Міністерствоосвіти Російської Федерації
ДЕРЖАВНИЙУНІВЕРСИТЕТ
СИСТЕМУПРАВЛІННЯ ТА РАДІОЕЛЕКТРОНІКИ
КУЛЬТУРАМОВНОГО СПІЛКУВАННЯ
Тематичнийреферат
подисципліни В«Російська мова та культура мовиВ»
Виконав:
студент
гр.:
спеціальності
Зміст
1. Мовнанорма ...............................................................
3
2. Види літературнихнорм ..................................................
4
3. Поуровневомкласифікація літературних норм .................
5
4. Класифікаціямовних помилок ........................................
11
17
КУЛЬТУРА МОВНОГО СПІЛКУВАННЯ
1.Мовна норма
У більшості робіт зкультуру мовлення центральне місце займає проблема правильності мови, якапов'язана з питанням про норму літературної мови. Мова правильна, якщо вона непорушує мовної норми; мова неправильна, якщо вона цю норму порушує.
У лінгвістичних роботахзустрічаються різні тлумачення цього поняття. Найчастіше мовну норму визначають як сукупність правил вимови (орфоепія), правопису(Орфографія) і правил вживання слів і їх граматичних форм, прийнятих вмовній практиці даного суспільства і визнаних у якості основилітературної мови. Мовна норма виникає в певнихсоціально-культурних умовах і на протязі існування мови не залишаєтьсянезмінною. Однак в кожний даний період вона підтримується словниками танормативними граматиками, мовною практикою освічених людей, літературою,засобами масової інформації.
У визначенні мовноїнорми існує два основних моменти.
1.Приписуюча сутність норми та її оціночний характер. У свідомості мовцівнорма володіє якістю особливої вЂ‹вЂ‹правильності, це прийняте мовневживання.
2.Об'єктивний характер норм. Норми - це найпоширеніші, закріпленів ході соціально-історичного розвитку варіанти. Об'єктивність мовної нормиозначає відсутність індивідуального свавілля нормалізаторів, припускаєопору на систему і структуру мови.
Мовна норма характеризуєтьсявідносною стабільністю (на протязі якогось відрізка часу) і,одночасно, історичної мінливістю, гнучкістю. Мінливий характермовної норми обумовлює допустимість в ній деяких варіантів - повністюеквівалентних або стилістично забарвлених, при цьому більш жорсткою єнорма писемної мови. Коливання в нормі обумовлені впливом на літературниймову інших форм мови - діалектів, професійного та наукового мов,просторіччя, жаргонів, а також співіснуванням в літературній мові різнихстилів, розмовних і книжних варіантів.
При нерівності варіантів головнимвважається варіант, який можна використовувати в усіх стилях мови (наприклад,В«Налити бензину, чаю В»). Другорядним визнається варіант, вживанняякого обмежена яким-небудь стилем (порівняйте розмовні форми: В«налити бензину,чаю В»).
Якість мовної норми визначаєтьсяїї роллю в становленні і функціонуванні літературної мови. Відомийвчений-лінгвіст Л.І.Скворцов так визначає роль норм: В«Мовні норми в їхгромадському, культурному значенні - це той маяк, по якому мовноїколектив орієнтується в океані мовленнєвої діяльності В».
Основні функції мовноїнорми :
Г?участь упідтримці наступності етапів мовного розвитку;
Г?фіксаціяоб'єктивних тенденцій розвитку і стану мови на кожному етапі історичногорозвитку;
Г?відбір такультивування всього доцільного та комунікативно-значущого в мові.
Тенденції врозвитку літературних норм
У розвитку літературнихнорм спостерігаються певні тенденції:
1) тенденція до економії.Ця тенденція проявляється на всіх рівнях мови (від номінації до синтаксису) івиражається в стяженія слів і їх елементів, наприклад, научка (науковабібліотека), Ти мене вивів (з рівноваги); випадання суфіксів,закінчень: рейок - рейок , грамів - грам , мокнул - мок .
2) тенденція до уніфікації- Підрівнювання приватних граматичних значень під загальну форму: діректорГЎ,профессорГЎ .
3) експансіяразговорности в книжкову мова і нейтралізація розмовних елементів влітературної мови.
2. Видилітературних норм
Мовні нормикласифікують за різними підставами:
1) поуровневомпринцип , ввідповідно до якого виділяють норми: фонетичні, граматичні (морфологіяі синтаксис), лексичні, фразеологічні та норми правопису.
2) функціональнийпринцип .
В залежності від того, якийаспект мови регулює та чи інша норма, виділяють:
-загальнолітературногонорми, які дозволяють обмежити літературна мова, виділити його на тліпросторіччя, народних говорів, жаргонів і т.п.;
-стилістичнінорми - це мовні засоби, прикріпленітрадиційно до якої-небудь сфері спілкування, а також конотативні, тобто додатковізначення, що додають слову певне забарвлення (емоційну, експресивну,оцінну та ін.)
Норми обов'язкові до вживання підвсіх сферах, ситуаціях літературної мови; порушення норм неминуче веде і допорушення пристрої мови. У літературній мові допускаються і стильові, ірозмовні засоби, але їх вживання залежить від ситуації, тому вони необов'язкові, а рекомендовані.
Далі ми докладнішезупинимося на поуровневом класифікації літературних норм і класифікаціїмовних помилок.
3.Поуровневом класифікація літературних норм
Фонетичні норми . До фонетичним нормам ставляться норми вимовизвуків і їх комбінацій, а також норми постановки наголосу.
Сучасна російськалітературна мова відрізняється від внелитературного просторіччя, місцевих говіроктим, що має систему норм вимови. Як повинні вимовляється ті чи іншізвуки в певних фонетичних позиціях, у певних сполученнях з іншимизвуками, а також у певних граматичних формах і групах слів - всімацими питаннями займається орфоепія . Отже, орфоепіюможна визначити як сукупність правил, які встановлюють літературневимова. Наприклад, при проголошенні приголосних для літературної мовихарактерно оглушення дзвінких приголосних на кінці слова і перед глухими і,навпаки, озвонченіе глухих перед дзвінкими (дуб - ду [п], любов - любо [ф ']). Однакдеякі мовці при оглушении дзвінкого [г] на кінці слова використовують не парниййому глухий [к], а приголосний [х]. Кажуть, наприклад, вра [х], вдру [х], сні [х],що відповідає просторічні або діалектне вимова.
Значення орфоепічних правил дляспілкування величезне. Вони сприяють швидшому порозумінню мовців. Помилкиу вимові відволікають від змісту промови і тим самим заважають мовноюспілкуванню. Незважаючи на великі успіхи, досягнуті в області народногоосвіти в цілому і в підвищенні мовної культури нашого населення, вЗокрема, вимова досі є в ній найбільш слабкою ланкою. ВНині у зв'язку з розширенням впливу засобів масової комунікаціїпитання про правильність вимови стоїть особливо гостро.
Правильна постановканаголоси також є важливим аспектом мовної культури. Незважаючи назначну разноместность російського наголосу (наголос може бути на будь-якомускладі, навіть у споріднених словах, на першому, на другому, на останньому: дГ©рево,дерГ©вья, деревцГЎ ​​), воно має визначену систему. Так, вакадемічної В«Руській граматиціВ» (1980р.) дається опис всіх типіврозподілу наголосу. Наприклад, переважна більшість іменників маєнерухоме (постійне) на...
