А. Ф. Лосєв
Форми суб'єктивно-людського функціонування об'єктивно-реальної ідеї - річ, ідея, тип-зразок, ім'я
В«КратилВ» належить до числа досить важких і хитромудрих діалогів Платона. Вільна манера письма, характерна для Платона, доходить тут інший раз до повної неможливості вловити зв'язок окремих частин діалогу і навіть його основну ідею. Постійне повторення одного і того ж, ухилення в сторону, різного роду інтермедії, часто заважають розпізнанню суті справи, іронічний тон Сократа, відсутність узагальнюючих висновків і якийсь невизначений підсумок діалогу - все це змушує або залишити весь діалог в незв'язному вигляді, або вдатися до різним, досить ризикованим домислам, спробувати на свій страх і ризик сформулювати те, що в діалозі не сформульовано, але без чого неможливо вловити композицію діалогу і додумати до кінця те, що інший раз як ніби й випливає із запропонованих тверджень Платона, але самим Платоном чомусь до кінця не додумано.
До цього приєднується і те, що Платон витрачає значну частину цього діалогу на лінгвістику, з нашої теперішньої точки зору сміховинну і абсолютно фантастичну, що складається з запаморочливих етимологій, різноманітних і витончених, хоча і проводяться з небувалим піднесенням і навіть якимось захопленням, - про це захваті сам Платон говорить у діалозі не раз (396d - е), незважаючи на своє ж власне бажання дотримуватися в цих питаннях міру (414е). Ймовірно, ця псевдонаукова лінгвістика і була однією з причин вкрай малою популярності діалогу В«КратилВ». Широкій публіці всі ці нескінченні етимології абсолютно не потрібні, так як їй досить було б яких-небудь трьох-чотирьох прикладів; що ж стосується вчених-лінгвістів, то й ті часто розводять руками і не знають, що робити, коли починають читати в діалозі всі ці фантастичні тлумачення величезної кількості імен і слів. Це і призвело до того, що В«КратилВ» допускає багато різних трактувань і композиція його може бути представлена дуже різноманітно. Витративши чимало часу на багаторазове перечитування і продумування цього діалогу,
ми все ж даємо його аналіз, який нам самим представляється свого роду експериментом і який потребує різних уточненнях і доповненнях, Втім, зважаючи величезного числа неясностей цього діалогу, навряд чи коли-небудь вдасться дати такий цілком бездоганний його аналіз, який вже не підлягав би ніякої серйозної критики.
Композиція діалогу
I. Вступ (383а - 384е)
Протиставляється думка Гермогена, учня Протагора, про умовності всіх імен людського мови, їх залежності виключно від сваволі людей, від звичаю і закону, і думка Кратила, учня Геракліта, про їх природності, тобто про їх повній відповідності природу речей, що розуміється як щось цілком текуче. Сократ береться розібратися в цьому питанні.
II. Критика теорії умовного походження імен, тобто суб'єктивізму у вченні про мовою (385а - 391а)
1. Повна умовність привела б до повної плутанини і не можна було б розрізнити, де В«ЛюдинаВ», а де В«кіньВ» (385а).
2. Імена можуть відповідати яким-небудь предметів або не відповідати; тому тут повного свавілля немає (385b - d).
3. Різноманітність найменувань одного і того ж предмета дійсно існує всюди, але, якщо з цього робити висновок про загальну байдужою плинності імен, все виявиться змішаним, не буде нічого ні доброго, ні злого; отже, речі самі по собі мають основу своєї сутності (he bebaiot? s tis t? s oysias, 386a), вона непорушна і таборують, об'єктивно існуючі речі з нею зрослися (386е). Це ілюструється за допомогою прикладів розсічення речей, їх спалювання. Оскільки найменування речей теж є одне з наших дій, воно повинно узгоджуватися з їх специфічною природою (idia physis, 387d), а не з нашим суб'єктивною думкою; та якщо для свердління потрібен бурав, а для ткання - човник, то для мови теж необхідно знаряддя (organon), це - ім'я (388а), розділяє сутність (388с) з метою навчання на зразок човника, що розділяє основу при ткання. Отже, повний суб'єктивізм і свавілля при присвоєння імен цілком виключаються (385е - 388d).
