Федеральнеагентство з освіти
Державнеосвітня установа
Московськийдержавний індустріальний університет
Інститутдистанційного навчання
КафедраВ«Автомобілів і двигунівВ»
РЕФЕРАТ
Задисципліни: В«Історія науки і технікиВ»
На тему: В« Першийштучний супутник Землі В»
Робота виконана
студентом 2 курсу
заочного відділення
Лаврухіна В.Г
Група: Рл08 А 22п
Викладач:
Булєков С.М.
г.Рославль,2010
Зміст
Введення
Перший штучний супутник Землі
Висновок
Список літератури
ВСТУП
Стрімкий розвитоккосмонавтики, успіхи у вивченні і дослідженні навколоземного і міжпланетногокосмічного простору у величезній мірі розширили наші уявлення проСонце і Місяцю, про Марсі, Венері та інших планетах. Дуже результативним виявилосявивчення верхніх шарів атмосфери, іоносфери, магнітосфери. Разом з тимвиявилася вельми висока ефективність використання навколоземного космосу ікосмічної техніки в інтересах багатьох наук про Землю.
Використанняштучних супутників Землі для зв'язку й телебачення, оперативного ідовгострокового прогнозування погоди і гідрометеорологічної обстановки, длянавігації на морських шляхах і авіаційних трасах, для високоточної геодезії,вивчення природних ресурсів Землі і контролю середовища проживання стає всебільш звичним.
У найближчій і в більшвіддаленій перспективі різнобічне використання космосу і космічноїтехніки, в різних областях господарства значно зросте. Для нашої епохихарактерний величезний зріст інформації у всіх сферах діяльності людини.Крім прогресуючого розвитку традиційних засобів передачіінформації-телефонії, телеграфії, радіомовлення, виникла потреба у створеннінових її видів - телебачення, обміну даними в автоматичних системахуправління і ЕОМ, передачі матриць для друкування газет.
Традиційні засобизв'язку щодо їх видів, обсягу, дальності, оперативності та надійностіпередачі інформації будуть безперервно удосконалюватися. Однак подальшерозвиток їх зустрічає чималі труднощі як технічного, так іекономічного характеру. Вже тепер очевидно, що вимоги, що пред'являються допропускної спроможності, якості, надійності каналів дальнього зв'язку, не можутьбути повністю задоволені наземними засобами проводового і радіозв'язку.
Спорудження далеких наземнихі підводних кабельних ліній займає багато часу. Вони складні й дорого коштуютьне тільки в будівництві, але і в експлуатації, і у відношенні подальшогорозвитку. Звичайні кабельні лінії мають до того ж порівняно малу пропускнуздатність. Найкращі перспективи мають широкосмугові концентричні кабелі,однак і вони мають ряд недоліків, що обмежують їх застосування.
Значно більшоюпропускною здатністю, дальністю дії, можливістю перебудови длярізних видів зв'язку розпорядженні радіо. Але і радіолінії володіють певниминедоліками, що утрудняють у багатьох випадках їх застосування.
Сверхдлінноволновиесистеми радіозв'язку через обмеженість діапазону застосовуються зазвичай лише дляпотреб транспорту, авіанавігації і для спеціальних видів зв'язку.
Довгохвильові радіолініїчерез обмежену пропускну здатність і порівняно малого діапазонудії використовуються головним чином для місцевої радіозв'язку і радіомовлення.
Короткохвильовірадіолінії володіють достатньою дальністю дії та широко застосовуються убагатьох видах зв'язку різного призначення.
Нові шляхи подоланнявластивих дальнього радіозв'язку недоліків відкрили запуски штучнихсупутників Землі (ШСЗ).
Практика підтвердила, щовикористання ШСЗ для зв'язку, в особливості для далекої міжнародної таміжконтинентальної, для телебачення й телекерування, при передачі великихобсягів інформації, дозволяє усунути багато труднощів. Ось чомусупутникові системи зв'язку (ССС) у короткий термін отримали небувало швидке, широкеі різнобічне застосування.
