Нікітін О.В.
XIX століття в історії російської ділової писемності: розквіт філологічного вивчення наказовий культури
Традиції класичного століття російської філології та їх роль у формуванні сучасних поглядів на проблеми вивчення мови пам'ятників писемної культури
Дослідження пам'ятників ділового листа в Росії має сформовану традицію і проводиться в основному по двом великим напрямам - історичному та лінгвістичному. Збільшений інтерес до таких джерел обумовлений як науковими причинами, так і чисто прагматичними обставинами. Перші значні відкриття в цій області були зроблені російськими вченими XVIII сторіччя і історіософії-богословами. Одні зверталися до рукописного тексту з метою реконструювати етапи історичного і культурного розвитку країни (такі праці В. М. Татіщева, М. М. Щербатова, М. М. Карамзіна і багатьох інших), інші знаходили в пам'ятниках старовини найцінніші відомості з історії Церкви та догматам віри. Власне лінгвістичне вивчення рукописів з наукової точки зору почалося у XVIII столітті, коли створювалися перші архіви, активно збиралися відомості з російської історії. Провідну роль у цьому зіграло підставу Російської Академії Наук. Її проекти в чому були орієнтовані на збереження пам'яток національної старовини, заощадження мови та культури, духовних традицій. Поступово, починаючи з вивчення монументальних джерел - літописів, княжих статутів, дослідження текстів з мовознавчої точки зору набуває все велику поширеність і в XIX столітті займає в Росії одне з провідних місць. По суті справи, жоден науковий трактат того часу не обходився без залучення пам'яток старовини.
Діяльність А. Х. Востокова по виданню і вивченню пам'яток стародавньої писемності
Велика заслуга у формуванні наукової школи вивчення рукописних текстів належить акад. А. Х. Востокову. Послідовний і вдумливий прихильник порівняльно-історичного мовознавства, він заклав фундамент дослідження пам
'яток російської писемності. Будучи хранителем рукописів Публічної бібліотеки і пізніше головним редактором Археографічної комісії, А. Х. Востоков особливо ретельно дбав про примноження колекції стародавніх рукописів, їх класифікації та послідовному лінгвістичному та палеографічних аналізі. У статті В«Міркування про слов'янською мовою, що служить введенням до граматики сього мови, яка складається з найдавнішим оного письмовим пам'ятників В»вчений вперше висловив актуальну і в наші дні гіпотезу про давньоболгарська походження старослов'янської мови. Міркування А. Х. Востокова мали чимале значення і в суперечці з шишковісти, які стверджували, що церковнослов'янська мова і мова світської і ділової писемності належать до стилям одного В«слов'янської мовиВ». Лінгвістичний метод А. Х. Востокова був під чому заснований на етимології (в старому розумінні цього терміну), яка була для нього і для вчених його покоління історичної та граматичної дисципліною одночасно. А спорідненість мов він В«вивчає як прояв в мові народного світогляду В»[Колесов 1998: 55]. А. Х. Востоков чимало потрудився над виданням пам'яток писемності. Він готував до друку В«Ізборник великого князя Святослава Ярославовича 1073 р. В», працював надВ« Описом російських і словенських рукописів Румянцевського музеума В», вперше видавВ« Остромирове Євангеліє В», а написані ним В«Граматика церковнослов'янської мови, викладена за найдавнішим оного письмовим пам'ятників В»іВ« Словник церковнослов'янської мови В»досі не втратили наукового значення. Одним з перших вчений звернувся до вивчення мови народної мови, зафіксованої в пам'ятниках місцевої писемності та говорах. Для цієї мети і був складений В«Досвід обласного великоросійського словникаВ» [Досвід 1852; див. також: Доповнення 1858], а А. Х. Востокова обрали редактором підготовлюваних матеріалів. Особливо слід зазначити, що укладачі В«СловникаВ» намагалися відобразити доступний на ті часи широкий спектр лексичних і граматичних форм, а