В. М. Жирмунський
Вивчення внутрішніх законів розвитку мови представляє одну з найважливіших завдань лінгвістичного дослідження. <...> Загальні закони розвитку властиві всякому мови як суспільного явища особливого порядку, як засобу спілкування, обміну думками між людьми. Спеціальні закони розвитку наявні в окремих мовах, визначаючи їх якісну своєрідність, шляхи розгортання та вдосконалення цієї якості. При цьому приватні, специфічні закономірності розвитку тієї чи іншої мови представляють конкретний прояв загальних законів мовного розвитку. <...> Так звані звукові (або фонетичні) закони і явища граматичної аналогії, встановлені порівняльно-історичним мовознавством як приватні емпіричні закономірності фонетичного та граматичного розвитку окремих мов, засновані на загальних законах, властивих мові як засобу спілкування. <...>
Граматична аналогія являє собою процес уподібнення, що створює нову форму по зразком старої. Вона є граматичним новотворчеством ретроспективного характеру, що будують нові граматичні форми, користуючись матеріалом старих форм. Аналогія служить засобом поліпшення граматичного ладу мови, вдосконалення граматичної форми або системи форм даної мови в згідно з внутрішніми законами його розвитку. Будучи одним із загальних законів розвитку граматики, поліпшення та вдосконалення граматичних правил мови, вона діє в кожній мові своєрідними шляхами, відповідно до особливостями граматичного ладу даної мови. Відповідно до цього, явища аналогії являють результат взаємодії між стійкістю граматичної системи і загальною тенденцією до поліпшення граматичних правил мови.
Основне напрямок аналогических новоутворень визначається принципом однозначною зв'язку граматичної форми та змісту, згідно з яким однакові граматичні ознаки виражають однакові значення, а однакові значення виражаються однаковими граматичними ознаками. Насправді в будь-якій мові наявні численні суперечності між граматичними формами і їх значенням. СР в російській відмінюванні: міст - називний від
мінок множини числа мости, але місто - називний відмінок множини міста; в німецькому der Та g - множина di е Та g е, але der Schl а g - множинне число di е S з hl Г¤ g е; в дієвідміні дієслів: li е g єп - минув час l а g, але fli е g єп - минулий час fl про g, si е g єп - минув час siegt е і т.п. Подібного роду суперечності пояснюються тим, що мова, як явище історичне, знаходиться в розвитку, в русі. В«ВиняткиВ», які реєструються описової граматикою даної мови, розкриваються з точки зору його історії як відкладення закономірностей минулого або як зародження нових закономірностей, ще не отримали загального значення.
<...> Ми можемо і повинні говорити про граматичної аналогії як про один із загальних внутрішніх законів розвитку мови.
Прийнято розрізняти аналогію внутрішню і зовнішню. У першому випадку аналогічні уподібнення мають місце всередині системи флективною змін даного слова; під другому випадку - між аналогічними за своєю функцією граматичними формами різних слів, що належать до різних типів словозміни всередині однієї граматичної системи.
Для ілюстрацій наведемо кілька широко відомих прикладів.
Внутрішня аналогія.
а) У давньоруському відмінюванні перехід задньоязикових к, г, х> ц, з, с перед голосними h або ГЁ викликав відповідні чергування останнього приголосного кореня: СР називний відмінок однини в'лк' - В«вовкВ», місцевий відмінок однини в'лц h, називний відмінок множини в'лці; називний відмінок однини друг', місцевий відмінок однини друз h, називний відмінок множини друзі; називний відмінок однини дух, місцевий відмінок однини дус h, називний відмінок множини ДУСі і т.п. Різниця це поступово усувається аналогійний уніфікацією по більшості відмінків: місцевий відмінок однини про вовка, одному, дусі; називний відмінок множини вовки, други, духи. Оскільки падіж був досить чітко позначений своїм закінченням, диференціація кореня, була наявна в деяких відмінках, стала зайвою: відновлення єдності кореня є безсумнівним граматичним поліпшенням.
