Зміст
1. Особливостідавньоруського красномовства .......................................... 3
2. Розвитокриторики в Росії .............................................................. 6
Списоквикористаної літератури ............................................................ 10
Введення
Уміння говорити добре необхідно всім, кожна людинаповинен точно, коротко і барвисто висловити свої думки, бути оратором.
Термін ораторське мистецтво античного походження. Йогосинонімами є грецьке слово риторика і російське - красномовство.
Вираз ораторське мистецтво має кілька значень.Під ораторським мистецтвом розуміється високий ступінь майстерності публічноговиступи, якісна характеристика ораторської мови, майстерне володіння живимсловом. Ораторське мистецтво - це мистецтво побудови публічного виголошеннямови з метою надання бажаного впливу на аудиторію.
ораторського мистецтва називають також історичносформовану науку про красномовство і навчальну дисципліну, що викладає основиораторської майстерності.
Під терміном риторика, як правило, розуміється теоріякрасномовства, сама наука про красномовство, дослідження основ ораторськогомистецтва, курс навчання красномовству.
Ораторська мова - вид монологічного мовлення,уживаною в ситуації, коли мовець звертається до численноїаудиторії з метою переконання або навіювання. Ораторська мова характеризуєтьсятрадиційними особливостями композиції, стилю (і взагалі вживання мовнихзасобів), співвідношенням мовних і немовних засобів спілкування.
1. Особливості давньоруського красномовства
З православ'ям на Русь прийшло мистецтво красномовства.Давньоруські оратори-проповідники в своїх промовах стверджувалидуховно-моральні цінності віри, об'єднували людей, вчили сильних світу цього.Церковне проповідництво - усне і письмове - було школою прилученнянароду до високих цінностей культури, сприяло формуванню національногосамосвідомості.
Історія не залишила прямих свідчень про ораторськемистецтві Давньої Русі. Але за документами і збереженим літературнимтворам можна скласти уявлення про основні особливості іпринципах давньоруського красномовства. Спочатку воно існувало лише вусній формі билинно-пісенної творчості. Іншою формою було красномовство політичне.Сходки старійшин, народні збори і особливо віче вимагали від учасниківнавичок публічного виступу. Віче виробило особливі традиції звернення донароду, закріплені в типі вічовий мови, яка найчастіше являла собоюполітичну програму виступаючого. Ці промови відрізнялися чіткістю композиції,граничною лаконічністю і високою образністю.
Відомо в Давній Русі і дипломатичне красномовство.Одна з перших серйозних дипломатичних акцій відноситься ще до X століття, колипісля знаменитої перемоги князя Олега під Царградом князівськими послами бувукладений В«Договір росіян із грекамиВ».
Гідним чином у Стародавній Русі було представленовійськове красномовство - звернення до війська проявити стійкість і мужність. Щеодин вид красномовства - урочисте. Бенкети, тризни, зустрічі переможців необходилися без відповідних промов. Після прийняття Руссю християнстварозвивається гомілетика - урочисте і учительне красномовство. Оформиласяяк літературний жанр у Візантії, воно широко було відоме на Русі в В«словахВ» іповчаннях отців церкви, синтезувало в собі споконвічні традиції усноїнародної творчості та досягнення східного християнського проповідництва.
Одне із самих чудових творів давньоруськоїписемності, що дійшли до наших днів, - В«Слово про Закон і БлагодатьВ». Створеновоно було митрополитом Іларіоном - першим російським митрополитом на Русі -людиною широкого кругозору, відзначеним мудрістю і безперечним письменницькоюдаром. Іларіон був серед тих В«книжковихВ» людей, яких Ярослав Мудрий зібравнавколо себе, і, ймовірно, він причетний до створення першої російської літописі -В«Повісті Тимчасових роківВ». Іларіон міг бути упорядником передбачуваногоВ«Сказання про прийняття християнства на РусіВ». Деякі історики вважають, щосаме він і князь Ярослав були ініціаторами спорудження собору Софії в Києві. Іне виключено, що саме в цьому храмі - тоді самому величному і розкішному- У присутності самого князя і членів його сім'ї і вимовив він своє В«СловоВ».
