Фізико-географічнахарактеристика Індокитаю
Виконала: Кажданова А.
БГ-32 ПГПИ
Зміст
Введення
1. Фізико-географічнахарактеристика Індокитаю
1.1 Фізико-географічне положенняІндокитаю
1.2 Рельєф Індокитаю
1.3 Кліматичні умови Індокитаю
1.4 Внутрішні води Індокитаю
1.5 Рослинність
1.6 Тваринний світ
2. Основні фізико-географічніобласті Індокитаю
2.1 Західно-Бірманські гори
2.2 Долина Іраваді
2.3 Шанське нагір'я і ЦентральніКордильєри
2.4 Гори В'єтнаму
2.5 Плато і низовини Камбоджі
2.6 Півострів Малакка
3. Антропогенна трансформаціяландшафтів Індокитаю
3.1 збезлісення Індокитаю
3.2 Природне середовище як об'єктураження
3.3 Наслідки операції "Рукафермера "
Висновок
Список використаних джерел
Індокитайантропогенний ландшафт Обезлесеніе
Введення
Актуальність даноїроботи полягає в тому, ландшафти мусонних тропіків, найдавніші на планеті,дуже вразливі до впливу людини. У 1987 році в глобальному масштабі буловиділено 9 регіонів, що піддаються найбільшому екологічному ризику.Індо-Малайська район опинився в одному ряду з Пріаральем і Аральське морем,середньогір'я Непалу, лісами Амазонки, плоскогір'ями Кенії, плато Ордос, півднемВеликих рівнин США, Північним морем. Крім того, Індокитай цікавий тим, щотут представлені всі основні типи ландшафтів, характерні для мусоннихтропічних областей, що володіють, поряд з спільністю основних природнихкомпонентів, яскравою географічної індивідуальністю.
Сучасні ландшафтиІндокитаю дуже різноманітні і з точки зору господарського використання, такяк поряд з районами давнього освоєння, де зосереджені глибокотрансформовані ландшафти, тут ще збереглися території, практично непіддані антропогенному впливу. У той же час прискорені темпи соціально-економічногорозвитку за останні 25-30 років призвели до погіршення якості навколишнього середовища,значною трансформацією ландшафтів і як наслідок, до загострення багатьохекологічних проблем.
Природнарослинність витіснена різноманітними культурними рослинами: великі площізаймають поля рису, плантації цукрового очерету і бананів, бавовник,салове дерево і каучуконос гевеї. Великої шкоди природі Індокитаю завдано вперіоди військових дій: знищені ліси, приведені в непридатність великіплощі оброблюваних земель, забруднені водойми. Лісові масиви гірськихрайонів на висоті 700-800 м приховують не тільки різноманітне тваринанаселення, тут збереглися пам'ятники стародавньої культури.
Мета курсової роботи датифізико-географічну характеристику природним ландшафтам Індокитаю, виявитипроблеми антропогенної трансформації природних ландшафтів Індокитаю.
З даної мети випливаютьнаступні завдання:
1.датифізико-географічну характеристику ландшафтам Індокитаю;
2.вивчити фізико-географічне районування Індокитаю;
3.виявити впливантропогенного навантаження на ландшафти Індокитаю
1. Фізико-географічнахарактеристика Індокитаю
1.1 Фізико-географічнеположення
Півострів Індокитай,створюючий південно-східну околицю материка Євразії і витягнутий між воднимибасейнами Індійського і Тихого океанів, площею близько 2 млн км ВІ,омиваний із заходу Бенгальською затокою й Андаманським морем Індійського океану,Малаккским протокою, на півдні та сході - належать до Тихого океануПівденно-Китайським морем і його затоками Сіамською і Бакбо (Тонкінській). Відрізняєтьсявід інших південних півостровів Азії порізаністю берегової лінії, складністютектонічної структури і різноманітністю рельєфу. Північна межа півостровапроходить південніше тропіка, умовно проводиться від дельти річок Ганг і Брахмапутра додельті річки Хонгха, а південна частина перешийка Кра у вигляді сильно витягнутогопівострова Малакка майже доходить до екватора.
