В. С. Виноградов
В вітчизняному мовознавстві питання в фонових знаннях вперше докладно розглядався в книзі E. M. Верещагіна і В. Г. Костомарова В«Мова і культураВ». У ній фонові знання визначаються як В«загальні для учасників комунікативного акту знання В». Іншими словами, це та спільна для комунікантів інформація, яка забезпечує взаєморозуміння при спілкуванні. У наступних філологічних працях це визначення видозмінювалася, але суть залишалася колишньою. Фонові знання неоднорідні. За ступенем їх поширеності виділяються три види: загальнолюдські фонові знання, регіональні та країнознавчі. Класифікація ця, як зауважують самі автори, не зовсім повна. У ній пропущені соціально-групові знання, властиві певним соціальним спільнотам людей, лікарям, педагогам, шоферам і т. п. Однак опущення це несуттєво, оскільки основна увага в книзі приділяється аналізу країнознавчих фонових знань, що складають основний предмет дослідження. Країнознавчі знання - це В«ті відомості, які мають всі члени певної етнічної чи мовної спільності В». Такі знання - частина національної культури, результат В«Історичного розвитку даної етнічної або державної спільності в рівній міру В». Вони В«утворюють частину того, що соціологи називають масовою культурою, т. е, вони являють собою відомості, безумовно, відомі всім членам національної спільноти ... Фонові знання як елемент масової культури, підкоряючись її загальної закономірності, поділяються на актуальні фонові знання та фонові знання культурної спадщини В». Серед країнознавчих фонових знань виділяється також та їх частина, яка має властивість загальної (для даної етнічної групи або національності) поширеності і називається зваженими фоновими знаннями. Саме зважені країнознавчі фонові знання мають особливе значення в процесі викладання іноземних мов, так як є джерелом відбору та необхідної мінімізації країнознавчого матеріалу для цілей навчання. Нарешті, автори розрізняють макро-фон, як сукупність країнознавчих фонових знань даної мовної спільності, і міні-фон - В«обсяг фонових знань, який викладач моделює в навчальній аудиторії для рецепції певного художнього твору В».
В«Страноведческие фонові знання, - укладають автори, - виключно важливі для так званої масової комунікації: письменник чи журналіст, що пише для деякої усередненої аудиторії, інтуїтивно враховує зважені країнознавчі фонові знання і апелює до них В».
Запропоновані визначення і класифікації фонових знань цілком переконливі. Однак їм може відповідати і інша термінологія. Вона пов'язана з інформатикою, в якій оперують терміном тезаурус. Він означає набір даних про якійсь галузі знань, який дозволяє правильно орієнтуватися в ній. Тому під тезаурусом можна розуміти різні обсяги знань взагалі. Він може бути глобальним, інтернаціональним, регіональним, національним, груповим і індивідуальним. Глобальний включає всі знання, здобуті та освоєння людиною в процесі його історичного розвитку. Це найбільша скарбниця світової культури. Регіональні та національні тезауруси визначаються історично сформованим обсягом знань, характерним для даної геосоціальної зони або для даної нації. Групові та індивідуальні займають нижчу сходинку в цьому розподілі. Їх обсяги нікчемно малі в порівнянні з іншими. У всіх цих тезаурусах виявляється певний обсяг знань, який освоєний у всіх регіонах і всіма розвиненими націями. Це і є загальнолюдський (інтернаціональний) тезаурус. Якоюсь частиною його володіє кожен індивідуум.
В регіональних та національних тезаурусах є певна частка суто національних знань, співвласниками яких не стали інші національні групи.
Культура - Сукупність матеріальних і духовних цінностей, накопичених і накопичуваних певною спільністю людей, і ті цінності однієї національної спільності, які зовсім відсутні в іншої або суттєво відрізняються від них, складають національний соціокультурний фонд, так чи інакше знаходить своє відображення в мові. Саме цю частину культури і цю частину мови слід вивчати і в перекладознавстві з метою більш повного і глибокого розуміння оригіналу та відтворення відомостей про ці цінності в перекладі з допомогою мови інший національної культури.
