Зміст
1. Загальнемовознавство як навчальна дисципліна. 2
2.Історія лінгвістичних навчаньяк складова частинакурсу "Загальне мовознавство" 8
3.Періодизація історії лінгвістичних навчань. 11
Списоквикористаної літератури .. 14
1. Загальне мовознавство як навчальна дисципліна
Курс В«Історія лінгвістичних навчань" єскладовою частиною курсу загального мовознавства, яким завершується цикллінгвістичних дисциплін у системі вищої філологічної освіти Росії.Загальне мовознавство сформувалося як особлива дисципліна в першій чверті XIX сторіччя, а навчальніплани університетів і педагогічних інститутів нашої країни воно було уведено в1963
Загальне мовознавство - це своєрідна філософіямови. Воно займається не вирішеними дотепер проблемами, пов'язаними з мовою,і відповідає на безліч досить складних питань, які цікавилилюдство з найдавніших часів. Що таке мова? Як виникла мова? Як вінвлаштований? Як розвивається? З яких елементів складається? Як ці елементивзаємодіють? Можна мислити без мови? Чому люди говорять на різнихмовах? Що дозволяє всім мовам, таким різним, однаково успішно описуватисвіт? Можливо вдосконалювання мови? Як мови діють? Що допомагаєлюдині без видимих ​​зусиль із величезного набору слів і виражень вибиратисаме ті, які відповідають даній ситуації? Як неважко помітити, ціпитання ставилися й у курсі "Вступ до мовознавстваВ». Однак студентифілологічних факультетів повертаються до них уже на новому рівні; післяосвоєння історико-лінгвістичних дисциплін, вивчення систематичного курсусучасної російської мови, діалектології, стилістики, лінгвістичногоаналізу тексту та ін Загальне мовознавство не просто теоретично узагальнює всізміст лінгвістичних курсів, але й знайомить студентів з безліччю фактів,над якими замислювалися видатні розуми різних епох і різних країн;розповідає про теорії й гіпотези, що пояснюють сутність мови й тих процесів,які з мовою зв'язані.
Загальне мовознавство - особлива наука. Взагалі щобвизнати яку-небудь область знання наукою, необхідна наявність свого об'єкта йпредмета дослідження, а також своїх спеціальних методів і прийомів одержаннязнань.
Об'єктом вивчення загального мовознавства, як правило,називають мову. Але, враховуючи новітні досягнення вітчизняного і зарубіжногомовознавства, точніше було б говорити, що об'єктом вивчення загального мовознавстває мовна діяльність, або мова в дії.
Мовна діяльність здійснюється в різнихсферах життя людей (психічної, фізіологічної, соціальної, культурної тат.п.). Ось чому мовну діяльність вивчають не тільки мовознавці, але йпредставники інших наук: психологи, фізіологи, антропологи, логопеди,філософи, літературознавці, культурологи; фахівці в області анатомії,кібернетики, семіотики, інформатики й т.д. Але лише для мовознавства "мова вдії "є єдиним об'єктом дослідження, у той час як длякожній з перерахованих вище наук мовна діяльність, або "мова в діїВ»,- Лише один з їхніх об'єктів, до того ж, не головний. Наприклад,об'єктом вивчення психології є процеси відбиття людиною й тваринамидійсності. Мовна ж діяльність - лише один з процесів, що побічновідбиває сприйняття людиною реальної дійсності; мова - В«свого родудзеркало, яке стоїть між нами і світом; воно відбиває не всі властивості миру, атільки ті, які чомусь здавалися особливо важливими нашим предкам "(Енциклопедія для дітей, 1998, с. 334).
У світі існує безліч мов. За данимиОрганізації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури(ЮНЕСКО), їх налічується 2796. Вчені-лінгвісти більше обережні у своїхпідрахунках. Вони називають різні "круглі" цифри - від 2500 до 5000 (див. Лінгвістичний енциклопедичнийсловник, 1990, с. 609) або від 4500 до 6000 (див Ажеж К. Людинамовець, 2003, с. 43), тому що границі між різними мовами часто розмиті:іноді неможливо навіть установити, де починається нова мова, а де має місцедіалектна форма того ж мови. До того ж, учені зіштовхуються звимиранням одних мов і з відкриттям інших, раніше невідомих.