б) Східного типу чергування, засновані на переході до, г> ч, ж перед передніми голосними, наявні і в теперішньому часі дієслів: СР печу - печеш - пече і т.д. - Печуть, березі - бережеш - береже і т.д. - Бережуть і ін Народні діалекти і так зване В«просторечьеВ» знають аналогічні форми: пекешь, пекет, берегет, і т.п., проте літературна мова зберігає тут древнє відмінність по особам. Ми зустрічаємося в німецькому дієслові з подібними чередованиями в області вокалізму: СР ich пе h ті - du nimmst - е r ni тт t; i з hg е b е - du gibst - е r gibt; ich f а hr е - d і f Г¤ hrst - е rf Г¤ hrt та ін (палаталізація гласного кореня під впливом елемента i в закінчення 2-го і 3-ї особи однини в старонімецького мовою). В діалектах і тут широко поширена Аналогічна уніфікація: d і пет st - е r пет t; d і f ДЃ r ЕЎ t - е rf ДЃ rt; проте літературний мова зберігає чергування. <...>.
Зовнішня аналогія.
а) Родовий відмінок множини на-ов в словах чоловічого роду з твердою основою поширився в російській мові за аналогією старих основ на і (ь). В«Родовий множини в іменах на *-о чоловічого і середнього роду, в іменах на *-а, також в основах на приголосні, після епохи падіння глухих виявився поєднаним з чистою основою цих рядів іменників, не містячи таким чином ніяких позитивних формальних ознак для характеристики відмінковій форми (СР родовий відмінок множини раб, кінь, сів, поль, дружин, душь, ден, церква, матер, імен і под.); тільки в іменах на *-І відповідним закінченням з'явилося-ів і в іменах на * - i чоловічого і жіночого роду - закінчення-е j (з найдавнішого-ії, тобто *-ь ji) В»2.
Причиною аналогического поширення закінчення-ов, що відбувається з вельми малочисельної групи основ на і-типу синів (в яких елемент-ов, по своєму походженням, є не відмінковій флексією, а варіантом основообразующего гласного), стало збіг в чоловічому роді називного відмінка єдиного числа і родового відмінка множини, однаково втратили відмінкове закінчення (ім. од. раб - рід. мн. раб). В«Поширення в цьому відмінюванні закінчення-ов, запозиченого з основ типу сьшь, - пише Л.А. Булаховський, - відповідає тенденції повідомити формі прикмету, що відрізняє її від називного відмінка однини В». 3 У цьому сенсі процес цей також служить поліпшенню граматичної системи. Після тривалої боротьби стара форма без закінчення втрималася в літературній мові, як показує Л. А. Булаховський, там, де слово В«відносно мало потребувало відмінковій характеристиціВ» 4 , Наприклад, в назвах парних предметів, позначень мір і ваги, часто вживаються з лічильними словами (пара чобіт, п'ять аршин , Десять разів і т.п.), або там, де була наявна формальна диференціація, - наголосом (називний відмінок однини зубГік - родовий відмінок множини з ГЅ бік, називний відмінок єдиного числа вГілос - родовий відмінок множини волГіс та ін) або наявністю суфікса однини (назви народів, зазвичай з прикметою -Ин: слов'янин - слов'ян, татарин - татар і т.п.). Ця обставина наочно свідчить про внутрішню (хоча і ненавмисної, несвідомої) доцільності розвитку подібних аналогических процесів. Основи середнього роду на-о не прийняли в літературній мові закінчення-ов, оскільки називний єдиного диференціюється тут закінченням-о (СР справа - справ , Місце - місць тощо); однак у народних діалектах широко поширені аналогічні форми (местов, делов). Коливання між хмар - хмар, яблук - яблук пов'язані з двоїстої формою цих слів як імен чоловічого або середнього роду (називний відмінок однини яблуко - яблук, хмара - хмар).
б) Закінчення давального, орудного і місцевого (прийменникового) відмінків на-ам, -Ами,-ах, об'єднуючі в даний час відмінювання іменників у всіх трьох родах (СР вовках, дружин, справах і т.д.), є аналогічним узагальненням закінчень старих жіночих основ на-а. Процес цей підтримувався наявністю закінчення-а в називному-знахідному множини ...