4. Присвоєння імен відбувається, отже, в силу об'єктивного закону (nomos, 388d); та прісвоітелем імен може бути не хто попало, але свого роду законодавець, засновник (nomoteth? s, 388е), або майстер (d? mioyrgos, 389а) імен. Цей останній утворює імена так само, як сверлильщика, який користується свердлом, - причому не яким-небудь розколотим свердлом, але цілим і неподільним; інакше кажучи, майстер імен створює імена В«за зразкомВ» неподільного виду (грец. eidos, 389b) імені, В«переслідуючиВ» одну і ту ж ідею (грец. також eidos, 390а), яке б залізо ні малося на увазі і в яких би містах не відбувалася робота (388d - 390а).
5. Але всяке знаряддя має своєю метою те чи інше вживання, і, як знання необхідно для вживання інструментів у всіх ремеслах, так і у відношенні імен необхідно відповідне знання (epist? m?, 390b). А оскільки знаючим може бути тільки той, хто запитує і відповідає, то законодавець імен повинен вчитися у діалектика (dialecticos, 391c - d). Отже, накладення імен відбувається не в силу суб'єктивного свавілля людей, але в силу об'єктивної природи речей і Тобто результат діалектики. Але що розуміти під природою речей, яка забезпечує нам необхідну для імен правильність (390b - 391а)?
III. Питання про правильність імен (391b - 427с)
1. Відкидаючи думка софістів і виходячи з Гомера, співрозмовники ділять всі імена на божественні і людські, причому перші цілком відповідають своєму предмету, другі ж - то більше, то менше (391b - 392а), і це стосується не тільки імен богів, але й імен героїв, як то показують імена Астіанакта і Гектор (392b - 393а).
2. Імена, що даються людьми, можуть бути правильними чи неправильними. Але неправильність імені не залежить від правильності чи неправильності (В«каліцтваВ») самих предметів, так як потворний предмет може бути названий абсолютно правильно; точно так само неправильність імені не залежить від звукового складу імені та від різних приватних значень імені, які привносяться розходженням звукового складу (393b - 394d). Все це видно на прикладі імен Орест, Агамемнон, Атрей, Пелоп і Тантал (394е - 395е). Правильність найменування предмета залежить від правильності інтерпретації цього предмета, тобто вона не Тобто результат простої репрезентації предмета в нашій свідомості: ім'я Зевс є результат нашої інтерпретації Зевса як життя, ім'я Кронос - результат інтерпретації Кроноса як чистого і незаплямованого розуму і т. д. (395е - 396с). Цю інтерпретацію Сократ називає В«натхненною мудрістюВ» (396d - е), а її результат - В«типомВ», В«зразкомВ» (typos, 397а), не втрачає, однак, своєї об'єктивної значущості, тобто зв'язку з тим, що В«вічно за своєю природоюВ» (396d - 397b). Інші такі ж приклади слова В«богВ», В«демонВ» (В«генійВ»), В«геройВ», В«ЛюдинаВ»; розглядаючи їх, Платон повторює вказівка ​​на незвідність імені до його звуковим складом (397с - 399с); той же стверджується і про слова В«душаВ» і В«ТілоВ» (399d - 400с). Далі Платон знову повертається до дослідження імен богів, на цей раз вельми обширного: Гестія, Кронос, Рея. Океан, Тефія, Посейдон, Плутон, Аїд, Деметра, Гера, Феррефатта (Персефона), Аполлон, Муза, Літо, Артеміда, Діоніс, Афродіта, Афіна Паллада, Гефест, Арес, Гермес, Ірида, Пан (400с - 403d). Сюди примикає аналіз слів В«СонцеВ», В«МісяцьВ», В«місяцьВ», В«ЗіркаВ», В«блискавкаВ», В«вогоньВ», В«водаВ», В«повітряВ», В«ЗемляВ», В«пори рокуВ», В«рікВ» (400d - 410a). Нарешті, слід обширне міркування про безліч різних імен, мають відношення до розумових здібностей людини, до його чеснот, до поняттям
прекрасного, доброго, мистецтва, мудрості, сутності і різних якостей існуючого (411а - 422b).
3. Тому правильність імен, навіть якщо мати на увазі їх походження, ніяк не зводиться до простого звуконаслідування (422с - 427с). Наприклад, звук В«рВ» сам по собі дійсно вказує на різкий ру...