Люди на різних континентах умовляють самірізні слова за допомогою надзвичайно різноманітних звуків (мовна апаратдозволяє людині вимовляти до декількох тисяч звуків!) - від ніжнихсонорних до гострих що клацають, від вузьких високих до низьких гортанних. Слова вмові будуються, у середньому, за допомогою 30-50 фонем (в російській вчені нараховують від 40 до47 фонем, в англійському - 50), але в гавайському мовою, наприклад, тільки 16 фонем,а в убихскій мовою, який ще недавно існував на території Туреччини, було82 фонеми. Різної може бути й довжина слів (від односкладових, як у китайському,до слів-пропозицій, які важко розташувати на одному книжковому рядку, як учукотському). Ще більшими відмінностями можуть характеризуватися мови миру зморфологічної точки зору й із синтаксичної. Не збігається число частинмови; по-різному проявляються категорії особи, роду, числа; по-різному будуютьсяпропозиції. Безліч мов не знає відмінювання (таджицький, абхазький,китайський, гавайський й ін) в той час як в російській мові, наприклад, шістьвідмінків, а в угорському - 22, Своєрідні інтонаційний малюнок кожної мови,наголос, система оцінок навколишнього світу й т.д. Але, незважаючи на це, всі мови мають щосьзагальне, щось істотне й у своєму застосуванні, і у своєму пристрої, і в своїйісторії. Саме цим загальним, цим істотним займаються вчені, що присвятилисебе загальному мовознавству.
Отже, предметом дослідження загальногомовознавства є загальне й істотне в різних мовах, тобто мову взагалі.
Які ж властивості всіх мов миру можна вважатизагальними й істотними? До них зазвичай відносять наступні:
1) всі мовимиру служать людям як універсальний засіб спілкування;
2) всі мови беруть участь у формуванні та вираженнідумки, тобто є практичною дійсністю нашої свідомості;
3) всі мови представляють собою багатояруснусистему одиниць (фонем, слів, пропозицій, словосполучень);
4) всі мови можуть функціонувати не лише вусній, а й у письмовій формі;
5) всі мови розвиваються за певними законамиі у відповідних умовах можуть одержати літературне нормування тастильове членування.
Мовознавство пройшло довгих, повний протирічшлях розвитку, який і описується в курсі "Історія лінгвістичних навчаньВ».Історія кожної наукової дисципліни знає два способи вивчення свого об'єкта."Один спосіб, дуже рішучий і сміливий, спрямований на те, щоб звести всюстрокатість і різноманіття фактів миру, природного або суспільного, до одногозакону, одній формулі, одному поняттю. Так, давньогрецький філософ Фалес ізМілета вважав першоосновою всього сущого воду, для Геракліта єдиною першоосновоювсіх речей був вогонь, для Дарвіна причина еволюційного розвитку живої природиполягала в природному доборі В»(див. Енциклопедичний словник юногофілолога, 1984, с. 5). Цей спосіб дослідження можна було б умовно назватидедуктивним. Учений створює теорію, прагнучи до того, щоб вона була несуперечливої,а потім шукає підтвердження своєї правоти у фактах. Так виникло вченняшвейцарського лінгвіста Фердинанда ДЕ про мову й мовлення, яка вчинилапереворот у європейській лінгвістиці початку XX в. Таким же способомстворювалася глоссематика, одне із самих оригінальних навчань про мову, авторомякого був талановитий датський вчений-структуралісти Луї Ельмслев.
Інший спосіб наукового дослідження полягає вретельному збиранні всіх фактів, скрупульозному їхньому описі й систематизації.Так нерідко вивчають фауну ботаніки, підводний світ - океанологи, тваринний світ -біологи і т.д. Іноді відомості, добуті таким шляхом, виявлялися ціннішенайкрасивіших і витончених теорій. В.І. Даль, все життя копітко збирало слова, залишив після себепрекрасний пам'ятник - В«Тлумачний словник живої великоруської мовиВ». Авторачисленних теоретичних заміток і статей И.И. Срезневського заразбільше знають як укладача "Матеріалів для Словника давньоруської мови".