В розділах, присвячених лексичним проблемам, представляється більш доцільним користуватися терміном В«фонова інформаціяВ», який співвідноситься з суто національним тезаурусом і, звичайно, з поняттям фонових знань, але по Порівняно з ним є більш вузьким і відповідним темі, що вивчається.
Фонова інформація - це соціокультурні відомості характерні лише для певної нації або національності, освоєні масою їх представників і відображені в мовою даної національної спільноти.
Принципово важливо, що це не просто знання, наприклад, повадок тварин, що мешкають лише в одній географічній зоні, або музичних ритмів даної етнічної групи, або рецептів приготування національних страв, хоча все це в принципі теж становить частину фонових знань, важливо, що це тільки ті знання (відомості), які відображені в національній мові, в його словах і поєднаннях.
Зміст фонової інформації охоплює насамперед специфічні факти історії та державного устрою національної спільноти, особливості її географічного середовища, характерні предмети матеріальної культури минулого і сьогодення, етнографічні та фольклорні поняття і т. п. - тобто Все те, що в теорії перекладу зазвичай іменують реаліями. Правда, термінологічна невпорядкованість, характерна для багатьох розділів сучасної філології, торкнулася і цього терміна. Під реаліями розуміють не тільки самі факти, явища і предмети, але також їх назви, слова та словосполучення, І це не випадково, тому що знання фіксуються у поняттях, у яких одна форма існування - словесна.
Більшість понять є загальнолюдськими, хоча і втіленими в різну вербальну форму. Однак ті поняття, які відображають реалії, носять національний характер і матеріалізуються в так званій безеквівалентной лексиці (термін не дуже-то вдалий, так як при перекладі подібні слова знаходять ті чи інші еквіваленти).
Крім звичайних реалій, маркується безеквівалентной лексикою, фонову інформацію містять в собі реалії особливого виду, які можна назвати асоціативними. Ці реалії пов'язані з самими різними національними історико-культурними явищами і вельми своєрідно втілені в мові. Асоціативні реалії не знайшли свого відображення в спеціальних словах, в безеквівалентной лексиці, а В«закріпилисяВ» в словах самих звичайних. Вони знаходять своє матеріалізоване вираз в компонентах значень слів, у відтінках слів, в емоційно-експресивних обертони, у внутрішній словесній формі і т. п., виявляючи інформаційні неспівпадання понятійно-східних слів у порівнюваних мовах. Таким чином, виявляється, що словами сонце, місяць, море, червоний і т. п. супроводжують в художніх текстах того ллі іншої мови країнознавчі фонові знання, фонова інформація, Назва роману панамського письменника Хоакіна Белен "Luna verde" 3 переведено на російську мову дослівно В«Зелений місяцьВ». У російського читача такий образ викликає лише здивування або помилкові асоціації. Для жителя Панами або Чілі - це символ надії, добру ознаку, образ наступаючого ранку, бо для багатьох латиноамериканців зелений колір уособлює все молоде і прекрасне, символізує радість буття, а поняття місяця асоціюється з духовним станом людини, його настроєм, його долею (СР вживання слова луна у фразеологізмах estar de buena (mala) luna - бути в доброму (поганому) настрої; darle (a alguien) la luna - він не в собі, на нього знайшло затьмарення; quedarse a la luna (de Valencia) - залишитися ні з чим, обманутися в своїх надіях; dejar a la luna (de Valencia) - залишити ні з чим, обдурити і ін).
Безліч найпоширеніших іменників В«оточеніВ» в мові емоційним ореолом, В«роєм асоціаційВ», за висловом Ю. Тинянова. E. M. Верещагін і В. Г. Костомаров такі слова називають коннотатівнимі. Конотації, тобто супутні словами стилістичні, е...
