РЕФЕРАТ
На тему: В«Аграрнаполітика в системі суспільних відносин В»
Зміст
Введення
1.Аграрная політика як складова частина економічної політики
2.Предмет і методи аграрної політики
3.Группа інтересів в аграрній політиці
4.Об'екти, суб'єкти та структурні елементи аграрної політики
Висновок
Список використаноїлітератури
Введення
Під терміном В«політикаВ» (від грец. Politika - державні абогромадські справи) розуміють діяльність у сфері відносин між соціальнимигрупами населення і класами, а також участь у справах держави, визначенняформ, завдань та змісту його діяльності. Ядро політики - набуття, утриманняі використання державної влади. Державі як керуючої системісуспільства належить вирішальна роль у визначенні пріоритетів, цілей і завданьсуспільного розвитку, а також у розробці і реалізації системи конкретнихзаходів з їх досягнення. Розрізняють зовнішню і внутрішню політику, за допомогоюяких вирішується завдання збереження і спрощення існуючої в державісистеми суспільних відносин. Нормальний розвиток суспільства можливий тільки наоснові тісної та гармонійної взаємодії основних сфер життєдіяльності -політичної, економічної, соціальної і духовної. Економіці належитьвиняткова роль у забезпеченні життя суспільства як сфері виробництва тавідтворення, матеріальних благ. Економічне життя суспільства розвивається поспецифічними законами, проте відносини з приводу виробництва, розподілу,обміну та споживання, матеріальних благ в історії людства завжди малисоціально - політичне забарвлення. Це змушувало державну владу в тійчи іншій мірі втручатися в економічні процеси, здійснювати їхкоригування і регулювання, тобто розробляти і здійснюватиеко6оміческую політику.
1.</b> Аграрна політика як складова частинаекономічної політики
Економічна політика - це поведінка держави відноснонаціональної економіки, певна система дій, спрямованих на заохоченняабо зміна економічних процесів. Для економічної політики характерніпозитивний і нормативний підходи. Позитивний підхід служить базою для аналізу танаукового прогнозування. Нормативний підхід сприяє виправленню ситуаціїшляхом розробки відповідних рецептів, політико-правових нормативів,обов'язкових для виконання.
Складність економічної політики полягає в тому, що на шляху додосягненню визначеної мети вона зачіпає численні господарськісфери: фінанси, кредит, грошовий обіг, податкову систему, промисловість,сільське господарство, зовнішню торгівлю та ін
В рамках кожної сфери економічна політика конкретизується іреалізується як фінансово-кредитна, податкова, бюджетна, структурна,зовнішньоекономічна, промислова, аграрна і т.д. Це підсистеми загальноїекономічної політики держави. Як показує вітчизняний і світовийдосвід, кожна підсистема в структурі економічної політики може стати потужнимзасобом впливу на економічну систему та суспільне життя в цілому.
Економічна політика держави покликана вирішувати конкретнізавдання:
- стимулювати макроекономічне зростання та стабільність;
- створювати і підтримувати на належному рівні необхідну длянормального розвитку ринку інфраструктуру;
- коригувати рівновагу ринку в тих ситуаціях, колимеханізм його саморегуляції дає В«збоїВ».
Аграрна політика - складова частина економічної та загальної політикидержави.
В економічній літературі представлені два принципових підходидо розуміння сутності аграрної політики.
1.У вузькому сенсі слова під аграрною політикою розуміють систему цілейі заходів, спрямованих на розвиток аграрного сектора економіки.
2.У широкому сенсі слова в аграрну політику включають:
- політику розвитку аграрного сектору;
- продовольчу політику, яка стосується споживанняпродуктів харчування основними групами і верствами населення;
- агропромислову політику, пов'язану з проблемамиобслуговування сільського господарства;
- зовнішньоторговельну аграрну політику.
У цьому зв'язку аграрна політика може бути визначена яксукупність принципів і дій, які проводить держава у вирішеннікомплексу проблем, пов'язаних з функціонуванням агропромислового комплексу(Власне сільськогосподарського виробництва, структур агробізнесу, ринку сільгосппродукції,споживання, розвитку сільських громад і т.д.).
2. Предмет і методи аграрної політики
При розробці аграрної політики вкрай важливо враховувати:
- відносини, що виникають з приводу володіння, розпорядження ікористування землею та іншими факторами сільськогосподарського виробництва;
- попит і пропозиція на матеріально-технічні ресурси,сільськогосподарську продукцію, сировину і продовольство;
- стан інфраструктури ринку;
- співвідношення цін на продукцію сільського господарства тапромисловості;
- співвідношення доходів сільськогосподарськихтоваровиробників та інших груп населення;
- розвиток виробничої та соціальної інфраструктури населі;
- необхідність забезпечення фізичної та економічноїдоступності продовольства для основних соціально - демографічних ітериторіальних груп населення.
Предмет аграрної політики - це ті сторони соціально - економічнихвідносин в АПК, які не можуть бути відрегульовані механізмами ринковоїекономіки і вимагають для свого рішення участі держави.
Методи аграрної політики - це прийоми (інструменти)державного регулювання економіки АПК.
Завданнями державного регулювання АПК є:
- стабілізація і розвиток агропромислового виробництва;
- забезпечення продовольчої безпеки країни;
- формування і регулювання ринків сільськогосподарськоїпродукції, сировини і продовольства;
- поліпшення продовольчого забезпечення населення;
- підтримка економічного паритету між сільськимгосподарством та іншими галузями економіки;
- зближення рівнів доходів працівників сільського господарства іінших галузей економіки;
- захист вітчизняних товаровиробників.
За способом функціонування розрізняють методи прямого і непрямоговпливу на аграрну економіку.
Методи прямого впливу припускають таке регулювання, приякому суб'єкти економіки змушені приймати рішення, засновані не насамостійному економічному виборі, а на приписах держави. В якостіприкладу можуть бути названі зміни в податковому законодавстві, всеможливі адміністративні обмеження в галузі контролю якостіпродовольства і т.д.
Методи прямого впливу часто бувають найбільш ефективнимизавдяки оперативному досягненню економічного результату. Однак у них єсерйозні недоліки, пов'язані зі створенням перешкод у ринковому процесі.
Методи непрямого впливі виявляються в тому, що державапрямо не впливає на прийняті суб'єктами економіки рішення, але створюєпередумови до того, щоб при самостійному виборі суб'єкти віддавалиперевагу тим варіантам економічних рішень, які відповідають цілямекономічної та аграрної політики. Переваги даних методів полягають утому, що вони не порушують ринкову ситуацію, стан динамічної рівноваги.
3. Групи інтересів в аграрній політиці
Аграрна політика, як і політика в цілому, визначаєтьсярізноманіттям суспільних, групових і приватних інтересів.
Носії інтересів - це вітчизняні товаровиробники таспоживачі сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства. Вониявляють собою досить складну групу суб'єктів ринкових відносин, уякої можливі певні суперечності.
Виразники інтересів також досить складна і суперечливагрупа, що включає в себе політичні партії, громадські та професійніоб'єднання.
Групи виразників інтересів не випадково називають групамитиску. У них є ще і третє найменування - лобіюють організації.
Лобізм-це повсюдна світова практика, яка, безумовно,потребує законодавчому регулюванні.
