Л.М. Бондарева
Розглядається специфіка мовного структурування текстів автобіографічного дискурсу. Особлива увага приділяється способам експлікації мовної діяльності суб'єкта оповідання, що виступає в ролі організатора текстового автобіографічного простору.
The article deals with the specific features of the language structuring of German autobiographical discourse. Particular attention is herein paid to the ways of explication of the performance which is revealed by the subject of narration organizing textual space.
Автобіографічний дискурс, який є останнім часом об'єктом підвищеної уваги лінгвістів, літературознавців, соціологів і психологів, безсумнівно, належить до числа досить жорстко регламентованих дискурсів. Однак певна модифікація жанру В«АвтосвідетельствВ», яка проявилася в літературі XX століття, викликала формування іншої точки зору, згідно з якою деякі дослідники стали трактувати термін В«автобіографіяВ» як неясне і спірне жанрове визначення (J. Starobinski, B. Biebuyck та ін.)
У подібній зв'язку відразу слід зазначити, що варіабельність форм репрезентації автобіографічного матеріалу протягом ряду останніх десятиліть пояснюється намаганням сучасних письменників подолати такі характерні для класичної автобіографії тенденції до ідеалізації періоду дитинства в житті людини (метафорика В«райського садуВ», В«золотого століття В»і т. д.) і до витіснення або замовчування фактів, які могли б послужити приводом до виникнення почуття провини або сорому у суб'єкта спогадів.
<
p> Крім того, абсолютно очевидно, що традиційна ретроспективна оповідна перспектива, орієнтована на зображення життєвого шляху особистості в хронологічній послідовності і по можливості без великих тимчасових перерв, поступається місцем у модернізованому автобіографічному дискурсі документалізірованним формам оповідання, що відрізняється фрагментарністю, переривчастістю і незавершеність.
Втім, все вищезазначені особливості жодною мірою не впливають на Субстанціальні ознаки автобіографічних текстів, що знайшли своє концентроване втілення в елементах так званого В«автобіографічного пактуВ», сформульованого французьким дослідником Ф. лежень [1, с. 395]:
1. Форма мови: а) оповідання; б) проза.
2. Об'єкт зображення: індивідуальна життя, історія особистості.
3. Положення автора: ідентичність автора (чиє ім'я вказує на реальну особу) оповідач.
4. Позиція оповідача: а) ідентичність оповідача головному героєві; б) ретроспективна перспектива оповіді.
Оскільки безпосереднім об'єктом зображення в будь автобіографії є ​​історія становлення авторського еgо в умовах минулої реальної дійсності, суб'єкт спогадів неминуче змушений звертатися до реконструкції традиційних етапів формування людської особистості (народження і дитинство автобіографічного героя, шкільні роки і юність, початок дорослого життя та процесу соціалізації індивідуума, професійне становлення і проблеми особистого життя аж до періоду написання автобіографії).
При всій клішірованія і конвенциональности подібної жанрової схеми в конкретних текстах автобіографічного дискурсу в залежності від індивідуально-специфічних авторських інтенцій можуть відбуватися зсув акцентів і концентрація уваги оповідача на якомусь певному відрізку власного життя, що дає можливість, на наш погляд, говорити про існуванні наступних типів автобіографій [2, с. 7]: психологічна (В«ВнутрішняВ»), зосереджена на зображенні та аналізі автором власного духовного і душевного розвитку; В«камернаВ» (В«перерванаВ»), сконцентрована на оповідача і його найближчому оточенні і обмежується, як правило, дитинством, рідше - юністю автора; В«епічнаВ», що охоплює значний часовий період або все життя оповідача аж до моменту написання ним спогадів.