ПЕРШИЙ ШТУЧНИЙСУПУТНИК ЗЕМЛІ
Історія створення першогосупутника пов'язана з роботою над ракетою як такої. Тим більше, вона і вРадянському Союзі, і в США мала німецьке початок. У зв'язку із забороною за Версальськиммировою угодою від 1919р. розробляти нові види артилерійського озброєнняі будувати бойові літаки німецькі військові звернули увагу на перспективиракет дальньої дії - заборони на них цей документ не передбачав.Особливо активну відповідну роботу почали в Німеччині після 1933р., Зприходом до влади Гітлера. Тоді невелика група ентузіастів, на чолі змолодим талановитим інженером Вернером фон Брауном, отримала підтримку армії, апотім стала пріоритетною державною програмою озброєння. І в 1936р.тут почали будувати потужний науково-виробничий і випробувальний ракетнийцентр Пенемюнде (округ Росток). А в 1943р. був здійснений перший вдалий пускбойової балістичної ракети дальньої дії А4 - отримав згодомпропагандистське назву ФАУ-2 (В«ФергелтунгВ» - В«відплатаВ»). Вона стала першимбезпілотним автоматично керованим пристроєм дальньої дії. Їїмаксимальна дальність стрільби складала 270-300 км, початкова маса -до 13500 кг, маса головного бойової частини складала 1075 кг, компонентами палива були рідкий кисень - окислювач і етиловий спирт. Тягарухової установки у Землі досягла 27 000 кгс. Активний ділянку польотузаміняв стовбур гармати.
Основними досягненняминімецьких фахівців стала технологія серійного виготовлення потужних рідиннихракетних двигунів і системи управління польотом. Ідеї вЂ‹вЂ‹вітчизняного вченого івинахідника Костянтина Ціолковського, німця Германа Оберта, американця РобертаГоддарда і інших геніальних одинаків кінця XIX - початку XX ст. перетворювалися в конкретні інженерні системи колективами потужнихфірм Сіменс, Телефункен, Лоренц і т.д., місцевих університетів, які велидослідження із завдань Пенемюнде. Потім, вивчаючи в самій Німеччині її досвід упротягом 1,5 років, ми - в тому числі і я - переконалися: їхній ракета - не снаряд, негармата, а велика і складна система, що вимагає використання останніхдосягнень аерогазодинаміки, радіоелектроніки, теплотехніки, науки про матеріалиі високої культури виробництва.
Сталін 13 травня 1946р.підписав постанову про створення в СРСР ракетної галузі науки іпромисловості. У його розвиток в серпні 1946р. Сергія Корольова (академіка з1958р.) Призначили головним конструктором.
У 1948р. на першомувітчизняному ракетному полігоні Капустін Яр (межиріччі Волги і її лівогорукави Ахтуби) випробували ракети Р-1 - копії німецьких ФАУ-2, алевиготовлені повністю з вітчизняних матеріалів. А в 1949р. пройшла серіявисотних польотів цих пристроїв для дослідження космічного простору. А в1950р. почали випробування наступної - Р-2 - на дальність 600 км.
Остаточним В«відривомВ»від спадщини ФАУ-2 стала ракета Р-5 на дальність 1200 км, чиї перевірки повели з 1953р. Тоді ж саме за допомогою Р-5 розгорнули дослідження звикористання ракети як носія атомної бомби.
Академіки Сергій Корольові Юлій Харитон очолили відповідний пошук. Адже холодна війна в світірозгоралася, СРСР був оточений військовими базами ВПС США, з якихлітаки-носії атомних бомб були здатні вразити головні політичні таекономічні центри нашої країни. Останні ж аналоги в СРСР не могли досягтитериторії американців. Ось чому саме на ракетників покладаласявідповідальність за створення відповідних носіїв, що досягаютьміжконтинентальні бази.
і 13 лютого 1953р. зподачі Ради головних конструкторів вийшла нова постанова радянськогоуряду, що зобов'язує розпочати розробку двоступінчастої міжконтинентальноїракети на дальність 7-8 тис. км. Але 12 серпня 1953р. пройшло випробуванняпершого термоядерного бомби.
У листопаді 1953р. Корольовзібрав найближчих своїх заступників для надсекретного розмови. Він сказав:В«До мене несподівано приїжджав міністр середнього машинобудуванн...
