Нікітін О.В.
За матеріалами пам'ятників севернорусскіх монастирів
В архівних монастирських фондах серед численних рукописів соціально-економічного характеру, офіційних указів державних органів і церковних наказів Урядового Синоду містяться різноманітні приватні ділові документи, пов'язані з вирішенням тяжбенних і слідчих справ, які проводилися в монастирях по доношених прохачів. З точки зору мовних особливостей вони становлять чималий інтерес. Він викликаний ще й тим, що кордони наказного мови в XVIII в. були дещо зміщено від центру в сторону периферії. Саме там політика одержавлення мови знаходила часом химерні форми вираження, з'єднуючись з місцевими традиціями листи, діалектами, індивідуальними особливостями автора В«ділового твориВ».
Розглянуті нами документи витягнуті з фондів Антонієві-сийской і Хрещеного Онезького монастирів Архангельської губернії і відносяться переважно до середині та другій половині XVIII в. Ось одна з таких позовів місцевого слідчого ужитку - В«Справа про побиття служителя Івана Таратіна селянами дер. Горончаровской Богоявленського приходу Андрієм і Прокопієм Івановим В». Воно відкривається проханням такого змісту [i]:
Троцкаго Ан'тонїева Сїйскаго мнстря високопреподобн'шему ГсднУ Оцу архїмандріту ГаврїілУ
Покорн'йшее прошенїе.
Сего "1768" року jюня "25" дня Будучи мн' найнижчих Емецкого бгоявленского приходу дрвні Qроліцкой в ​​домь у селянина Jвана Денисова сина Рехачева для празника випити пива а отут же нев'домо відкол прийшли Горончаровской дрвні селян Андрій да Прокопій Козмін д'ті Jванови і навмисне викликали мене на вулицю cказивая при тому Якоб ім'ют' вони до мене потреб а як же на вулиці мене виманили то продиктованої Андрій схопивши мене за ворот' притиснув до 'дворовому зь'здУ і став бити кулаком по обличчю j по голов' а потом' зі wним' Прокопьем' і Гґба бити мене стали j збівші з 'ног' копали j топтали мене ногами прічем' j
нос' до крово росшіблі j всього ростопталі безчелов'чно j затягнувшись під тот' 'з'зд' відбили У мене були при мн' за пазухою в тряпіц' на покупку хл'ба денег' два рублевих манет': прічем' вимовляли що де ми манастирщину j надалі бити будем' а суду їм на нас' взяти негд': чого я ніжайшїй весма предопасен' Гў як же вони мене били то Бачачи Гґзначенного Рехачева дружина j інние жінки кои від того jх' бойцов' Угамовували j засвід'тельствовать можуть.
Того ради ваше високопреподобїе всепокорн' прошу блгволіть на показаних бойцов' j грабіжників Jванових' представити від вашого високопреподобїя Вь Емецкого мирську земську jзбу до Соцька зі селян з т'м' щоб Гґні Jванови відбиті від мене денги два рублі до мн' повернули j за ув'чье j безчестїе в силу прав' j указов' що надлежіт' <л.1об.> ко мн' заплатили: j зобов'язані б були Підписка щоб jм' впред на мене марно не знаходити і Гґ тім милостиве блгоразсмотренїе Учинити.
Про сем' всеніжайше просіт' вашого високопреподобїя служитель Jван' Савінов' сьшь Таратін' "1768" року jюня "27" днЯ.
До сієї супліки їван' Таратін' руку пріложіл' (РГАДА 1196: 1: 1071: 1-1 об.) [Ii].