1.2 Рельєф ігеологічна будова
Для рельєфу півостровахарактерно субмеридіональна простягання хребтів, між якими на півночівклинюються ділянки обширних нагорій, а на півдні - алювіальні ницірівнини. [1]
Велика частина Індокитаюзайнята палеозойськими і мезозойськими складчастими системами і Індосінійскімсерединним масивом, який вони оперізують c заходу і сходу; менша західначастина відноситься до області кайнозойської складчастості. Центральна іпівденно-східна частини півострова займає Індосінійскій серединний масив,складається з ряду блоків, розділених розломами. У східному блоці оголенідокембрійські утворення фундаменту. Велика частина масиву перекритапологозалегающімі палеозойськими і мезозойськими континентальними і морськимивідкладеннями чохла. Із заходу (бірманські-Малайська зона) і північного сходу(Північно-В'єтнамська зона) Індосінійскій масив обрамляють складчасті споруди.Позднедокембрійського, палеозойські і тріасові породи бірманської-малайської зонихарактеризуються одноманітним теригенно-карбонатною складом. Палеозойські ініжнемезозойскіе освіти Північно-В'єтнамської зони фаціальні різноманітні. Всередньому карбоні тут відбулися інтенсивні тектонічні рухи,супроводжувалися гранітоїдного магматизм. Створені цими рухамигерцинские структури оголені по периферії Індосінійского масиву. Незгоднена них залягають верхнепалеозойськие і тріасові товщі морських і континентальнихвідкладень. В кінці тріасу - початку юри геосинклінального розвитку завершилосяпідняттями і впровадженням гранітів. З цього часу почалося формування юрськихі крейдяних континентальних западин. У кайнозої відбулися виливу ефузивних породах(Головним чином базальтів) і утворилися меконзьких, Менамская, Ханойська іін накладені депресії, заповнені алювієм великої потужності. На захід відсистеми палеозойських і раннемезозойских складок в Центральній і Західній Бірмірозташовується зона кайнозойської складчастості. Вона включає Іравадійскій,Предараканскій прогини і розділяє їх антиклинорий Араканскіх гір. Прогинизаповнені слабодіслоцірованнимі кайнозойськими відкладеннями. Антиклинорий складнийперемятие мезозойськими еффузівно-осадовими товщами, відомі інтрузіїгіпербазітов і діоритів. [2]
На крайньому заході, вмежах М'янми, простягається система гір Ракхайн (Араканскіе гори), якіпродовжуються далі на Андаманських і Нікобарських островах, а потім на островахСуматра і Ява. Гори Ракхайн складаються з паралельних хребтів, складених більшоючастиною породами палеогену і досягають більше 3000 м (вершина Вікторія). Зсходу до них прилягає низовина річки Іраваді, пересічена невисокимихребтами і грядами пагорбів. Найвищий з них - хребет Пегу - досягає всього800 м висоти. Низовина в середній течії Іраваді являє собоюпорівняно неширокий коридор між системою Ракхайн і хребтом Пегу, на східвід якого розташована алювіальна рівнина річки Сітаун. У нижній течії річокрівнини Іраваді і Сітауна зливаються, закінчуючись обширної дельтою. Вся цянизинна смуга густо заселена, і більша її частина зайнята обробленимиземлями.
схід з півночі на південьвід Шанського нагір'я до південного краю півострова Малакка простягаються горицентральної зони Індокитаю. Шанське нагір'я і що продовжують його на південь хребтицентральної гірської системи складені кристалічними породами протерозою івапняками нижнього палеозою. У рельєфі переважають тваринний брилові нагір'яіз залишками пенепленізірованних поверхонь у верхніх частинах, зі згладженимиокругленими обрисами хребтів і окремих вершин, але з глибоко врізанимимолодими тектонічними і ерозійними долинами. Шанське нагір'я в східній частиніутворює важкодоступний гірський район з висотами 2000-2500 м. глибоко врізанідолина річки Салуїн відокремлює від нього менш високу західну частину нагір'я,складену переважно вапняками з широким розвитком карстових процесів.На південь від нагір'я тягнуться паралельні ланцюги сильно розчленованих хребтів,досягають 2000 м і поступово знижуються на півострові Малакка. У Шанськомунагір'ї Центральна гірська система Індокитаю змикається...
