Ястребова А. В.
Нормалізація звукової сторони мови створює умови для подальшого її вдосконалення. Формування морфологічних узагальнень складає найважливіший елемент цього процесу. На даній основі вирішуються найбільш істотні завдання: уточнення значень слів, наявних у дітей в активному запасі; подальше збагачення словникового запасу як шляхом накопичення нових слів, що відносяться до різних частин мови, так і за рахунок розвитку вміння активно користуватися різними способами словозміни і словотворення; адекватне використання лексичних засобів мови з метою усного спілкування; розвиток і вдосконалення граматичного оформлення мовлення шляхом оволодіння дітьми словосполученнями, зв'язком слів у реченні, моделями різних синтаксичних конструкцій.
Як відомо, слово є однією із значущих одиниць мовної системи; воно виступає як щось центральне в усій системі мови. За допомогою слова називаються предмети і явища, їх особливості, властивості, якості, відносини і т.д. Слово є умовним їх позначенням.
Однак для позначення того чи іншого предмета, дії, якості і т.д. словом необхідно мати чітке уявлення про його звуковому складі, так як за кожним конкретним знаком закріплюється певний звуковий комплекс, що відповідає фонологическим нормам даної мовної системи. Слово має не тільки певне звучання, але і смисловий зміст. Змістом кожного слова є поняття. Процес називання предметів - це і процес пізнання. За кожним словом ховається складна система зв'язків і відносин, які в ньому відображаються, тому процес оволодіння словником тісно пов'язаний з оволодінням поняттями, з розвитком пізнавальних можливостей дітей, умінням виділяти суттєві ознаки предметів і явищ, розкривати зв'язки і відносини між ними. У російській мові більшість слів має не одне, а кілька лексичних значень (полісемія). Кожне із значень проявляється в поєднанні з іншими словами.
Слово поряд з лексичним має ще й граматичне значення. Наприклад, слова донька, точка, гуртка різні за своїм лексичним
значенням, але схожі в граматичному відношенні: всі вони іменники, однини, 1-го відмінювання, мають непохідних основу і закінчення-а. Дані загальні ознаки і складають граматичне значення цих слів. Слово в мові завжди має граматичне оформлення, інакше ми не могли б ним користуватися для вираження думки при побудові пропозиції.
Всі вищесказане потрібно мати на увазі при роботі з дітьми, що мають нерізко виражене загальне недорозвинення мови. Організовуючи спеціальні заняття з такими дітьми, учитель повинен звернути основну увагу на кількісне накопичення словника, необхідного для повноцінного спілкування; правильне розуміння дітьми слів на основі їх точного співвіднесення з об'єктами навколишньої дійсності і поступового підвищення їх змісту як поняття; активізацію словника (тобто не тільки знання слів, але і засвоєння сполучуваності слів, доречного їх вживання в тому чи іншому контексті). Засвоєння нових слів відбувається на основі ознайомлення з постійно збільшується колом предметів і явищ навколишнього дійсності, поглиблення і узагальнення знань про них.
Ця робота здійснюється в тісному зв'язку з розвитком пізнавальної діяльності дітей, при цілеспрямованій організації мовної і мисленнєвої активності.
Важливим напрямком роботи по збагаченню лексичного запасу є також ознайомлення з різними способами словотворення. Цьому надається велике значення, так як в процесі такої роботи розвивається здатність сприйняття і розрізнення значущих частин слова, формуються спостережливість, здатність зіставляти слова по їх морфологічним складом, виділяти і порівнювати різні елементи в словах. Крім того, в лексичний словник слід активно вводити слова, що не мають номінативного значення (прийменники, сполучники, вигуки), але виконують певну функцію в мові. Без знання цих слів діти не зможуть оволодіти структурою різних типів пропозицій і зв'язковою промовою.
Однак учитель повинен пам'ятати, що збагачення лексики не слід обмежувати лише накопиченням у дітей певної кількості слів. Необхідно постійно розкривати багатство і різноманітність зв'язків і відносин, які існують між словами, а це передбачає поступове засвоєння груп слів, представляють собою семантичну і логічну спільність, що мають своє формальне вираження у морфологічній структурі. Інакше кажучи, вчителю важливо навчити дітей робити добір і угруповання слів за різними ознаками: морфологічним (по спільності кореня, приставки, суфікса), лексико-семантичним (По спільності або протилежності значень) і т.п. При цьому потрібно враховувати, що системні зв'язки між лексичними одиницями найлегше виявляються і практично осмислюються шляхом використання прийому порівняння, який дозволяє встановити в одних випадках подібність у значеннях і складі слів, а в інших - відмінність.
Центральне місце в словникової роботі належить лексичним вправам. Беручи до увагу, що уточнити конкретні значення слів і їх форм можна тільки в словосполученнях і в зв'язку з іншими словами, за допомогою яких вони включаються в речення і служать вираженням певної думки, ці вправи повинні бути спрямовані не на просте заучування окремих слів, а на відпрацювання словосполучень, до складу яких вони входять. При цьому словосполучення обов'язково включається в пропозиції.
Збагачення словникового запасу здійснюється у певній послідовності: спочатку дитина знайомиться з новим словом у контексті, на основі якого він усвідомлює значення і функцію даного слова; після уточнення значення слова йому на конкретних прикладах показують, з якими словами може поєднуватися в мові нове слово. Так, якщо вводиться в мову слово, виражене іменником, то для показу типового способу його вживання до нього приєднують дієслова, імена прикметники, займенники, числівники. Якщо актуалізується дієслово, то він повинен бути відпрацьований в словосполученнях, в яких значення дієслова визначається в залежності від лексичного значення доповнюючого його слова. Наприклад, відпрацьовувати слово звертатися може бути введено в такі словосполучення:
звертатися
(до кому?) до товариша
(з чим?) з питанням
(до чому?) до словника
(за чим?) за допомогою
(з чим?) з інструментами
Подібні вправи вчать дітей користуватися у власній промові не тільки правильно складеними словосполученнями, але і пропозиціями.
Для того щоб учні могли більш повно засвоїти семантику слів і правильно використовувати їх у своїй промові, важливо, щоб вони навчилися групувати слова на основі подібності за значенням, наприклад: слова, що позначають рух (йти, їхати, бігти, стрибати, плавати і т.д.); слова, що позначають мовленнєву діяльність (сказати, відповісти, говорити і ін) і т.п.
Оскільки учні з нерізко вираженим загальним недорозвитком мовлення часто допускають смислові заміни слів за їх звуко-складовий близькості (кущ - кисть), що є наслідком недостатньої диференційованості звуко-мовного сприйняття, то необхідно їх спеціально навчати вмінню розрізняти слова, близькі за звуковим поєднанню, але різні за змістом, з опорою на контекст.
Враховуючи, що дана група дітей багато слова розуміє недостатньо повно або навіть спотворено, роботу над значенням і вживанням у мові нових або недостатньо засвоєних ними слів потрібно ретельно планувати. При виборі прийомів по уточненню значення слів слід орієнтуватися на рівень мовленнєвого розвитку, а також морфологічні та лексико-граматичні особливості даного слова.
Прийоми пояснення слів, що мають конкретне значення, пов'язані з використанням наочних засобів, до яких можна віднести показ самого предмета або дії, позначуваного словом, його зображення на картині, муляжі, макеті і т.д.
При поясненні слів, що мають абстрактне (абстрактне) значення, застосовуються словесні й логічні засоби. У загальноосвітній школі широко використовують для пояснення значень вказаної групи слів спосіб...
