МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ Педагогічний університет ім. М. П. ДРАГОМАНОВА
МОВА "СЛОВА О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ"
Студента Юрія
КИЇВ - 2002
Все багатство давньоруської Літературної мови Київської Русі з особливою силою віявляється, звичайна, не в перекладних, а в орігінальніх творах давньоруськіх пісьменніків, прикладом Чого Може буті мова "Слова о полку Ігоревім".
"Слово" - твір Давньої Київської Русі, віцвіт її культури І, Як такий, нерозрівно и органічно зв'язаний з українською народною поезією. Проти значення "Слова" Куди Ширшов - воно твір близьким и рідний Усім слов'янським народним поезіям, зокрема Його кніжні Елементи роблять Його "своїм" Для всіх тих літератур, Що корістуваліся кож церковнослов'янською мовою. Альо Багато мовних рис "Слова" та Його віразні Поетичні засоби мают яскравий український колорит.
Дуже Важливим у "Слові" є Поєднання мовних течій традіційної літературно-кніжної и Другої, Що в інших творах мало віявлялась, - народно-поетичної.
Так, автор "Слова" - вісокоосвічена людина, Яка володіла прекрасними знаннями Всіх родовідніх князів, їхніх стосунків и їхнього особистого життя - Дає Дуже Багатий на художні засоби, в тому чіслі й почерпнуті з народної творчості, твір.
Фразеологія "Слова" тісно пов'язана з народною поезією. Це галі у 1833 году відзначав М. Максимович. Мову "Слова" він називав, Як етап "боріння" живої мови з книжкової болгарською. Мова поеми - українська, з сіверськімі діалектічнімі особливая.
Дослідник О. Піпін (1858) писав, Що в "Слові" з'єдналася літературна и народна творчість, багатющі засоби якої знав автор.
Де
які Вчені (В. Антонович, О. Огоновській, М. Максимович, П. Куліш, О. Потебня, Ф. Колесса, С. Гординського, В. Бєлінській та ін.) візначалі подібність "Слова" до українських народніх дум. Зокрема рима у думах найчастіше дієслівна, така ж вон и у "Слові":
Тієї Олег мечем' крамолу Коваши,
І стріли по землі сіяше.
Уже нам своїх милих чад ні мислію смисліті,
Ні думою сдуматі,
Ні очима с'глядаті,
А злата і сріблом ні мало того потрепаті.
Що ж стосується пріналежності мови твору до однієї з східнослов'янськіх, то ще на початку ХХ ст. І. Франко писав: "Темні Місця" Слова "та и загаль вся мова "Слова" мають у собі галі одну Важливою ознакою - вказують на українство їх автора, на Його повне володіння тодішньою українською мовою, такою, Яка жила коли не в устах простолюддя, то в усякім разі, в устах тої вояцької верстви, з якої походивши автор. "І в цьому нас переконує сам текст.
Насамперед неважко помітіті лексічні українізмі "Слова": вельми, Вергата, година, Звичай , жалощі, могутній, порох (в значенні "пил"), про (Прійменнік), Смага, туга, хула, цвіліті, чі (Частка), Яруга та ін.
Крім того, є деякі архаїчні слова, які ніні зустрічаються в українських діалектах. Наприклад, у гуцульському діалекті: паполома, комонних, Смага, болонє, шолом, Черлений, ТЕКТ (в знач. "йти"), рци ("Кажи", "Мовляв"); у бойківсько-лемківському: чілка, далече; даві (Дуже рано), обратіті, отворіті, оступіті, вергнути, зроніті, узріті, Шібата, ся помолодіті , Борзов, Сріберна, пломінь та ін.
Помітні кож фонетічні та морфологічні ознайо української мови: готували , осідлані, повиті, взліліяні (Пор. з рос. "Готові", "осідланіВ» и т. д.), а кож дівіця (пор. з ріс. "Дівиця"). Чергування з - ж є кож Українським явищем: пардус-пардуже (Пор. з рос. "Пардуше"). Чергування х - з знаходимо в теремі златовр ь сімь "; г - з:" на березі " ; До - ц: " в ь жестоцім ь ". Ці Явища розвинулася самє в українській мові. На русском кож збережені Закінчення -ові (-Єви) в давальному відмінку однини іменніків чоловічого роду, хоча властіві взагалі давньоруській Літературній мові І, зокрема, мові південноруськіх пам'яток: червоному Романові, по Дунаеви .
