Курсова робота : ДЖЕРЕЛА ПРАВА
ВИЗАНТИИ
З дисципліни: Історія держави і права зарубіжних країн
Виконала:
Перевірив викладач:
Владивосток
2003
Зміст:
стор.3
Глава I. Законодавчі пам'ятники IV - VI ..........................................
стор.6
Глава II. Джерела права VII - IX ст ...................................................
стр.19
Глава III. Джерела права Візантії IX - IX ст .......................................
стор.28
стор.37
ВСТУП
Величезна імперія, розташована на кордоні між Європою і Азією, протягом принаймні семи століть (з VI до початку XIII) відігравала важливу, часом провідну роль в економічній, політичного і культурного життя народів середньовічної Європи та країн Близького Сходу. Від позиції імперії, її перемог або поразок залежали долі багатьох народів, як ближніх, так і далеких. Союзу з імператорами шукали майже всі християнські государі і мусульманські правителі. Духовний вплив імперії простягалося від Балтійського моря до Червоного, від Сирії та Вірменії до Атлантики.
Знання загальної історії держави і права потрібно насамперед для того, щоб глибше зрозуміти сучасну державність і вміти прогнозувати основні тенденції її розвитку в найближчому осяжному майбутньому.
Сучасна дійсність не відособлена від минулого і майбутнього. Вона лише нова, важлива віха в історії. Сьогодення, втілюючи в собі різнобічні, складні, часом суперечливі, тенденції минулого, заперечує віджиле, наділяє перспективне іншою якістю, породжує тим самим нові тенденції і явища, що закладають передумови майбутнього. Відповідно, щоб зрозуміти сучасні державу і право, потрібно знати, як вони виникли, які основні етапи пройшли у своєму розвитку, які причини впливали на їхнє утворення, становлення, розвиток, зміна їх форми і змісту.
Рішення цих завдань неможливе без знання історичних фактів, які є фундаментом історико-юридичної науки.
Предметом дослідження в даній роботі є візантійське право, яке було однією з найбільш яскравих сторін візантійської культури, і за силою впливу на культуру інших народів середньовічного світу воно може йти у порівнянні лише з візантійським мистецтвом і архітектурою. У Візантії значно довше і більш глибоко, ніж на Заході, позначався вплив римської юридичної традиції. На відміну від більшості держав середньовічної Європи у Візантії зберігалося єдине кодифіковане, поширює свою дію на всю територію Імперії законодавство.
В даній роботі ми ставили перед собою наступні завдання: показати необхідність вивчення законодавчих пам'яток, які мають першорядне значення для вивчення внутрішнього життя Візантійської імперії IV - XI ст.; дати коротку характеристику змісту законодавчих документів, показати історію їх створення, значимість для даної епохи, виділити основні етапи законотворчості.
Законодавчі пам'ятники містять неоціненний матеріал про соціально-економічних відносинах Візантії, про державний і адміністративному устрої імперії, про взаємини класів, станів, різних соціальних груп і їх правовий статус, про організацію церкви та її имуществах, про політику різних імператорів. Цінні матеріали в юридичних джерелах зустрічаються й по міжнародному праву.
Законодавчі пам'ятники ранньовізантійської епохи так само, як і праці істориків і хроністів, відбили постійну, пронизує всі сфери життя боротьбу старого з новим, традицій рабовласницького світу з зачатками феодалізму. Для істориків вони мають абсолютно виняткове значення і актуальність тому, що не тільки дають можливість відтворити у всьому різноманітті картину соціально-економічного і політичного життя в імперії IV-ХІ ст. але і допомагають встановити, які норми цивільного права могли чинити організуючий або гальмівний вплив на розвиток нових виробничих відносин.
Однією з найбільш слабко вивчених в радянській візантиністики проблем є історія візантійського держави і права. Лише в останні роки цей пробіл почав до певної міри заповнюватися.
Із загальних робіт для візантіноведенія має відоме значення працю Н.П. Галанзи, що містить коротку характеристику держави та права епохи Пізньої Римської імперії.
Дигест присвятив цінне дослідження І.С. Перетерскій; він вивчив історію пам'ятника і визначив його джерела. М.Я. Сюзюмов ​​розглядав своїх ісследдованіях В«Книгу єпархаВ», В«Землеробський закон В»,В« Василик В», В.О. Сокольський пише про характер і значення Епанагога, А.П. Каждан, характеризуючи Василіки як історичне джерело намагається визначити коло питань, порушених у Василиках, що відповідає реальній Насправді Візантії IX в., Г.Є. Лебедєва, досліджуючи соціальну структуру раньовізантійського суспільства звертається до кодексів Феодосія і Юстиніана, а розглядаючи еволюцію проблематики законів про рабів в ранньовізантійської законодавстві звертається до даних законодавства Юстиніана.
У радянській історіографії всебічну оцінку часу Юстиніана дала 3.в. Удальцова, що присвятила цьому періоду цілий ряд досліджень. Гідністю її робіт є те, що в них вперше зроблена спроба послідовно підійти до розгляду і оцінки законодавчої діяльності Юстиніана виходячи з урахування реальної розстановки соціальних сил, їх потреб, вимог, питомої ваги в соціальному та політичному житті імперії. В її роботах на підставі різноманітних джерел і літератури простежується еволюція посткласичного права і визначаються джерела Зводу цивільного права Юстиніана. Автор показує, що багато нововведення в цьому законодавстві народилися внаслідок змін у правових установленнях, в свою чергу з'явилися результатом зміни суспільних умов, і впливу місцевого звичаєвого права різних народів імперії, а також завдяки впливу християнства. Законодавство Юстиніана як би підводить підсумки цієї еволюції права, що сталася в IV-VI ст.
Вивченням власне візантійських юридичних пам'яток VII-IX ст. довгий час займається Е. Е. Ліпшиц. Аналіз Еклоги і окремих статей Закону судного привів автора до переконання, що прогресивні початку судової реформи іконоборців, прокламував в передмові до Еклоги та деяких нормах законодавства, були реалізовані вкрай непослідовно. Еклога не вводила яких корінних змін у суспільний і державний лад. Нові ж риси, наявні в ній, почерпнуті в звичайному праві східних провінцій В«і являють собою лише подальший розвиток раніше встановлених юридичних норм. Іншими словами, автор виступає прихильником концепції континуїтету римського права у Візантії епохи генезису феодалізму.
Пізніше Є.Е. Ліпшиц знову звернулася до вивчення В«землеробського законуВ», на цей раз в джерелознавче і історико-юридичному аспекті. Поширеність рукописів В«Землеробського закону В»в слов'янських країнах, на її думку, служить важливим показником того, що це законодавство тут реально застосовувалося.
У чомусь автори одностайні, в чомусь думки їх розходяться, але сама кількість літератури, присвяченої джерелам права Візантії, підтверджує, що тема досі актуальна і що простір для наукової діяльності величезний.
Представлена ​​курсова робота складається з вступу, трьох розділів і висновку.
...
