Юрій Мінералів
Хвиля публікацій із спадщини вітчизняних мислителів дозволила читачам 90-х років XX століття нерідко вперше В«відкриватиВ» для себе малодоступних раніше В. Соловйова, П. Флоренського, М. Бердяєва, Г. Шпета та ін Однак появи на цій хвилі кількох збірок вибраних праць Олександра Опанасовича Потебні НЕ передував і не супроводжував той суспільний ажіотаж, який часто обрамляв нинішні публікації даного роду. Скромність і непомітність появи О. Потебні тим характернее, що зазвичай люди мимоволі очікують і сподіваються, що ликвидируемое В«білу плямуВ» приховувало якогось центрального для тієї чи іншої сфери вітчизняної культури діяча. Мабуть, ці сподівання не завжди грунтовні. Але саме у випадку з Потебнею вони були б доречні і виправдані. Тим часом не виключено, що, незважаючи на вихід обговорюваних збірників, цей авторитетний у передреволюційні десятиліття філолог залишиться для росіян читачів В«знайомим незнайомцемВ» - тобто що триватиме сформоване в 20-ті роки і існуючу з тих пір по інерції деформований і спрощене сприйняття концепції Потебні як нібито В«незавершеноїВ» системи, недоработанность, внутрішнє недосконалість якої вимагають В«не перебільшуватиВ» її значимість.
Всі, хто мав відношення до підготовки і видання збірників В«Теоретична поетикаВ» (М., 1990), В«Слово і міфВ» (М., 1989) та ін, зробили прекрасну справу, заслуговуюче самої щирої вдячності. Але при цьому все ж деяка невиразність оцінок значення О. Потебні в передмовах і коментарях до цих збірникам особливо впадає в очі на тлі тієї безумовно компліментарною В«ПодачіВ» спадщини публікованих вчених, яка нині звичайна (хоча В«мотивованаВ» часом лише з'ясовним суб'єктивним захопленням публікує особи своїм В«ПредметомВ»). Мова не про те, що Потебне потрібно аналогічне В«захвалюванняВ». Але про Потебне необхідно сказати щось головне. Зроблено це в зазначених збірниках? В«Висновки Потебні мають загальний характерВ» (с. 18), - пише в В«Теоретичною поетиціВ» А. Муратов. А. Байбурін стверджує в В«Слові і міфіВ», що В«багато думки і ідеїВ» Потебня висловив В«в загальній форміВ», а важливість їх В«сам швидше за все не усвідомлювавВ» (С. 5). Якщо А. Муратов, давній тонкий дослідник Потебні, супроводжує свій цитований теза пом'якшувальними застереженнями, то тут про те ж говориться В«в лобВ», а заодно Потебня з великим ступенем ймовірності В«підозрюєтьсяВ» у спантеличує рідкісної особистісної особливості. А. Байбурін робить також цікаве вказівка, що такі неусвідомлено думки, В«сформульовані пізніше іншими дослідниками, справлять переворот в деяких областях знання В»(там же). Зрозуміло, наскільки неординарна змальована ситуація.
Неможливо не погодитися, що В«багато думки і ідеїВ» А.А. Потебні в всілякої сенсі придалися нащадкам. Однак крайній лаконізм, дійсно властивий працям Потебні, явно потребує осмислення і серйозного пояснення. Сьогодні умови для того й іншого особливо сприятливі, оскільки у збірці В«Слово і міфВ» перевидана знаменита книга В«Думка і моваВ» (є і окреме перевидання), а також магістерська дисертація Потебні В«Про деякі символи в слов'янській народної поезії В», статтіВ« Про зв'язок деяких уявлень у мові В»,В« Про частці і споріднених з нею істот В»іВ« Про купальських вогнях і споріднених з ними уявленнях В». Тут же дано фрагменти перша докторська дисертація Потебні В«Про міфічному значенні деяких обрядів і повір'ївВ» (захист якої в Харківському університеті зірвалася по квазіученим причин), стаття В«Переправа через воду як уявлення шлюбу В»і репліка Потебні на статио А. Афанасьєва В«Для археології російського побутуВ» (в скороченні). Паралельно в збірнику В«Теоретична поетикаВ» перевидана робота В«З лекцій з теорії словесностіВ» і, що особливо важливо, ряд голів з основного літературознавчого праці Потебні В«Із записок з теорії словесностіВ» - В«відділ другийВ», який раніше за радянських час не перевидавався, а В«відділ третійВ» був перевиданий лише частково (1). На що ж в концепції Потебні можна сьогодні звернути увагу читача, грунтуючись на недавніх публікаціях його спадщини?
