Зміст
Введення
1. Виникнення і розвиток естетики
2. Діалектика трагічного і комічного в службовій діяльності співробітників МВС
Висновок
Список літератури
Введення
Слово В«естетикаВ» одне з найбільш уживаних у нашому повсякденному житті. Різноманіття використання поняття В«естетикаВ» за межами науки - свідчення його широкої змістовності, тривалості історичного шляху, в ході якого виникали різні його іпостасі.
В«При всій відмінності споживання на повсякденному і професійному рівнях (В«естетика інтер'єруВ», В«естетика виставиВ», В«Естетика дизайнуВ», В«виробнича естетикаВ» і т.д.) це поняття позначає якийсь єдиний принцип, узагальнюючий чуттєво-виразне якість, як творів мистецтва, так і речей повсякденного вжитку, феноменів природи В». [1]
На думку американського теоретика Т. Монро видами мистецтва є не тільки література, театр, живопис, музика і т.д., але і тваринництво, пластична хірургія, парфумерія, кулінарія, виноробство моделювання одягу, перукарська справа і т.д. Всього він налічує близько 400 видів. Всі ці види грунтуються не тільки на законах доцільності, але й на законах краси. Всі перераховані Монро різні види мистецтва відносяться до форм естетичного освоєння світу за законами краси, а в своїх вищих досягненнях деякі з них відносяться до дизайну, інші - до прикладного декоративного мистецтва, треті - до області практичної естетики.
У предмет естетики входять і такі мало розроблені проблеми як естетична організація природного середовища, естетика рукотворної природи, соціальної форми поведінки людей, краса людських відносин. У науковій праці, спорті, в творчих процесах в різних сферах діяльності, в іграх, у святах і масових діях є свій естетичний аспект, який хоча ще й недостатньо вивчається естетикою, але входить в сферу її предмета.
В«Весь світ і всі його процеси, людина і вся його діяльність, вся його культура і її продукти з того боку і в тій мірі в якій має цінність для людства як роду, тобто естетичну значущість, є сферою інтересів введення В». [2]
1. Виникнення і розвиток естетики
Історія естетики як світової науки сходить своїм корінням до глибокої давнини, до давнім міфологічним текстам. Завжди, коли мова йшла про принципи чуттєвої виразності творінь людських рук і природи виявилося єдність у будові предметів і явищ, здатних повідомляти почуття емоційного підйому, хвилювання, безкорисливого милування, тобто закладалися традиції естетичного аналізу. Так склалося уявлення про світ виразних форм, які виступали предметом естетичної рефлексії.
Активно обговорювалося їх будова і внутрішня структура - зв'язок чуттєвої оболонки із символічним, духовним змістом, совмещенность в естетичному явище усвідомлюваних і невимовних за допомогою слів якостей. Властивості творів і супутні їм почуття емоційного підйому описувалися через поняття прекрасного, котре з'явилося центральним в естетичній науці. Всі інші естетичні поняття (піднесене, трагічне, комічне, героїчне тощо) знаходили свій сенс тільки через співвіднесеність з категорією прекрасного.
Естетична наука будується на єдиній категорії - категорії прекрасного. Доброе - прерогатива етики; істинне - науки; інші, більш приватні естетичні категорії (трагічне, комічне, піднесене і т. д.) є категоріями - В«гібридамиВ», що вміщають в себе і етичне і релігійний зміст. Трагічні і сентиментальні почуття, взяті самі по собі, складають предмет для вивчення і своєрідності психологічних реакцій. Естетичними їх робить заломлення і вираженість у певній якості художньої форми. Більше того, саме поширеність, повсюдність і масовість трагічних, мелодраматичних і комічних емоційних реакцій породили в художній сфері такі популярні межепохальние стійкі жанри, як трагедія, мелодрама, комедія. Саме по собі трагічне або сентиментальна ставлення до життя по суті не є власне естетичним переживанням і естетичним ставленням. Всі почуття набувають естетичний статус лише тоді, коли, позначуване ними зміст виявляється відповідно оформленим, починає діяти на мистецькій В«територіїВ», коли емоційне переживання виражає себе через твори мистецтва, що додає йому особливе естетичне вимір, виразність, структуру, розраховану на певний ефект. Точно в такій же мірі і природні явища здатні посилати естетичний імпульс, коли їх сприйняття спирається на художній принцип, вгадують за явищем - Сутність, за поверхнею - символ.
