Введення
Розвиток правоохоронних органів СРСР в період
1920-ті - 1930-ті роки 6
Прокуратура: створення та діяльність 10
Про діяльність особливої вЂ‹вЂ‹наради при НКВС СРСР 13
Створення і діяльність служби зовнішньої розвідки в
структурі державної влади 19
Роль органів державної безпеки під
внутріпартійної боротьбі 25
Висновок
Бібліографічний список
Введення
Діяльність системи органів державної безпеки до недавнього часу представлялася в кілька полегшеному, канонізованому і багато в чому ідеалізованому варіанті як постійний процес вдосконалення форм і методів роботи, як ланцюг перемог над ворогами. Складний і неоднозначний процес становлення чекістських служб, помилки, невдачі в оперативній діяльності, прямі злочини, невірні політичні орієнтири, неправильне розуміння свого місця в державній структурі та невірні політичні орієнтири, всі розглядалося як абсолютно закрита зона. Про це не говорилося відкрито, зате народу говорили про перемоги над його ворогами.
Під дулом пістолета людей змушували робити те, що в корені суперечило їх природі. Але для того, щоб стати тотальною, тобто загальної, охоплює суспільство, бюрократія повинна була здійснювати суцільну перековування народу і робити кожного бюрократом, чиновником, нехай навіть дрібним, найдрібнішим, але все-таки знаходяться у неї на службі. На відміну від авторитарної бюрократії, спирається на традиційні структури суспільної життя, на відміну від раціональної буржуазної бюрократії, опікується про забезпеченні ефективності виробництва, тоталітарна бюрократія фактично визначає свою вищу роль як самоукрепленіе, самовозвишеніе, абсолютне підпорядкування Вождю, волею якого влада бюрократії отримує своє розвиток і поглиблення. Однак
така влада може бути здійснена лише за умови, що все, з чим вона має справу, перетворено в аморфний, абсолютно пластичний матеріал. Повернення суспільства в аморфне, безструктурне стан - принципове умову самоствердження і саморозвитку тоталітарної бюрократії. І тому всі, що забезпечує самостійність людини, не кажучи вже про тієї чи іншої суспільної групі, підлягає нещадному викорінення. Так було, в Зокрема, під часи насильницької колективізації, руйнування сільських громадських структур. Так було за часів всіх наступних великих і малих В«ЧистокВ», метою яких в кінцевому рахунку завжди виявлялося викорінення стихійно виникали структур суспільства. Єдиною формою структурування суспільства, допускаемой в умовах тоталітаризму, могли бути лише організації, насаджувані зверху, а тому з самого початку мають бюрократичний характер. Всі природні способи соціального структурування виявлялися на підозрі, так як тоталітарна бюрократія схильна розглядати будь особистий і громадський, тобто самостійний, недержавний інтерес як антидержавний. А тому такий інтерес повинен бути покараний страхітливою статтею закону, найкраще статтею про контрреволюційної діяльності.
Створена після Жовтневої революції система придушення з перших кроків несла в собі швидко розвивається зародок вседозволеності і аморальності, які обгрунтовувалися революційної цілеспрямованістю. Хоча В«Всеросійська надзвичайна комісія В» утворювалася у грудні 1917 року для боротьби проти саботажу і бандитизму, то дуже скоро її функції поширилися на В«викорінення контрреволюції В», витлумаченої в самому широкому сенсі. Меч, призначений для законної захисту революції від змов її реальних ворогів виявився занесеним над усім суспільством.
Лідери більшовизму , Висуваючи на перший план класову боротьбу, абсолютизували значення держави як знаряддя влади і відводили в ньому особливе місце каральним інструментам. Мережа органів ВЧК обплутала всю структуру цивільних і військових установ величезної країни. Здійснюючи з санкції партії по своєму розумінню арешти, ведення наслідків, винесення і приведення вироків у виконання, масові розстріли В«ЗаручниківВ», ВЧК звела терор і беззаконня в розряд державної політики. З тієї пори революційного свавілля бере свій початок специфічна ідеологія В«ЧекізмуВ», отлакірованного і вилизана подальшими поколіннями ідеологів КПРС і публіцистами, паразитуючими на В«кримінально-патріотичноїВ» романтиці.