прохачів подібної справи найчастіше виступали місцеві селяни, посадські люди, рідше - самі ченці. Навіть у другій половині XVIII сторіччя, коли система державного судового провадження функціонувала в її цивільних формах самостійно, монастир залишався одним з головних В«дійових осібВ», що підтримують старі прикази традиції в глибинці. Можливо, у свідомості наших предків він як і раніше асоціювався з В«ВищоїВ» законністю, єдиної і для простого селянина, і для багатого власника, - з правосуддям іншого порядку, об'єднуючим як би два полюси людського буття - дух і матерію, з яких перший в традиції російської культури був рятівним, а другий - руйнівним. На ченця як представника духовної влади покладалися особливі сподівання, він був не тільки В«ВершителемВ» земного справи, але В«божественним правонаступникомВ»: В«... надходить теб' монаху Анфиму за чернечим своєму об'щанГЇю чесно, постояннw, трезвеннw; тако ж j служителів Борисову, ухиляючись всяких непотребств' ГЇ противних монаху - чернечому званГЇю, а служителі християнської сов'сті постУпок' ... В» (1195: 4: 279: 13). Слідчі засідання по колишньому відбувалися при духовних владах, а записи велися дьячками або особами, які мають таке послух. Ср: В«... Р'чі записав по сУдеіскому вел'нію j третеіскіх' людеі ВонгУжскоі влсті церковноі Дьячек Софрон Jванов В»(1195: 3: 420: 2),В« ... допитів р'чі записав по вел'нію приписного Михаило Матqеев' ... В»(1195: 3: 502: 3). Оскільки приписні до монастирю селяни проживали нерідко на великій відстані від обителі, він часто мав стряпчих на місцях для вирішення слідчих і побутових питань. В одній з доповідей Каргопольская воєводської канцелярії міститься подібне пропозиція з обгрунтуванням функцій місцевих виконавців: В«Понеже за різними в каргополскоі воєводської канцелярГЇі д'лам почасти бувають разния касателства в довідках Каргополского повіту Крстного мнстря до вотчинних тогw повіту крстьян jногда ж разноподлежащГЇя довідки сл'дственни (така форма в рукописі. - О. Н.) бувають j від оного мнстря, але понеже тот' мнстрь j оного крстьяне від Каргополя в далн'йшем' находятца разстоянГЇі j за н'ім'нГЇем' в Каргопол' від того мнстря стряпчого, а мнстря за далностГЇю она каргополская воєводська канцелярГЇя примушений за вотчинними крстьянамі посилати по т'м до них стосуються в довідках д'лам нарочних WТ чого за малоім'нГЇем' по каргополской воєводської канцелярiі салдат' jногда j в караулех' перебуває з крайнім недостаточеством, j для того в каргополской воєводської канцелярiі Гіпределено jз оной канцелярiі прореченого Крстного мнстря владі з братГЇею про оном jзьявя вимагати присилання в Каргополь по ізб'жанiю вищеописаний утруднень до належним ... д'лам ... стряпчого как' j в протчіх городех від мнстрей таковия находятца ... В»(1195: 4: 341: 99).
Саме тому монастир як судовий орган продовжував активно виконувати свою роль, яка, втім, все більш і більш обмежувалася, починаючи з усунення патріаршества Петром I і далі протягом усього сторіччя, цивільними і церковними реформами.
XVIII століття - час розпочатого занепаду ділової писемної традиції російських монастирів. Але культура наказного вжитку, особливо у віддалених місцях, ще підтримувалася, як би В«запізнюваласяВ» у своєму розвитку, повільно підкоряючись секуляризації церковно-правової системи. Зовнішній формуляр ділового документа змінювався незначно, на вимогу вищестоящих інстанцій. Так, наприклад, в указі імператриці Катерини II В«Про тітулах'В» наказувалося, як варто писати в чолобитних: В«Бьетчелом' (в тексті надруковано злитно. - О. Н.) імярек' на ім'ярек; а у чому моє прошенГЇе, тому сл'дуют' пункти; (і писати пункт за пунктом] а по окончанГЇі пунктов', Вь начінанГЇі прошенГЇя, писати тако: І щоб височайшім' ВАШОГО ІМПЕРАТОРСКАГО величність Указом' повел'но було; [і писати прошенГЇе] а Вь окончанГЇі: всемілостів'йшая Государиня, прошу ВАШОГО ІМПЕРАТОРСКАГО Величність, про сем' моем' челобітье р'шенГЇе учинити В»(Укази Катерини, 7).
В цілому навіть у той час наказова традиція являла собою оригінальне явище, в структурі якого акумулювалися кращі В«сюжетиВ» побутової, ділової та мовної культури. Монастирська писемність і наказовий мову не зазнали системних змін: ченці і служителі, жителі околишніх сіл, як і раніше викладали свої вимоги, скарги і прохання в рамках прийнятих норм сформованого ділового вжитку з використанням характерних мовних конструкцій та слів, наділяли живу мову в канцелярську, приказную форму. У наших рукописах нерідкі подібні знакові слова ділової культури: В«ЗгаданийВ», В«учинитиВ», В«висловамиВ», вищезазначений В», наприклад:В« ... на дорог' стоят' з колем' пом'янути Ушакова ... В»(1195: 4: 312: 5),В« ... учинити достов'рная j wбстоятелная ... довідка ... В»(1195: 4: 341: 29),В« ... і священнік' Федоров' мовленому священику ж Іванов...
