ВСТУП.
Крилата піхота
Не вийшла з вогню ...
Пробач, 6-а рота,
Росію і мене.
Загибла безсмертної,
Ти стала наяву
У бою під Улус-Керт,
Як у битві за Москву.
Прощай, 6-а рота,
Котра пішла в століття-
Безсмертна піхота
Небесного полку.
ВікторВерстаків
.pobeda.ru/prival/weapon/istoria/st_big_vdv/vdv_stbig_13.html...Ранним вранці 28 лютого 2000 батальйон 104-гoпарашутно-десантного полку силами 6-ї роти, 3-гo взводу 4-ї роти ірозвідувального взводу під командуванням гвардії підполковника Марка Евтюхінав пішому порядку висувався на снігові висоти в декількох кілометрах на південний східУлус-Керта. Бойова завдання - не дозволити йде з Аргунській ущелини бандитампрорватися на схід.
.pobeda.ru/prival/weapon/istoria/st_big_vdv/vdv_stbig_14.htmlБой розгорівся близько полудня 29 лютого. Розвідвзводу десантниківзіткнувся з передовою групою бойовиків. Гвардії підполковник Евтюхін прийняврішення відійти на висоту 776 і, закріпившись на вигідному рубежі, організуватиоборону. Почали відхід. Виносячи під обстрілу пораненого сержанта, смертельнепоранення отримав командир 6-ї роти майор Сергій молодих. Командування ротою взявна себе капітан Роман Соколов.
Закріпившись на висоті 776, псковські десантники кілька годинпоспіль відбивали атаки бойовиків. Вже тоді стало ясно - зіткнулися не зякийсь невеликий бандою, а опинилися на шляху всього потоку бойовиків,рухалися з Шатоя на схід - у напрямку Дагестану.
До 17-ї години бойовики, які отримали поповнення, не рахуючись звтратами, пішли на штурм висоти з західного та північно-західного напрямків. Допізньої ночі бандити продовжували вести ураганний вогонь, взявши десантників воточення. Боєм керував особисто Хаттаб. Він знову і знову збирав відкочувалисябойовиків і кидав їх на бойові порядки десантників. Засіявши підступи до висотитілами своїх убитих, о другій годині ночі бандити нарешті відійшли.
У цей час на допомогу до 6-ї роти вдалося прорватися 3-му взводу4-ї роти на чолі із заступником командира батальйону майором ОлександромДоставаловим. Десантники, мабуть, добре розуміли, що їм належить вступити в смертельнусутичку і для когось із них цей бій виявиться останнім. Але за неписанимизаконами десантного братства, не могли відступити. Як не відступила сильнопоріділа до того часу 6-я рота.
Колись, вибираючи службу в ВДВ, вони мріяли про подвиг. Часзробити подвиг прийшло - десант готувався до останнього бою.
У 5:00 ранку 1 березня бойовики всіма силами пішли на штурм. Туманне дозволяв застосувати авіацію, близькість до супротивника виключала з боюартилерію, а бойовиків було стільки, що одні воювали з ротою, а інші - зщо йде їй на допомогу підкріпленням. Десант стояв на смерть ...
О 6.10 обірвався зв'язок з комбатом Марком Евтюхіним. Останнімисловами гвардії підполковника були: В«Викликаю вогонь на себеВ». Коли удесантників скінчилися патрони, бій переріс в рукопашну сутичку, в якійгероїчно прийняли смерть два десятки ще здатних тримати зброю псковськихдесантника ... В»
Так створюється сьогодні історія ВДВ, її пишуть подвиги молодихдесантників, що виконують складні бойові операції.
Коли з'явилися повітряно-десантні війська, яку роль вони відігралив роки Великої Вітчизняної війни. Яким було технічне оснащення, уніформасолдат ВДВ?
Розкриттю саме цих питань присвячена ця робота.
РОЗДІЛ I : ПОВІТРЯНО десантних військ.
1.1 ІСТОРІЯПовітряно-десантні війська.
Повітряно-десантні війська ведуть свою історію з 2 серпня 1930 року. Підчас показових навчань Московського військового округу вперше був скинутийдесант з десяти чоловік і озброєння для них. Після приземлення парашутисти,зібравши контейнери з кулеметами, гвинтівками і боєприпасами, виконалипоставлену бойове завдання. Експеримент пройшов успішно. Підсумки проведення впочатку 30-х років ряду навчань і маневрів з висадки десанту дозволилиприступити до формування авіадесантної частин. Перший дослідний загінчисельністю 164 людини був створений у Ленінградському військовому окрузі, а до 1934році в десанті вже служило 8000 бійців.