При цьому важливо, що незалежно від типу особистісних спогадів основним текстопорождающім фактором в умовах автобіографічного дискурсу завжди є онтологічно обумовлене розшарування авторського еgо на який згадує, тобто оповідає суб'єкта (ПС), і згадуваного, тобто зображеного суб'єкта (ІС) при безсумнівному домінуванні в семантичній структурі текстового цілого ПС, що здійснює регулятивно-оценивающую діяльність щодо свого минулого В«яВ» з позицій актуального для нього сьогодення. Даний процес реалізується в автобіографії в мовному плані на фоні взаємодії двох текстових часових пластів - презенсного, референциально співвідносного з ПС, і претерітального, в межах якого діє ІС, тобто автобіографічний герой.
Однією з специфічних функцій, які ПС виконує в ході фіксації власних спогадів, що забезпечує когезию і когерентність автобіографічного дискурсу, є діяльність автора в якості організатора текстового простору. Автобіографія виступає, таким чином, в ролі В«режисераВ», не репродукуються, а творчо реконструюють особисто пережите, в результаті чого хронологічна послідовність зображуваних подій може порушуватися за рахунок авторського втручання, деколи межує зі свавіллям. Ступінь активності оповідача в даній ситуації, безумовно, визначається індивідуально-особистісними особливостями суб'єкта спогадів.
Спеціальна акцентуація автором-організатором текстового простору характеру своєї мовленнєвої діяльності експлікується в автобіографії у формі авторських В«ремарокВ», своєрідних В«нотаток на поляхВ», що є, по суті, коментуванням В«ТехнічнихВ» деталей розповіді.
Серед лексичних засобів, що входять до складу таких авторських ремарок, важливе місце належить дієсловам мовленнєвої діяльності, що володіє семантикою цілеспрямованої передачі інформації і сприяє створенню в тексті оповідної ситуації усного оповідання, орієнтованого на співрозмовника. Тематичним ядром подібної лексико-семантичної групи є перформативні дієслова (erzГ¤hlen, berichten, erwГ¤hnen, sprechen і т. д.), вживаються у функції констативи в авторських висловлюваннях, що носять, в основному, ретроспективний або проспективний характер: В«Woher das so kam, davon erzГ¤hle ich an andrer Stelle, wenn ich von meines Vaters "sokratischer Methode "sprecheВ» [3, c. 106].
При наростанні авторської суб'єктивності до складу ремарок, що виражають конкретні дії оповідача, спрямовані на організацію лексичного матеріалу, можуть вводитися модальні дієслова, оціночні та модальні слова, що надає більш особистісну забарвлення висловлюванню і свідчить про підвищеної значущості подразумеваемого мовного дії для автора спогадів.
У підсумку при допомоги ремарок ПС здатний активно втручатися в хід розповіді, наприклад:
- свідомо і довільно регулювати (збільшувати, зменшувати, дублювати і т. п.) зміст і обсяг переданої інформації. СР: «Über die KГјchentГ¤tigkeit des eigentlichen Gesellschaftstages geh 'ich hier hinweg und fГјhre statt dessen lieber das Fest selbst herauf В»[3, c. 103];
- підсумовувати розказане і надолужувати згаяне. СР: В«Ich will nun summarisch zusammenfassen, was Гјber die Zeit in Erkner, insonderheit jene vor einer gewissen epochemachenden Reise nach ZГјrich, etwa nachzuholen ist. Es kommt dazu noch ein Hamburger Aufenthalt und einer in Putbus auf der Insel RГјgen В»[4, c. 165];
- психологічно готувати читача до сприйняття певних подій, що знаменують собою важливий етап у духовному розвитку зображеного суб'єкта. СР: В«Ich komme nun zu dem grГ¶ОІten Ereignis wГ¤hrend meiner Realschulzeit, das allerdings wie die meisten, die damals mein geistiges Sein heranbildeten, nicht mit der Schule zusammenhing В» [4, c. 227];
- відкрито заявляти про свою позицію оповідача, що керується В«нинішнімиВ» інтересами, поглядами і т. д.
Однак найбільш значна роль в автобіографіях належить авторським ремарок, які сигналізують читачеві про вторгнення в оповідання подій, що порушують хронологічний ряд, але в силу причин особистого властивості надзвичайно актуальних для ПС у момент їх письмової фіксації, або, навпаки, про випадання з оповідання ...