також географію побутування слова. У В«СловникВ» увійшли В«три роду висловів В»:В« Перший рід складають слова, хто ухилився від нормального вживання мови, нерідко перекручені до крайності ...; до другого роду відносяться слова, колись належать до спільної мови народу і витіснення з нього іншими, а вцілілі в народі разом із заповітними прабатьківських піснею, казки, прислів'я; третього роду слова народилися внаслідок понять, утворилися від предметів навколишнього людини природи і від особливих занять народу В»[там само: II]. На наш погляд, дуже показово, що В«слова, ухилились від спільного вживання В», - провінціалізм і діалектизми - знайшли широке відображення в В«СловникуВ». У Передмові вказуються й інші джерела, серед них - слова В«живої мови народуВ», В«які або вціліли в древніх писемних пам'ятках наших, або від яких ми вживаємо тільки похідні, або слова зовсім у нас втрачені, між тим як вони можуть служити до збагачення мови по стислості, виразності, милозвучності В»[там само: III]. Чудово висновок у вступі до В«СловникаВ», що показує не тільки призначення цього лексикону, але і сенс самої наукової діяльності А. Х. Востокова: В«... [Словник] звертає нас до патріархального побуту поселян наших і зближує нас з ними. Прислухаючись до народної мови, ми відшукуємо в ньому скарби, які пережили цілі століття. У селянських хатах, де збереглися і пісні, і казки, і прислів'я наші, збережені від всегубітельного часу і багато дорогоцінні слова. Обласні прислівники служать також найпереконливішим доказом, що мову, як живий організм, безупинно змінюється, і що лише тільки в словнику і граматиці гнучкі форми живої мови міцніють і усталюються для нащадків В»[там ж: IV].
А. С. Шишков як філолог-законотворець
Філологічна діяльність іншого видатного російського вченого і державного діяча А. С. Шишкова не раз ставала предметом опису та вивчення, а минулий в 2004 р. 250-річний ювілей від дня його народження знову показав, наскільки живі і плідні залишаються його ідеї та погляди, колись трактовавшиеся як В«консервативніВ». Добре відома слов'янська спрямованість висловлювань А. С. Шишкова і його полеміка з В«КарамзіністовВ», різкі виступи проти їх новаторств, особливо в сфері орієнтації російської мови на французьку. У цих спробах він бачив порушення ланцюзі історичного розвитку культурних основ російського життя (див. докладніше [Горшков 2004: 99-102]).
Однак до сих залишається в тіні дослідників-філологів його діяльність на терені юриспруденції, державного законотворчості, де вчений і далекоглядний політик проявив свої лінгвістичні здібності з притаманною йому пунктуальністю і прихильністю традиції. Тут ми спостерігаємо почасти і його переваги, і - що важливо в даному випадку - те, як він займався В«діловимВ» будівництвом мови. Один такий епізод стосується зауважень А. С. Шишкова до Проекту цивільного уложення 1815 Вони належали до першої чолі зазначеного кодексу, яка виглядала наступним чином:
РАСПОЛОЖЕНIЕ ПЕРШОЇ ГЛАВИ.
В§ 1. Цивільне право прінадлежіт' кожній особі, яка носить на себ' ім'я россiйскаго подданнаго. Воно проістекает' од необхідної Вь т'л' суспільства зв'язку, або взаімних' отношенiй вс'х' граждан' між собою, і состоіт' Вь дозволенiі кожен з них під всяком' д'л' пріб'гать Кь закону, коли хто ім'ет' нужду Вь яких-небудь його ізреченiях'.
В§ 2. Гражданскiя права разд'ляются на общiя і частния.
В§ 3. Общім' правому користується, під всяком' состоянiі людей, кожен россiйскiй підданий.
В§ 4. Частним' правому, сверх' общаги, користується то состоянiе людей, яким права сiі дани.
В§ 5. Общiя права прiобр'таются рожденiем' од россiйскаго подданнаго, або вступленiем' Вь россiйское підданство.
В§ 6. Частния права для користі державної даються, і за важния преступленiя одн', або вм'ст' с'загальними, от'емлются законом'.
В§ 7. Лішенiе общаги права лішает' вкуп' і частнаго; лішенiе ж частнаго НЕ лішает' общаги.
<...
