Кваліфікаційна робота
Виконала слухачдодаткової освітньої програми В«ВикладачВ» Мелешкіна Є.Г.
Самарський госдарственнийуніверситет
Самара 2011
1. Введення
Питання активізації пізнавальної діяльностівчиться належать до найбільш актуальних проблем сучасноїпедагогічної науки і практики. Реалізація принципу активності в навчаннімає велике значення, тому що навчання і розвиток носять діяльнісний характер,і від якості учення як діяльності залежить результат навчання, розвитку івиховання учнів [1].
Ключовою проблемою в рішенні задачі підвищенняефективності і якості учбового процесу є активізація пізнавальноїдіяльності учнів. Знання, отримані в готовому вигляді, як правило, викликаютьутруднення учнів в їх застосуванні до пояснення спостережуваних явищ і рішенняконкретних завдань. Одним з істотних недоліків знань учнів залишаєтьсяформалізм, який виявляється у відриві завчених що вчаться теоретичнихположень від уміння застосувати їх на практиці.
Рішення задачі підвищення ефективності навчальногопроцесу вимагає наукового осмислення перевірених практикою умов і засобівактивізації учнів.
В умовах гуманізації освіти існуюча теоріяі технологія масового навчання повинна бути спрямована на формування сильноїособистості, здатної жити і працювати в безперервно мінливому світі, здатноюсміливо розробляти власну стратегію поведінки, здійснювати моральнийвибір і нести за нього відповідальність, тобто особистості саморозвивається ісамореалізується.
Актуальність даної теми полягає в тому, що активніметоди навчання дозволяють використовувати всі рівні засвоєння знань: відвідтворюючої діяльності через перетворює до головної мети - творчо-пошуковоїдіяльності. Творчий-пошукова діяльність виявляється ефективнішою, якщоїй передує відтворююча і перетворююча діяльність, в ході якоїучні засвоюють прийоми учення.
Метою даної роботи є аналіз різних засобіві методів активізації пізнавальної діяльності учнів, а також їхпрактичне застосування.
2. ЛІТЕРАТУРНИЙ ОГЛЯД
2.1. Активізація пізнавальної діяльності учнів
Навчання - це напружена, складна діяльність, приякої необхідно велике зусилля розуму, волі, уяви, пам'яті. Відображаючи всіістотні властивості педагогічного процесу (двобічність, спрямованістьна всебічний розвиток особистості, єдність змістовної і процесуальноїсторін), навчання в той же час має і специфічні якісні відмінності [3].
Будучи складним і багатогранним, спеціально організовуванимпроцесом віддзеркалення в свідомості учня реальній дійсності, навчанняє не що інше, як специфічний процес пізнання, керований педагогом.Саме направляюча роль вчителя забезпечує повноцінне засвоєння учнямизнань, умінь і навичок, розвиток їх розумових сил і творчих здібностей.
Пізнавальна діяльність - це єдністьчуттєвого сприйняття, теоретичного мислення і практичної діяльності.Вона здійснюється на кожному життєвому кроку, у всіх видах діяльності ісоціальних взаємин учнів (продуктивний і суспільно кориснийпраця, ціннісно-орієнтаційна і художньо-естетична діяльність, спілкування),а також шляхом виконання різних наочно-практичних дій в учбовомупроцесі (експериментування, конструювання, рішення дослідницьких завданьі т.п.). Але тільки в процесі навчання пізнання набуває чітке оформлення вперсоною, властивою тільки людині, навчально-пізнавальної діяльності або ученні[4].
Навчання завжди відбувається в спілкуванні і грунтується навербально-діяльнісному підході. Слово одночасно є засобомвиразу і пізнання суті досліджуваного явища, знаряддям комунікації іорганізації практичної пізнавальної діяльності учнів.
