Серед попередників дискурсивного аналізу як особливої вЂ‹вЂ‹наукової дисципліни слід згадати, принаймні, дві дослідних традиції. По-перше, це традиція етнолінгвістичних досліджень, орієнтованих на запис і аналіз усних текстів різних мов; серед найбільш відомих представників цієї традиції - школа американської етнолінгвістики, заснована Францем Боасом. По-друге, це чеська лінгвістична школа, створена Вілем Матезиусом, яка відродила інтерес до таких понять, як тема і комунікативна організація тексту.
Як вже було відмічено, термін discourse analysis вперше був використаний в 1952 Зеллігом Харрісом. Проте оформлення дискурсивного аналізу як дисципліни відноситься швидше до 1970-м рокам. У цей час були опубліковані важливі роботи європейської школи лінгвістики тексту (Т. ван Дейк, В.Дресслер, Я.Петефі та ін) і основоположні американські роботи, свя-викликають дискурсивні штудії з більш традиційної лінгвістичної тематикою (У.Лабов, Дж.Граймс, Р.Лонгейкр, Т.Гівон, У.Чейф). До 1980-1990-х років відноситься вже поява узагальнюючих праць, довідників і навчальних посібників - таких, як Дискурсивний аналіз (Дж.Браун, Дж.Юл, 1983), Структури соціальної дії: Дослідження з аналізу побутового діалогу (редактори - Дж.Аткінсон і Дж.Херітідж, 1984), чотиритомний Довідник по дискурсивної аналізу (під редакцією Т. ван Дейка, 1985), Опис дискурсу (під редакцією С.Томпсон і У.Манн, 1992), Транскрипція дискурсу (Дж.Дюбуа та ін, 1993), Дискурсивні дослідження (Я.Ренкема, 1993), Підходи до дискурсу (Д.Шіффрін, 1994), Дискурс, свідомість і час (У.Чейф, 1994), двотомна праця Дискурсивні дослідження: Міждисциплінарне введення (під редакцією Т. ван Дейка, 1997).
Дискурс - Об'єкт міждисциплінарного вивчення. Крім теоретичної лінгвістики, з дослідженням дискурсу пов'язані такі науки та дослідницькі напрями, я
к комп'ютерна лінгвістика та штучний інтелект, психологія, філософія та логіка, соціологія, антропологія та етно-логія, літературознавство і семіотика, історіографія, теологія, юриспруденція, педагогіка, теорія і практика перекладу, комунікаційні дослідження, політологія. Кожна з цих дисциплін підходить до вивчення дискурсу по-своєму, однак деякі з них мали істотний вплив на лінгвістичний дискурсивний аналіз. Особливо це стосується соціології.
Дискурс-аналіз як парадигма у вивченні мовного спілкування
В початку XX століття лінгвістику насамперед цікавило питання Як влаштований мову?, то під другій його половині більше уваги приділяється питанню Як функціонує мова?
На це питання неможливо відповісти з позиції тільки лінгвістики ==> розширення предмета лінгвістики і створення ряду двійкових дисциплін (когнітивної, психо-, соціо-, прагма-та інших лінгвістики).
До Наприкінці століття помітно відновлення в правах інтуїції і інтроспекції; причина цього - зростання уваги до людського фактору, суб'єктивності в лінгвістиці.
Functionalism vs. formalism debate
Формалізм: autonomy і modularity
Відсутність у мови точних визначуваних функцій;
Повна незалежність форми від функції (мова в собі/його структурні особливості)
Функціоналізм:
Мова як система знаків, яка служить або використовується для досягнення будь-яких цілей, виконання якихось функцій;
Вивчення і структури, і функціонування мови з метою виявлення відповідностей між ними;
Взаємозалежності між формою і функцією; облік впливу вживання мови на його структуру.
Дискурс-аналіз, будучи представником функціоналізму, інтегрує досягнення і дані всієї попередньої формально-структурної лінгвістики.
Дискурс-аналіз - Самостійний науковий напрям у вивченні язи-ка та мовного спілкування; - має формальні та структурні корені.
Три підходу до трактування змісту поняття В«дискурсВ»:
Формалісти будують ієрархію одиниць В«дискурсуВ», типів відносин між ними і правил їх конфігурації [Stubbs, Звегинцев]
Функціональне визначення В«дискурсуВ» як всякого В«вживання мовиВ». Вивчення функцій мови в широкому соціокультурному контексті [Fasold, Brown, Yule, Р.О. Якобсон]
- виділення ряду функцій і співвіднесення форм дискурсу (висловлюються ний і їх компонентів) з тією чи іншою функцією;
- досліджується весь спектр функцій конкретних форм і елементів дискурсу
[D.Schiffrin] взаємодія форми і функції
Дискурс є не примітивним набором ізольованих одиниць мовної структури В«більше пропозиції В», а цілісної сукупністю функціонально організованих, контекстуалізірованних одиниць вживання мови.
Список літератури
Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту yazykoznanie.ru/