Клічній відмінок, притаманний українській мові: княже, Рюріче, Давидов, Осмомисла Ярославе, господине, Романе, Мстиславі и т. д. В російській мові Це Явища Майже зовсім Зниклий (вінятком є вислови "О, Боже! "І" Чого тобі треба, старче? ").
Форми імперфекта 3 особини однини и множини з закінченням -ть теж увійшлі до складу української мови ( помняшеть) . І взагалі, дієслова в творі в основному закінчуються на -ти : сдуматі, потрепаті.
Зустрічається паралельне вживання форм займенніків себі и собі, займеннік т ь і (той), а не "той", Як у росіян.
характерних кож паралельне вживання форм -ла-,-ра- и -оло-,-оро -: Володимир - Володимир, глава - голова, Млада - молодий, вран - ворон, забрало - забороло, хоробрий - Хоробрит, преградіті - перегородіті.
Навіть форма слова рітко Замість рідко вказує на оглушення при вімові, характерне для українців.
Автор "Слова" корістується поетичній образами-формулами української усної поезії - ції передусім постійні епітеті, однакові в поемі и народній поезії: чисте поле, широке поле, сінє море, ясне сонце, світле сонце, чорна земля, зелена трава, зелене дерево, бистра ріка, камінна гора, студена роса, чорний ворон, Сірий вовк, лютий звір, сизий орел, буйний тур, готові коні, осідлані коні, острий меч (шабля), золоті сідло (Стремено), Тисова ліжко, залізні пута, Криваві рани, молодий князь, милий брат, красна дівка . Це Тільки ті епітеті, Що пов'язані з однаково, Що й у "Слові" іменнікамі, хоч чорна хмара (хмара), Кривава вино (пиво) або " драгия оксамити " (Дорогі сукна) мають епітеті того самого значення. Або порівняймо тавтології, які є в "Слові" і в народніх піснях: мости мостіті, думу думати, пісню співаті, в сурми трубіті ТОЩО.
Багато поетичній образів, Що є в "Слові", пізніше розвинулася в українських піснях., Замовляннях. Наведемо деякі порівняння з маловідоміх в Україні досліджень. Так, С. Гординського пише, Що образ погоні орла (сокола) за лебідкою є Досить популярним зачином до багатьох українських народніх пісень. Вісь одна з них:
Ой на морі, на морі сіненькім,
Там плавала біла лебедонька
Із маленькими Лебедята.
Де ся взявши сізопірій орел,
Ставши лебідку бити ї забіваті,
Стала лебідка до Його промовляті:
"Ой не бий мене, сізопірій ороньку,
Скажу я тобі всю щиру правдоньку ... "
Чи не Цю метафору використан автор "Слова" в зачіні, де пальці порівняв з десятьма соколами, а струни Зі зграйкою лебедів? - "Боян же, братіє, не десять соколов' на стадо лебедій пущаше, нь своя віщія пр'сти на жива струни в'складаше; вони ж самі князем ' славу рокотаху. "
А вісь плач Ярославни можна порівняті з Українським замовлянням дівчіні, Що благає в Сонця для себе краси:
Добридень тобі, Сонечко яснеє,
Ті святе, ти ясне-прекраснеє.
Порівняймо Зі "Словом": "Світлое і тресвітлое С'лнце! Всем' тепло і червоно єси! Чему, господине, простягни, Гарячі свою лучю на лади воі? "
Багато дослідніків помітілі в плачі Ярославни рісі, прітаманні самє Українським голосінням. Про Це пише кож І. Огієнко. Чи не виключено, Що співець "Слова" чув подібній плач и використан Його в поемі. Це нібі поховали Голосіння в поєднанні Зі звернення до сил природи Врятувати Коханом чоловіка и Його воїнів.
С. Гординського порівнює Заклик до Ярослава Осмомисла в "Слові" з Українським замовлянням, записаних П. Чубинського: "Ніч темна, ніч тішна, сидиш ти на коні буланому, на сідлі С...
