Т.Ю. Тамбовкіна
Бурхливий розвиток міжкультурних зв'язків у світі викликало потребу в масовому вивченні іноземних мов (ІМ) і зробило актуальними проблеми самонавчання ИЯ. На основі численних емпіричних досліджень поступово почала складатися теорія самонавчання ИЯ. Як і всяка теорія, вона вимагає виділення свого об'єкта дослідження з позиції загальнонаукових підходів. У статті робиться спроба розглянути об'єкт теорії самонавчання ИЯ з точки зору синергетики.
Самонавчання іноземним мовам (ІМ) починає грати все більшу роль в освітньому процесі вищої школи. Зростання його ролі і значення викликано багатьма причинами, серед яких найважливіше місце займають глобалізація, перехід на нову освітню парадигму і розвиток теорії самонавчання.
Глобалізація тягне за собою бурхливий розвиток міжкультурних зв'язків у світі, що обумовлює зростання потреб суспільства в масовому знанні ИЯ. Самонавчання ИЯ виступає в цьому випадку як шлях реалізації цієї потреби окремими індивідуумами.
Перехід на нову освітню парадигму у вищій школі висуває в центр освітнього процесу студента в якості В«активного суб'єкта, що здобуває освіту в формі "особистісного знання" В»[1, c. 53]. Однією з ключових компетенцій студента є знання іноземної мови. В її формуванні важливе місце займає самонавчання ИЯ.
В останні роки самонавчання, або автодідактіка, поступово стало оформлятися як самостійний науковий напрям у галузі педагогічних і методичних досліджень. Багато аспектів проблеми самонавчання вже знайшли своє відображення в роботах Е.В. Андрєєвої, Д. Бівер, І.Ю. Бухалова, І.А. Гініатулліна, Т.В. Габай, О.С. Газман, А.К. Громцева, Є.І. Єрьоміної, А.В. Куринского, Д.Г. Левітаса, Б.Т. Лихачова, І.Л. Наумченко, Н.А. Нефедовой, П.А. Разінова, Ю.Г. Реп'єв, Д.Л. Співака, Т.Ю. Тамбовкіной і багатьох і
нших дослідників. Однак теоретичного осмислення даної проблеми в повній мірі ще не відбулося, не сформовано цілісне уявлення про самонавчанні, до теперішнього часу немає єдиної думки з приводу об'єкта самонавчання. У даній статті робиться спроба виділення і розгляду об'єкта самонавчання ИЯ з позиції синергетичного підходу.
Розробка будь-якого теоретичного напряму вимагає виділення власного об'єкта дослідження, який в сучасній гносеології визначається як те, що В«протистоїть пізнає суб'єкту (досліднику в даному випадку) в його пізнавальної діяльності В» [2, с. 28]. Як відомо, об'єкти педагогічного дослідження завжди лежать в області освітнього процесу. Теорія самонавчання не є винятком в цьому відношенні.
Аналіз публікацій з проблем самонавчання показує, що в тлумаченні самонавчання як об'єкта дослідження намічаються дві головні тенденції: розгляд його в розширювальному і вузькому планах.
У розширювальному плані об'єкт самонавчання виступає як принцип навчання майбутніх фахівців в вузі, реалізація якого В«залежить від організації навчаються самостійної пізнавальної діяльності, тобто вчення. Для цього важливо, щоб той, хто навчається вмів самостійно здобувати знання з різних джерел; працювати з інформацією; відбирати і конструювати необхідні способи пізнавальної діяльності, адекватні цілям і завданням навчання; застосовувати засвоєні знання в практиці; взаємодіяти з викладачем В»[3, с. 47]. Як випливає з наведеної цитати, об'єктом дослідження в даному випадку виступає самостійна пізнавальна діяльність учнів у вищій школі. Такий самий об'єкт дослідження виділяється і в дисертації Є.І. Єрьоміної, присвяченій впливу самонавчання на розвиток творчої активності майбутнього фахівця в процесі викладання ІЄ. При цьому самонавчання визначається нею як В«творча діяльність особистості по самостійного оволодіння способами пізнавальної, комунікативної та інших видів діяльності, придбанню на їх базі необхідних знань, умінь, навичок та формуванню якостей особистості, що забезпечують її саморозвиток В»[4, c. 4].
