Методична розробка дотемі № 1
В«ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГООБОРОНИ В»
1.Цивільна оборона (ЦО), її організаційна структура, роль і місце в загальнійсистемі національної безпеки Росії. Гуманітарна спрямованість ГО
Щоб підірвати здатність збройних сил до ведення бойовихдій, воюючі сторони будуть прагнути максимально дезорганізуватидіяльність тилу супротивника.
Вперше можливість такої дезорганізації тилу з'явилася і рокисвітової війни 1914-1918 рр.., коли в ході військових дій знайшлазастосування бойова авіація, здатна наносити удари по населених пунктах втилу противника. Ця обставина викликала необхідність організації захистувеликих міст від ударів з повітря. Поряд з активними заходами протиповітряноїоборони, здійснюваної військами, до участі у заходах, покликанихзабезпечити захист населення і промислових підприємств від нападу з повітря ішвидку ліквідацію наслідків авіаційних нальотів, стало залучатисянаселення. Це призвело до створення систем місцевої протиповітряної борони,спираються на мирне населення міст.
У Радянському Союзі фундамент цивільної оборони - до 1961 р.вона іменувалася місцевої протиповітряної обороною (МППО) - почав закладатисяв перші ж роки встановлення Радянської влади. Перші заходи МППО булиздійснені в Петрограді в березні 1918 р. після першої повітряноїбомбардування міста німецькою авіацією. До участі в заходах МППО в рокигромадянської війни залучалися жителі ряду інших великих міст, коливиникала загроза повітряних нальотів.
Спираючись на досвід громадянської війни і зростаюче військове значенняавіації, Радянський уряд починаючи з 1925 р. видало рядпостанов, спрямованих на створення і зміцнення Протиповітряної обороникраїни. У 1925 р. РНК СРСР видав постанову В«Про заходи протиповітряноїоборони при будівлях у 500-кілометровій прикордонній смузі В». У межах цієїзони, обумовленої радіусом дій бойової авіації того часу,пропонувалося в ході нового будівництва здійснювати відповідніінженерно-технічні заходи щодо захисту населення і об'єктів народногогосподарства.
У 1926 р. Рада Праці та Оборони СРСР (СТО СРСР) видавпостанову, що зобов'язує проведення заходів з протиповітряної оборонина залізницях в межах загрозливої вЂ‹вЂ‹зони. Зокрема, призалізничних станціях повинні були будуватися притулку і створюватисяспеціальні формування протиповітряної і протихімічного захисту.
У 1927 р. Радою Праці і Оборони СРСР було виданопостанову В«Про організацію повітряно-хімічної оборони території СоюзуРСР В». Згідно з цією постановою територія країни була розділена наприкордонну (погрожували) зону і тил. Всі міста в прикордонній зоні сталиіменуватися містами-пунктами ППО. Загальне керівництво заходами ППО булопокладено на Наркомат по військових і морських справ. У тому ж році СТО СРСР зобов'язавНаркомат по військових і морських справ створити спеціальні курси але підготовцікерівних кадрів повітряно-хімічної оборони для потреб цивільних наркоматів.Такі курси були створені в Москві, Ленінграді, Баку, Києві та Мінську.
У затвердженому в 1928 р. Наркомом по військових і морських справПерше положення про протиповітряної обороті СРСР було записано, щопротиповітряна оборона має призначенням захист Союзу РСР від повітрянихнападів з використанням для цієї мети сил і засобів, що належать яквійськовому, так і цивільним відомствам і відповідним громадським оборонниморганізаціям. У зв'язку з такою постановкою питання виникла необхідністьорганізації навчання населення захисту від повітряного і хімічного нападу.Виконанням цього завдання займалися головним чином Тсоавіахім і Союз товариствЧервоного Хреста і Червоного Півмісяця (СОКК і КП). Вони охопили навчанням сотнітисяч активістів місцевої протиповітряної оборони.