Навчання, як і всякий інший процес, пов'язане зрухом. Воно, як і цілісний педагогічний процес, має задануструктуру, а отже, і рух в процесі навчання йде від рішенняодним учбовим завданням до іншої, просуваючи вчиться по дорозі: віднезнання до знання, то неповного знання до більш повного й точного. Навчання незводиться до механічної "передачі" знань, умінь і навиків, оскільки навчанняє двостороннім процесом, в якому тісно взаємодіють педагоги іучні: викладання і навчання [3].
Ставлення учнів до процесу навчання зазвичайхарактеризується активністю. Активність (учення, освоєння, зміст і т.п.)визначає ступінь (інтенсивність, міцність) "зіткнення" учня зпредметом його діяльності.
У структурі активності автори [12] виділяютьсянаступні компоненти:
готовність виконувати навчальні завдання;
прагнення до самостійної діяльності;
свідомість виконання завдань;
систематичність навчання;
прагнення підвищити свій особистий рівень та інші [5].
З активністю безпосередньо сполучається ще однаважлива сторона мотивації учення учнів - це самостійність, якапов'язана з визначенням об'єкту, засобів діяльності, її здійснення що самимвчиться без допомоги дорослих і вчителів. Пізнавальна активність ісамостійність невід'ємні один від одного: активніші школярі, якправило, і більш самостійні; недостатня власна активністьвчиться ставить його в залежність від інших і позбавляє самостійності.
Управління активністю учнів традиційно називаютьактивізацією. Активізацію можна визначити як постійно поточний процесспонукання учнів до енергійного, цілеспрямованого учення, подоланняпасивної і стереотипної діяльності, спаду і застою в розумовій роботі.Головна мета активізації - формування активності що вчаться, підвищення якостінавчально-виховного процесу [6].
У педагогічній практиці використовуються різні шляхиактивізації пізнавальної діяльності, основні серед них, - різноманітність форм,методів, засобів навчання, вибір таких їх поєднань, які у виниклихситуаціях стимулюють активність і самостійність учнів.
Найбільший активізуючий ефект на заняттях даютьситуації, в яких учні самі винні:
відстоювати свою думку;
брати участь в дискусіях і обговореннях;
ставити питання своїм товаришам і викладачам;
рецензувати відповіді товаришів;
оцінювати відповіді і письмові роботи товаришів;
займатися навчанням тих, що відстають;
пояснювати, що слабкішим вчиться незрозумілий матеріал;
самостійно вибирати посильне завдання;
знаходити декілька варіантів можливого рішенняпізнавальної задачі (проблеми);
створювати ситуації самоперевірки, аналізу особистихпізнавальних і практичних дій;
вирішувати пізнавальні завдання шляхом комплексногозастосування відомих ним способів рішення [7].
Можна стверджувати, що нові технологіїсамостійного навчання мають на увазі, перш за все підвищення активностіучнів: істина здобута шляхом власної напруги зусиль, має величезнупізнавальну цінність.
Звідси можна зробити висновок, що успіх навчаннязрештою визначається відношенням учнів до навчання, їх прагненню допізнання, усвідомленим і самостійним придбання знань, умінь і навичок, їхактивністю [8].
2.2. Рівні пізнавальної активності
Автори [10] виділяють декілька рівнів пізнавальноїактивності.
Відтворювальна активність. Характеризуєтьсяпрагненням учня зрозуміти, запам'ятати і відтворити знання, опануватиспособом його застосування за зразком. Цей рівень відрізняється нестійкістювольових зусиль школяра, відсутністю у учнів інтересу до поглиблення знань, відсутністьпитань типу: В«Чому?В»
інтерпретує активность.Характеризуетсяпрагненням учня до виявлення сенсу досліджуваного змісту, прагненнямпізнати зв'язки між явищами і процесами, опанувати способами застосуваннязнань в змінених умовах.
Характерний показник: велика стійкість вольовихзусиль, яка виявляється в тому, що учень прагне довести розпочату справу докінця, при утрудненні не відмовляється від виконання завдання, а шукає шляхирішення.
Творча активність. Характеризується інтересом іпрагненням не тільки проникнути глибоко в суть явищ і їх взаємозв'язків, алеі знайти для цієї мети новий спосіб.
Характерна особ...