В«Слово про Закон і БлагодатьВ» ввібрала в себе великукількість літературних джерел, а дуже скоро і сама стала джерелом длязапозичень і наслідувань. Його часто читали і неодноразово переписували,включаючи в різного роду В«ТребникиВ» і В«СлужебникВ».
Століття по тому після митрополита Іларіона розгорнувсвою діяльність іншої церковний письменник, чудовий мислитель іпроповідник - Кирило Туровський. Його цікавив, насамперед, людина - В«вінецьтворіння В», його Душа і тіло. В«ПовчанняВ» і В«СловаВ» Кирила Туровського з приводуцерковних свят відрізнялися проникливим ліризмом і глибиною духовногоосягнення їхнього змісту. Твори Кирила свідчать про високий рівеньдавньоруського ораторського мистецтва, а також те, що книжники XII в. вдосконало оволоділи античної та візантійської традицією словесної творчості.
Найулюбленішим читанням російських людей були житія святих(Звані також агиографией). Спочатку на Русі, природно, були лишеперекладні життєпису. Потім їх стали створювати і на власному матеріалі.Так з'явилися житія перших російських святих Бориса і Гліба, Феодосія Печерського,Мстислава і Ольги, Олександра Невського. Автором перших російських житійнихтворів - про Бориса і Гліба, про Феодосію Печерському - був монах Нестор, одинз укладачів В«Повісті Тимчасових роківВ». Пізніше житія включалися в різнікниги - В«ПрологВ», В«Четьї-МінеїВ» (збірки, що містять житія святих, В«СловаВ» і В«ПовчанняВ»,розташовані за календарним принципом - відповідно до днями пам'яті кожногосвятого), В«ПатерикиВ» (збірники, в яких описувалися окремі епізоди життя ідіяння подвижників - ченців, пустельників - небудь однієї місцевості). Особливоюлюбов'ю у російських людей користувався сформований в XII-XIV ст. Києво-Печерськийпатерик, у якому описувалися діяння ченців Києво-Печерської лаври.
У житіях російських святих висловилися три основних національнихідеалу людської поведінки: добровільний лагідний і страждаючий мученик-страстотерпецв ім'я ідеї, не противиться пригнічення і смерті (Борис і Гліб); суворий аскет,яка у усамітненні і виявляє при цьому велику силу духу і розуму(Антоній, Йосип Волоцький); лагідний дбайливець людського щастя, організатор ізаступник (Феодосій Печерський, Сергій Радонезький).
Величезна значення діяльності єпископа Макарія і ФеофанаПрокоповича для російської риторики. Перші російські посібники з риторики XVIIстоліття написані вологодським єпископом Макарієм, одним із творцівСлов'яно-греко-латинської академії, і сподвижником Петра I Феофаном Прокоповичем.Перші риторичні праці були піддані впливу латинських зразків і малибогословську спрямованість. Вони служили посібником для оволодіння особливимпроникливим, виразним голосом, інтонаціями, прийнятими в церковнійслужбі, речитативом.
У всіх промовах давньоруських ораторів підкуповує доброта,лагідність і смиренність, подяку, захоплення перед красою світу, віра вбожественну природу мудрого слова, в силу і дієвість красномовства.
Давньоруський оратор - це, перш за все, проповідник,несучий християнський світогляд.
2. Развітєє риторики в Росії
Як справедливо зазначають дослідники, впродовжбагатовікової історії розуміння предмета риторики, її завдань, внутрішньогобудови і співвідношення з іншими галузями знань не раз зазнавалокардинальні зміни.
Значний внесок у розвиток теорії красномовства внеслиросійські вчені. У XVII в. вже відомі кілька праць з ораторськогомистецтву, серед яких треба відзначити підручник М. Усачова В«РиторикаВ» (1699 р.).Але в цій та інших роботах ще сильно вплив богословсько-церковну риторики.Справжнє ж мистецтво світського публічного слова в Росії пов'язано з розвитком...