В основу теорії призначення і ролі ВДВ лягли праці М. Тухачевського. Розробка засобів десантуваннявелася в Науково-дослідному інституті Військово-Повітряних Сил підкерівництвом П. Гроховський, над парашутноїтехнікою трудився колектив, очолюваний директором заводу М. Савицьким. Їм був сконструйований вітчизнянийпарашут ПТ-1 для вчинення навчально-тренувальних стрибків, витіснив зарубіжні.Потім був створений спеціальний десантний парашут ПД-1 конструкції Н. Лобанова. Для десантування широко використовувавсялітак ТБ-3. Він брав на борт по 35 десантників, а на зовнішню підвіску легкийтанк або бронеавтомобіль, або дві гармати калібру 76 мм [1].
На маневрах у Київському військовому окрузі у вересні 1935року в присутності іноземних делегацій був викинутий небачений у світовійпрактиці крупний парашутний десант у складі 1200 осіб, який виконавзадачу по захопленню аеродрому та забезпеченню висадки двох полків 59-ї стрілецькоїдивізії з легкими танками, артилерією та іншою технікою. На навчаннях вБілорусії стрибнуло вже 1800 парашутистів, а на маневрах в Московському військовомуокрузі - 500 десантників забезпечили десантування посадочним способом 5272людина 84-ї стрілецької дивізії. Перший бойовий досвід радянські десантникипридбали в боях по розгрому японських мілітаристів на річці Холхін-Гол, вфінській війні, у визвольному поході Червоної Армії в Бессарабії.
До початку Великої Вітчизняної війни було закінченоформування п'яти повітряно-десантних корпусів. З перших же днів вони велиоборонні бої в Прибалтиці, на Україні і в Білорусії. Висадивсядосить великий десант (близько 6000 чоловік) в районі Орла у взаємодії зчастинами 1-го стрілецького корпусу протягом декількох діб стримували натискфашистських танків, які рвалися до міст Мценськ і Тула. Восени 1941 року СтавкаВерховного Головнокомандування прийняла рішення на висновок повітряно-десантнихкорпусів зі складу фронтів і проведення заходів з подальшого зміцненняВДВ. Були сформовані кілька нових корпусів.
На завершальному етапі Великої Вітчизняної війни дивізіїзі складу ВДВ виконували свою частину важкої бойової роботи на Карельському фронті,в Яссько-Кишинівській операції, в боях за Угорщину, Відень. Війна длявоїнів-десантників закінчилася в серпні 1945-го, коли більше 4000 крилатихбійців було висаджено на аеродромах Харбіна, Гиріна, Мукдена, в Порт-Артурі,Пхеньяні, на Південному Сахаліні. Ці десанти паралізували дії японськоговійськового командування [2].
Виходячи з досвіду війни, було прийнято рішення про виведення ВДВзі складу Військово-Повітряних Сил і передачі їх в Сухопутні війська, а в 1964році вони перейшли у безпосереднє підпорядкування Міністра оборони СРСР. У 60-тіроки досягнуті значні успіхи в області десантування важкої бойовоїтехніки на спеціальних платформах і за допомогою парашутно-реактивних систем.
Основу сучасного озброєння ВДВ становлять бойовімашини БМД-1, БМД-2, БМД-3, 120мм самохідно-артилерійські знаряддя, 122ммгаубиці, бронетранспортери, зенітні артилерійські установки. Длядесантування якій використовуються військово-транспортними літаками Іл-76,Ан-22. Надійність техніки, багаторазово підтверджена в бойових діях,дозволяє скидати на парашутах бойові машини разом з екіпажами, що різкоскорочує час на відшукування своєї зброї і вступ у бій післяприземлення [3].
У мирний час на постійно проводяться маневрахвідпрацьовуються питання забезпечення прольоту великих військово-транспортнихавіаційних з'єднань, скорочення часу на викидання десанту і негайногойого вступу в бій. Тривалість активної фази повітряно-десантнихоперацій вході таких маневрів складає 3-4 діб, після чого десантни...