Масова підготовка населення з протиповітряної оборони іпротихімічного захисту дозволила створити до 1932 р. понад 3 тис.добровільних формувань МППО. Більше 3,5 млн. чоловік було забезпеченопротигазами, для укриття населення в загрозливій зоні було підготовленокілька тисяч бомбосховищ і газосховищ. Проводилися заходи щодосвітломаскування міст в загрозливій зоні і по створенню швидкодіючоїсистеми оповіщення населення про загрозу нападу.
Таким чином, необхідні організаційні та матеріальніпередумови для створення єдиної загальнодержавної системи місцевоїпротиповітряної оборони в країні до 1932 р. були створені. Між тим,швидке зростання можливостей бойової авіації з нанесення ударів по об'єктахглибокого тилу зажадав подальшого вдосконалення організації захистунаселенні і народного господарства.
4 жовтня 1932 Рада Народних Комісарів затвердив новеПоложення про протиповітряну оборону Союзу РСР, відповідно до якого місцевапротиповітряна оборона була виділена в самостійну складову частину всієїсистеми протиповітряної оборони Радянської держави. З цієї дати прийнятовідлічувати початок існування загальносоюзної МППО, спадкоємицею якої сталаЦивільна оборона СРСР.
Основними завданнями МППО були:
В§попередженнянаселення про загрозу нападу з повітря і оповіщення про миновании загрози;
В§здійсненнямаскування населених пунктів і об'єктів народного господарства від нападу зповітря (особливо світломаскування);
В§ліквідаціянаслідків нападу з повітря, в тому числі і з застосуванням отруйнихречовин;
В§підготовкабомбосховищ і газосховищ для населення;
В§організаціяпершої медичної і лікарської допомоги постраждалим в результаті нападу зповітря;
В§наданняветеринарної допомоги постраждалим тваринам;
В§підтриманнягромадського порядку і забезпечення дотримання режиму, встановленого органамивлади і МППО в загрозливих районах.
Виконання всіх цих завдань передбачалося силами і засобамимісцевих органів влади і об'єктів народного господарства. Цим визначалося іназва даної системи протиповітряної оборони.
Штаби, служби і формування МППО створювалися лише в тих містах іна тих промислових об'єктах, які могли опинитися в радіусі діїавіації противника. У таких містах і на таких об'єктах заходи щодопротиповітряній обороні м протихімічного захисту проводилися в повномуобсязі.
Організаційна структура МППО визначалася її завданнями. Оскількивона була складовою частиною всієї системи протиповітряної оборони країни,загальне керівництво МППО в країні здійснювалося Наркоматом з військових і морськихсправах (з 1934 р. - Наркомат оборони СРСР), а в межах військових округів-їх командуванням.
Для вирішення завдань МППО організовувались відповідні сили - військовічастини МППО, які підпорядковувались командуванню військових округів, і добровільніформування МППО: у міських районах - дільничні команди; на підприємствах - об'єктовікоманди; при домоуправліннях - групи самозахисту. Формування МППО створювалисяз розрахунку 15 осіб від 100-300 робітників і службовців на підприємствах і вустановах і від 200-500 чоловік жителів - при домоуправліннях. Дільничнікоманди складалися з різних спеціальних формувань, а групи самозахисту,як правило, з шести підрозділів: медичного, аварійно-відновлювального,протипожежного захисту, охорони порядку і спостереження, дегазаційного іобслуговувань притулків. Дільничні команди і групи самозахисту підкорялисяначальнику відділення міліції.
Підготовка кадрів для МППО здійснювалася на спеціальних курсахМППО, а навчання населення - через навчальну мережу громадських обороннихорганізацій.
З 1935 р. підготовка населення з протиповітряної оборони іпротихімічного захисту набуває ще більш широкого розмаху. Зокрема,були встановлені нормативи здачі на значок В«Готовий до ППХОВ» (протиповітряної іпротихімічного обороні). Підготовка населення удосконалювалася в складідобровільних формувань МППО. Постановою ЦК ВКП (б) і РНК СРСР від 8Серпень 1935 підготовка населення до здачі нормативів на значок В«Готовий доППХО В»і організація формувань МППО були оголошені завданнями Тсоавіахіму.
З метою вдосконалення форм розповсюдженн...
