомобілебудування.
Всі це добре відомо, перевага вільного ринку визнається, практично, усіма, але питання залишаються. Перше питання. Історія людства ділитися на нескінченно довгий період абсолютного домінування командних економік і короткий період декількох сотень років, коли приватна власність і демократія стали відвойовувати одну територію за іншою, залишаючи все менше місця командним економікам та різним її суррогатам. Невже раніше люди не усвідомлювали переваги вільного ринку? Чому жоден торговець або селянин не намагалися себе підпалити і спровокувати арабську, європейську або американську демократичну революцію, в результаті якої вони стануть жити краще? Нічого цього не було. Були, безумовно, виступи і повстання, спровоковані надмірним знущанням і деспотизмом, але, в цілому, люди спокійно переносили своє підпорядкування королю, царю, фараону чи феодалу. Чому так відбувалося? Питання залишається відкритим.
Слід помітити, є серйозні підозри, що в результаті воцаріння в ті часи демократії та вільного ринку, рівень життя людей, швидше за все, серйозно б впав. Важко уявити собі створення складних зрошувальних систем долини Нілу в стародавньому Єгипті без потужного єдиного центрального органу, який би контролював і спрямовував роботу десятків тисяч робочих рук. А адже без цих споруд ніякого продуктивного землеробства створити в той час було неможливо. Важко уявити вільного селянина раннього середньовіччя, виробляючого мізерний додаткових продукт, що пробирається по диким просторам давньої Європи, за сотні кілометрів від найближчого міського поселення з надією продати свою жменьку зерна. Його витрати багаторазово перевищать прибуток. Таке підприємство по силам лише крупному феодалу.
Другий питання. Чому, далеко, не всі країни живуть в даний час в умовах демократії та вільного ринку? Чому у розвинених країн зберігається значна адміністративне регулювання ринкових механізмів? Питання потребують відповіді. Щоб спробувати відповісти на них, звернемося коротко до відомій теоремі Коуза (Coase Theorem).
В своїй знаменитій роботі Рональд Коуз так і не сформулював теорему, а представив її у вигляді простих прикладів. Після нього це намагалися зробити багато, але жодна з представлених пізніше формулювань не стала загальноприйнятою. Найбільш поширену з них представимо нижче. А зараз необхідно зупинитися на понятті трансакційних витрат, що займають центральне місце в теоремі. Трансакційні витрати - це всі невиробничі витрати виробника, які необхідно понести, щоб здійснити операцію. Це витрати, пов'язані з вивченням ринку, з отриманням інформації про потенційних покупців, з юридичним оформленням операції, це витрати на безпеку, на командировочні поїздки, на переміщення товарів. Теорема Коуза говорить, що з точки зору ефективності не має значення, як спочатку розподіляються права, при умови, що трансакційні витрати обміну дорівнюють нулю. Іншими словами, якщо трансакційні витрати дорівнюють нулю, то права ро...