Спочатку естетичне знання було вплетено в систему загальнофілософських роздумів про світ. Згодом протягом тисячолітньої історії естетика не раз змінювала лоно свого розвитку: антична естетична думка розвивалася у межах філософії, середньовічна - у контексті теології, в епоху Відродження естетичні погляди розроблялися переважно самими художниками, композиторами, тобто у сфері художньої практики. У 17-18 століттях естетика інтенсивно розвивалася на грунті художньої критики і публіцистики. Етап німецької класичної естетики, що втілився у творчості І. Канта, Ф. Шілліра, Ф.Шелленга, Г.Гегеля, знову був ознаменований створенням цілісних естетичних проблем, що охопили весь комплекс проблем естетичної науки.
Таким чином, розвиток естетичних уявлень відбувалося шляхом чергування тривалих періодів емпіричних спостережень з етапами світанку великих теоретичних концепцій, узагальнюючих філософських теорій мистецтва. З цієї причини природа естетичних узагальнень - філософська. Більшість великих філософів, які виступали з розгорнутими естетичними системами, добре знали конкретний матеріал мистецтва, орієнтувалися в історичному своєрідності художніх стилів і напрямків. Такі були Г.Гегель, Ф.Ніцше, А.Бергсон, Х.Ортега-і-Гассет, Ж.-П.Сартр.
Особлива природа естетики як науки полягає в її міждисциплінарному характері. Трудність володіння естетичним знанням полягає в тому, що воно являє собою єдність логічних конструкцій, високих узагальнень, міщуються з проникненням в живі імпульси художньої творчості, реальні парадокси мистецького життя, емпірико соціального і культурного буття твори мистецтва. Естетика орієнтована на виявлення універсалій в чуттєвому сприйнятті виразних форм навколишнього світу.
В«Тривалий час предмет естетики у вітчизняній науці визначали тавтологічних - як вивчення естетичних властивостей навколишнього світу - саме тому, що будь-яка розмова про активність художньої форми був неприпустимий. А.Ф. Лосєв висловлював точку зору, що естетика вивчає В«природу усього різноманіття виразних форм В»навколишнього світу, мова йшла саме про виразних формах, переплавляють сутність і явища, чуттєве і духовне, предметне і символічне В». [3]
Останні роки в дисертаційних дипломних роботах з мистецтвознавства і культурології спостерігається посилення тенденції до узагальнюючого естетичному аналізу, коли предметом дослідження виступає, наприклад, ігрове начало в літературі 20 століття, людина в дзеркалі музичних форм і т.п. Ця тенденція до міждисциплінарного синтезу значно активізує естетичну думку, домінує сьогодні як в нашій країні, так і за кордоном.
Естетична теорія, за словами шведського естетика Т. Бруніуса, - це підсумовування всіх наявних В«використаньВ» мистецтва, в той час як ідеологія - рекомендація лише одного В«використанняВ». Неможливість вітчизняної естетики справлятися з такими завданнями стимулювало догляд одних авторів в теоретично хитромудрі конструкції; інших - гранично абстрактні форми мислення. На ряду з високопрофесійними текстами Б.В.Томошевского, Ю.Н.Тиняного, Л.С.Виготського, М. Бахтіна, А. Ф. Лосєва, С.С. Аверинцева та інших у вітчизняній естетиці існували і домінували тексти схоластичні, що видають жонглювання естетичними поняттями за видимість наукового пошуку з подверстиваніем потрібних художніх прикладів, висмикнутих з контексту історико-культурних епох.
2. Діалект...
