Міністерство освіти РФ
Володимирський державний університет
Муромський інститут
кафедра юриспруденції
спеціальність 021100
Контрольна
робота
з курсу В«Правоохоронні органиВ»
на тему:
Служба судових приставів.
Організація, принципи діяльності.
студент групи ЮЗ-301
Жмакин В.А.
Викладач:
Чепульченко В.А.
р. Муром, 2001 рік
ПЛАН
Організація та правовий статус служби судових приставів
Правовий статус судових приставів
Основи фінансово-господарської діяльності Служби судових приставів
Проблеми організації Служби судових приставів і примусового виконання.
Організація і правовий статус служби судових приставів
Прийняття Федеральних законів В«Про судових приставівВ» і В«Про виконавче провадженняВ» передбачає необхідність істотного оновлення нормативно-правової бази виконавчого провадження.
враховував дане обставина, принципово важливе, практичне значення набуває точне розуміння положень Федерального закону В«Про виконавче провадженняВ», викладених у ст. 2 В«Законодавство Російської Федерації про виконавче виробництві В», з якої випливає, що законодавство Російської Федерації про виконавче провадження складається виданого Федерального закону, Федерального закону В«G судових приставівВ» та інших федеральних законів, регулюють умов
и і порядок примусового виконання судових актів і актів інших органів (п. I ст. 2), а також нормативних правових актів Уряду Російської Федерації (п. 2 ст. 2) та міжнародних договорів Російської Федерації (п. Зет. 2).
Тут не можна не звернути увагу на те, що в переліку правових актів, віднесених до законодавства про виконавче провадження, не згадуються правові акти міністерств і відомств, в тому числі і правові акти органів та установ юстиції, в структуру яких входить Служба судових приставів, що здійснює виконавче виробництво.
Тому цілком закономірно виникає питання: чи означає це, що законодавець виключає можливість регулювання виконавчого провадження за допомогою прийняття відповідних відомчих актів?
Пошук відповіді на поставлений. вище питання не дозволяє обмежитися вивченням положень однієї лише ст. 2 Закону В«Про виконавче провадженняВ» і вимагає звернення до ряду інших норм чинного законодавства, до теорії права, нормотворчої та правозастосовчої практиці.
При такому підході, для з'ясування сенсу правових приписів, викладених у ст. 2 Федерального закону В«Про виконавче провадженняВ», перш за все необхідно визначити, які цілі переслідував законодавець, формулюючи положення дан але й статті закону, яку правову проблему він мав намір вирішити.
Б даному випадку навряд чи можна засумніватися в тому, що однією з цілей було розмежування повноважень Російської Федерації і суб'єктів Російської Федерації в сфері примусового виконання судових актів і актів інших органів.
Необхідність розмежування компетенції Російської Федерації і суб'єктів Російської Федерації в даному питанні була викликана наступними обставинами.
Відомо, що до прийняття Федеральних законів В«Про судових приставів * іВ« Про виконавче провадження В» основоположні норми права, що регулюють примусове виконання судових актів і актів інших органів, оилі закріплені в ЦПК і ставилися до галузі цивільного процесуального права, яка (відповідно до ст. 71 Конституції Російської Федерації) знаходиться у веденні Російської Федерації.
На стадії підготовки проектів цих законів не міг залишитися без уваги той факт, що їх прийняття і вступ в силу з неминучістю спричинить за собою зміну місця правових норм, що регулюють виконавче провадження, у системі російського права, оскільки переважна більшість таких правових норм вже не можна буде відносити до галузі цивільного процесуального права. Дана обставина,. В свою чергу, могло б призвести до того, що сфера примусового виконання судових актів і актів інших органів була б виключена з компетенції Російської Федерації і відійшла до ведення суб'єктів Російської Федерації, так як ст. 71 і 72 Конституції Росії не відносять примусове виконання судових актів і актів інших органів ні до ведення Російської Федерації, ні до спільного ведення Росії і суб'єктів Федерації, а в цьому випадку, згідно положенням ст. 73 Конституції, суб'єкти Російської Федерації мають всю повноту державної влади у відповідній сфері діяльності.
Подібне положення справ явно не відповідало розв'язанню проблеми підвищення ефективності діяльності по виконанню судових актів і реформування виконавчого провадження. Щоб не допустити подібного розвитку подій, п. 1 ст. 2 Федерального закону В«Про виконавче провадженняВ» було сформульоване таким чином, що видання законодавчих актів з питань примусового виконання судових актів і актів інших органів стало виключною прерогативою. Російської Федерації, оскільки в даній статті Закону йдеться лише про федеральних законах і немає згадки про відповідних законодавчих актах суб'єктів Російської Федерації.
Зазначені обставини дають підстави вважати, що положення п. 1 ст. 2 Федерального закону В«Про виконавче провадження В»спрямовані на вирішення проблеми розмежування повноважень Російської Федерації і суб'єктів Російської Федерації в питаннях виконавчого провадження та не мають на меті введення обмежень на прийняття відомчих правових актів, необхідних для врегулювання правових проблем, що виникають у даній сфері державної діяльності.
В правомірності подібного виведення переконує також аналіз термінології, використовуваної в тексті п, 1 ст. 2 зазначеного Закону. Звернення до понятійному апарату даного законодавчого акту передусім вказує на те, що в п. 1 ст. 2, стосовно до виконавчому провадженню, мова йде не про нормативно-правові акти (під якими зазвичай розуміються всі види юридичних актів, у тому числі і акти міністерств і відомств - відомчі акти), а про В«законодавствіВ». Звідси, природно, повинен послідувати питання про те, які види нормативних актів характеризуються поняттям В«законодавствоВ»:
Раніше в радянській теорії права н юридичній практиці переважала точка зору, згідно з якою поняттям В«законодавствоВ» охоплюється вся система нормативно-правових актів, включаючи Конституцію; закони; укази Президії Верховної Ради; постанови Ради Міністрів; спільні постанови ЦК. КПРС, Ради Міністрів, ВЦРПС; акти хресних органів влади і управління; правові акти міністерств і відомств [1].
В даний час зміст даного поняття характеризується трохи інакше. Поняттям "законодавство" на даному етапі охоплюються тільки нормативні правові акти вищих органів влади та управління [2]. При такому розумінні терміна В«законодавствоВ», використовуваного в контексті ст. 2 Федерального закону В«Про виконавче провадженняВ», з неминучістю слід висновок, що в правових приписах даної статті відомчі правові акти об'єктивно не є предметом уваги законодавця (оскільки не охоплюються поняттям В«законодавствоВ» і, отже, не можуть бути предметом його заборони або дозволу.
Це дозволяє стверджувати, що ст. 2 Федерального закону В«Про виконавче провадженняВ» не можна розглядати як норму, що вводить заборону на прийняття відомчих правових актів з питань виконавчого провадження.
Маючи на меті визначення дійсного сенсу і змісту положень п. 1 ст. 2 Федерального закону В«Про виконавче провадженняВ», не можна не брати до уваги, що кожна норма права являє собою лише ланка у загальному ланцюжку законодавства, з'єднана з іншими нормами більш або менш тісними логічними узами і тільки в цьому з'єднанні отримує своє справжнє освітлення [3].
У цьому зв'язку, відповідаючи на поставлене вище питання, пред...