Однією з форм самостійної пізнавальної діяльності є самоосвіта, основний складовою якого виступає самонавчання [5]. Самоосвіта виступає в цьому випадку як В«цілеспрямований процес пошуку і засвоєння знань у певних областях соціального досвіду В»[6, c. 47]. А.В. Куринський у своїй В«АвтодідактікеВ» пропонує використовувати ИЯ в якості засобу самоосвіти, опановувати яким, на його думку, слід В«інтегральним методомВ» [7].
Більш вузьке тлумачення об'єкта дослідження в теорії самонавчання можна знайти в монографії Ю.Г. Реп'єв В«Інтерактивне самонавчанняВ», де він визначається як В«процеси вчення В», під якими розумієтьсяВ« власна, самостійна, самоврядна навчально-пізнавальна та навчально-практична діяльність індивіда по засвоєнню знань і освоєнню дій і діяльностей В»[8, c. 28-29]. Ще більш вузьке визначення можна знайти в автодідактіке С.А. Дніпрова, яка дефініруется їм як В«Цілеспрямованість, систематичність, самостійна і автономна діяльність суб'єкта процесу самонавчання по засвоєнню знань, розвитку уявлень, формулюванні понять і категорій, виробленню умінь і навичок В»[9, c. 61]. В даному визначенні акцент робиться на автономної навчально-практичної діяльності суб'єкта самонавчання.
Таким чином, аналіз публікацій з проблем самонавчання показує, що вчені дотримуються різних точок зору у визначенні об'єкта дослідження, трактуючи його то максимально широко як самостійну пізнавальну діяльність, то звужуючи поняття до самостійної автономної навчальної діяльності суб'єкта самонавчання. По всій видимості, обидві точки зору можуть співіснувати. Всі залежить від того, який підхід вибрати при розгляді самонавчання в якості об'єкта дослідження. При його зміні з'явиться і інше тлумачення сутності досліджуваного об'єкта.
Наукові підходи у сучасній педагогічній науці відрізняються різноманіттям. Серед них можна виділити наступні: гуманістичний, особистісний, діяльнісний, антропологічний, культурологічний, системний, цілісний, комплексний, парадигмальний, поліпарадігмальний, контекстуальний, синергетичний, когнітивно-інформаційний, комунікативний і багато інших. В основі кожного з них лежить фундаментальна ідея, на базі якій будується процедура дослідження. Закономірно виникає питання: який підхід або комплекс яких підходів потрібно вибрати для дослідження процесів самонавчання?
Якщо в якості об'єкта обрати самостійну, автономну навчальну діяльність суб'єкта самонавчання, то, очевидно, об'єкт дослідження має розглядатися з позиції таких підходів, як особистісно орієнтований (в центр освітнього процесу в цьому випадку висувається відносно автономна особистість навчається) і діяльнісний (при вивченні мов актуальні навчальна, комунікативна та інші види діяльності учня).
Якщо згадати про класичному визначенні об'єкта наукового дослідження як В«складного системного освіти певного рівня організації матерії В»[10, c. 3], то в цьому випадку крім вищеназваних варто звернутися до одного з найважливіших загальнонаукових підходів - системного.
Розгляд об'єкта дослідження як складного системного явища передбачає розкладання його на окремі елементи, виявлення їх взаємозв'язків і супідрядності в залежності від відбуваються в ньому змін. Невипадково у безліч існуючих визначень В«СистемиВ» їх автори включають поняття В«елементВ», В«частинаВ», В«складоваВ». В.Н. Садовський призводить близько 40 визначень поняття В«системаВ», серед яких одним з найпростіших і найбільш ємних є визначення основоположника загальної теорії систем Л. Берталанфі, дефінірующего поняття В«системаВ» як комплекс взаємодіючих елементів [11, с. 77-106]. Елементи являють собою окремі, нерозкладних компоненти, ті мінімальні складові, без яких існування будь-якої системи неможливо. Структура - це сукупність стійких відносин і зв'язків між елементами. Відносини елементів і структури визначають всі найважливіші властивості системи і її якості в цілому.
У сучасній науці всі існуючі системи умовно поділяються на замкнуті й відкриті. Г. Ха...
