Рязанська ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ С.А Єсенін
ФАКУЛЬТЕТ ЮРИСПРУДЕНЦІЇ І ПОЛІТОЛОГІЇ
_____________________________________________________
ВИПУСКНА Кваліфікаційних (дипломних)
РОБОТА СТУДЕНТА 5 КУРСУ
ЗАОЧНОГО ВІДДІЛЕННЯ
Іванов Іван Іванович
СУДОВА РЕФОРМА В РОСІЇ В 1864г.
Науковий керівник
Кандидат юридичних наук
Доцент.
Допустити до захисту
Завідувач кафедри ________________________
Рязань 2003
Зміст
Введення.
Глава I. Підготовка судової реформи
1.1 Криза дореформеного суду в Росії
1.2 Реформа поліції, як перший крок судової реформи
1.3 Підготовка проекту. В«Основних положень перетворення судової частини в РосіїВ»
Глава II. Реалізація реформи.
2.1 Підсумки роботи комісії під керівництвом С.І. Зарудного
2.2 Порядок введення в дію законопроектів з судової реформи.
2.3 Судова контрреформа у Росії.
Глава III. Сучасна судова реформа в Росії - пряма спадкоємиця 1864
Висновок.
Додаток.
Список використаної літератури.
Введення.
Судова реформа, як і всі реформи 60-70х років XIX століття була наслідком визначеної кризи російського товариства, у тому числі і так називаної кризи верхів, під яким розуміють звичайно усвідомлення панівним класом та правлячою верхівкою необхідності тих або інших змін. Треба сказати, що судової реформи бажали, здається більше ніж селянської. Якщо більшість поміщиків усупереч здоровому глузду не хотіла звільнення селян, то в реформі суду були зацікавлені усе, крім хіба що, фондових суддівських чиновників, що мали недурний прибуток від правосуддя і не бажаючих пристосовуватися до нових порядків. І, зрозуміло, прихильником реформи судової, як і реформи селянської, виступав у першу чергу сам імператор Олександр II, а так само його брат Костянтин Миколайович що притримувався навіть більш радикальних поглядів.
Дореформений суд грунтувався на законодавстві Петра I і Катерини II, в окремих випадках використовувалися навіть норми Соборного укладення 1649 року. При систематизації російського права М.М. Спіранского, це законодавство увійшло в книгу другого тому XV зводу законів.
Як писав А.Ф. Коні, вийшло В«незв'язне збори самих різночасних постанов, механічно злившись воєдино Уложення царя Олексія Михайловича, укази Петра і, як висловився в 1835 році Державний сові, В«види урядуВ», оприлюднені в 1784, 1799, 1823 роках. [1]
При множинності судових органів, з заплутаністю процесуальних вимог, низькою грамотності суддів, при повальному хабарництві необхідність судової реформи усвідомлювали обсалютно всі верстви суспільства. Невипадково розробники проектів судової реформи в якості основоположного доводу прибрали для себе фразу - В«Правда і милосердя мене царює в судахВ».
В дореволюційній літературі судова реформа була предметом широкого вивчення, переважно з апологетичних позицій. Не обійшли її і радянські автори. Широко відомі, зокрема, праці Б.В. Віленського, перш за все його книга В«Судова реформа і контрреформ в Росії В». [2] Підготовці судової реформи присвячено дослідження В.А. Шувалової. У наші дні наполегливо розробляє проблему М.Г. Коротких. [3] Відомі й роботи М.В. Немитіной В«Про судову контрреформи в Росії В»іВ« Застосування судових статутів 1864 року В». [4] Деякі автори займаються окремими аспектами теми. Так Т.Ц. Воробейкова і А.Б. Дубровіна опублікували дослідження В«Перетворення адміністративно - поліцейського апарату суду та тюремної системи в Росії в другій половині XIX.
Історія царської прокуратури займається С.М. Казанцев. [5] Проблема адвокатури цікавить Н.В. Черкасову, її історію розробляє Е.А. Скрипіли. [6] на зв'язок судової та інших буржуазних реформ з селянською реформою вже в період її підготовки звернула уваги Л.Г. Захарова в роботі В«Селянство в Росії в буржуазних реформах 60х років 19 століття. [7]
Характерною рисою більшості робіт радянських дослідників про судову реформи довгий час було прагнення показати її негативні сторони. Звідси робиться крен у бік уваги до контр реформ. І тільки останнім часом дослідники серйозно звернулися до прогресивних сторонам судових статутів.
Актуальність даної теми в наші дні полягає в тому, що останнє десятиліття, як і майже 140 років тому Росія перебуває в перехідному періоді. У Росії будується правова демократична держава, а подібне будівництво не можливо без зміни законодавчої бази і в першу чергу судової системи.
У 1991 році в Росії була затверджена концепція судової реформи, яка триває і по сей день. Причому необхідно відзначити, що розробники Концепції в основу своїх ідей поклали перетворення, породжені саме судової реформи 1864 року. Саме ці перетворення дозволили російському судоустрою та судочинству стати одним з кращих зразків в Європі.
В рамках даної роботи перед нами стоять скромні завдання відкрити завісу при створенні проектів судової реформи 1864 року, простежити механізм проведення в життя нових перетворень у судовій системі і спробувати провести паралель між великою реформою 1864 року і сучасної реформою Російського суду.
Глава I. Підготовка судової реформи
1.1. Криза дореформеного суду в Росії.
Різні важелі державної машини самодержавства почали виявляти свою нездатність до середини XIX століття, але, мабуть, не один з органів державного апарату не знаходився в настільки кепському стані як судові органи.
Для дореформеного суду характерна множинність судових органів, складність і заплутаність процесуальних вимог, неможливість часом визначити коло справ, який повинен підлягати розгляду тому або іншому судовому органу. Справи нескінченно перекочовували з одного суду в інший, найчастіше повертаючись у першу інстанцію, відкіля знову починали довгий шлях нагору, на що нерідко ішли десятиліття.
Ще один поріг дореформеного суду - хабарництво. Це типова для всіх ланок державного апарату явище тут набуло особливого розмаху, що змушені, були визнати навіть найяскравіші захисники самодержавно - кріпосницьких порядків. Більшість судових чиновників розглядали посаду як засіб наживи і самим безцеремонним способом вимагали хабарі з усіх, хто звертався в суд. Спроби уряду боротися з хабарництвом не давали ніяких результатів.
Низька грамотність суддів, не кажучи вже про грамотності юридичної, зумовила фактичне зосередження усієї справи правосуддя в руках канцелярських чиновників і секретарів.
В дореформеному суді панувала інвестиційна розшукова система судочинства. Процес проходив у глибокій таємниці. Суд вирішував справу не на основі живого, безпосереднього сприйняття доказів особистого ознайомлення з усіма матеріалами справи, безпосереднього усного допиту обвинувачуваного - підсудного, свідків, а спираючись на письмові матеріали, отримані під час слідства. Та й докази оцінювалися по формальній системі. Їх сила визначалася законом, що твердо встановлював, що може, а що не може бути визнано доказом. Закон же встановлював і ступінь їх достовірності доказів, ділячи їх на недосконалі і досконалі, тобто такі, які давали підстави для остаточного вироку і не могли бути спростовані підсудним. Але і серед них виділялася визнання, В«краще свідоцтво всього світу В». [1] Для отримання його широко застосовувалася катування, формально заборонена в 1801 році, але на практиці проіснувала, на Протягом всієї першої половини XIX століття.
Хоча судова реформа, здавалося б, зачіпала лише специфічну частину державного механізму і всієї політичної системи, було очевидно, що її не можна провести ізольовано без рішення корінних питань с...