Ця ідеологія виявилася більш живучою, ніж структури її породили. Мало того, за весь час існування партійних каральних органів - від ВЧК до КДБ, вона користувалася деякої симпатією і популярністю в масах, в то час як самі органи викликали у людей, м'яко кажучи, страх.
Причиною цього, звичайно ж, наш традиційний подвійний стандарт. Сутність абсолютно секретної діяльності КДБ досі нікому в достатній ступеня не відома, але з масового свідомості на вилучити того, що навічно залишили в ньому багатосерійні солодкаво-мужні телесеріали В«Про розвідниківВ». Насправді ж справі ідеологія В«ЧекізмуВ» і чекісти нічого спільного з розвідниками не мають.
Це узурповане у народу право на його В«захистВ» його ім'ям від його В«ворогівВ» крім його волі. Ворогів визначає не народ, а партія. Ворог потрібен завжди. Без нього стане ясної безглуздість системи. Тому В«ЧекізмуВ» - це постійний пошук В«ворогівВ» по придуманої зручною формулою: В«Хто не снами, той проти нас В». Це повне злиття ідеології спецслужби не з законом, а з ідеологією правлячої партії.
Розвиток правоохоронних органів СРСР в період 1920-ті - 1930-і роки
Початок цього періоду ознаменоване спробами обмежити компетенцію ВЧК і визначити більш чітко її роль і місце в системі державного управління. Проте з самого початку була позначена дуже широка трактування сфери діяльності спецслужби. Ленінські установки про необхідності В«Піддати ВЧК реформі, визначити її функції та компетенцію і обмежити її роботу завданнями політичними В» відкривали широкий простір для подальшого розширення ролі спецслужби в умовах сформувався в СРСР тоталітарного режиму
В кінці 1930-х років діяльність органів державної безпеки була спрямована головним чином на боротьбу з контрреволюційними злочинами і особливо небезпечними для Союзу РСР злочинами проти порядку управління. На Головне управління державної безпеки покладалися розвідувальна робота, боротьба з розвідувально-підривної діяльністю спецслужб іноземних держав, здійснення заходів щодо забезпечення збереження державних таємниць.
Дослідники англійської спецслужби вказують на те, що, наприклад, У. Черчілль постійно цікавився діяльністю і чинив підтримку розвідувальної службі. Аналіз документів архіву І. В. Сталіна показує, що він здійснював постійний особистий контроль за діяльністю органів державної безпеки, аж до внесення конкретних поправок і доповнень до наказів ОДПУ - НКВС СРСР по питань вдосконалення агентурно- оперативної роботи.
Таке керівництво мало позитивні і негативні боку. З одного боку, наявність у органів державної безпеки і Розвідувального управління РККА, тобто у всіх спецслужб держави, одного керівного центру дозволяло уникати дублювання і паралелізму в діяльності, економніше витрачати бюджетні асигнування, маневрувати силами і засобами в цілях підвищення ефективності їх роботи. Після ряду великих провалів по лінії Разведупра політбюро ЦК ВКП (б) прийняло рішення про зміцненні взаємодії між двома розвідслужбами - ІНО ОГПУ і РУ РККА, а також про їх більш тісному зв'язку з контррозвідувальних підрозділами. З іншого боку, таке керівництво впливало на посилення функцій спецслужби як органу політичної поліції, коли значні кошти відволікалися на боротьбу з силами, опозиційними правлячої партії.
До істотних особливостям становлення і розвитку вітчизняної спецслужби слід віднести перш за все їх заперечення преемственной зв'язку зі спецслужбами царської Росії. Класовий принцип, покладений в основу формування каральних органів, означав, що колишні...