Для О. Потебні характерне переконання, що длінноти, докладний виклад думки суть щось зайве, оскільки В«мовець і рівний йому за освітою слухач задовольняються одним натяком на відомий їм ряд думок - натяком, вираженим в слові або ряду слів, не вичерпних собою відповідного ряду думок, але тільки вказують на нього ... різниця між освіченим і неосвіченим полягає в ступені густоти, або згущення ... думки В»(2). Тим самим Потебня дає непрямий В«натякВ» на необхідність і в його власних працях звертати увагу буквально на кожну фразу, на всякий смисловий нюанс. Сподіватися, що якісь судження кидалися їм неусвідомлено, В«по ходуВ», неможливо.
Важливо врахувати і те чітке філософсько-філологічну обгрунтування, яке А. Потебня давав своєму лаконізму. Вже в В«Думки: і мовоюВ» він солідаризується з назавжди зберіг для нього свою привабливість тезою Вільгельма Гумбольдта про людському взаєморозумінні: В«Всяке розуміння є разом нерозуміння, всяке згода в думках - разом незгода В»(В« Слово і міф В», с. 443) (3). В курсі В«З лекцій з теорії словесностіВ» Потебня підкреслює неможливість В«передачі думки В»так, як зазвичай уявляють собі це явище, стверджуючи:В« Говорити - значить не передавати свою думку іншому, а тільки збуджувати в іншому його власні думки. Таким чином, розуміння, в сенсі передачі думки, неможливо В»(ТП, с. 113, 115).
Можна, звичайно, висловлювати сумнів, якою мірою А. Потебня взагалі правий у своїх уявленнях, розвиваючих висловлені Гумбольдтом міркування. Але абсолютно ясно інше: те, що вони відображають особливості мислення самого Потебні. Не дуже сподіваючись на В«розумінняВ» в звичайному розумінні цього слова (прагнучи не В«передаватиВ», а В«збуджуватиВ» ідеї), він протягом життя вправлялися і удосконалював свій природний лаконізм, свою здатність до еліптичному побудови висловлювання. Як підсумок, Потебня сам до деякої міри ускладнив читацький контакт зі своїми роботами (зокрема, вплинула на формування відчуття їх уявної В«НезавершеностіВ»), спорудивши між собою і читачами філософськи обгрунтований смисловий бар'єр. Нарікати на нього за це - пусте заняття. Але очевидно, що компетентно судити про концепцію Потебні можна, лише усвідомивши факт існування такого бар'єру і зумівши його подолати.
Прикладом того, що таке усвідомлення відбувається далеко не завжди, можуть служити даються поруч авторів трактування чи не центрального поняття потебніанской концепції - Поняття внутрішньої форми. Другий його компонент (В«формаВ») так і наводить на помилкові асоціації. Справа в тому, що внутрішньою формою А. Потебня іменує власне семантичне явище і як синонімів до цього терміну вживає вирази В«об'єктивний змістВ» і В«перше змістВ» (СІМ, с. 98). Говорячи ж про форму в сучасному її розумінні, Потебня виражається - В«Зовнішня формаВ», не забуваючи підкреслити, що зовнішня форма В«пройнята думкоюВ», тобто змістовна (СІМ, с. 165). Слід додати, що крім зовнішньої форми і внутрішньої форми (В«об'єктивного змістуВ») Потебня виділяє ще й В«Суб'єктивний змістВ». Так їм перейменована при адаптації до своєї концепції В«ІдеяВ» (ідея автора, ідея твору і т. п.) - термін, відомий понині. Своїм виразом В«суб'єктивний змістВ» Потебня, між іншим, точно вказує на довільність численних спроб формулювати за письменників виражаються ними ідеї (або виокремлювати такі з творів), якими зловживали сучасні досліднику літературознавство і критика. Потебня підмічає: В«У поезії Державіна виражається ідеяВ« правди В»(Шевирьов у Галахова ...). Таке бліде відволікання приймають за сутність В»(ТП, с. 139). До абстрактним формулюванням В«ідеїВ» Потебня ставився незмінно іронічно - художня ідея доноситься до читача внутрішньою формою; де різна внутрішня форма, там у різна ідея.
Однак з розумінням того, що таке, по А. Потебні, внутрішня форма, донині в літературознавстві обстоит досить складно. Її ...
