Курсова робота
"Фармацевтичнийаналіз похідних фенотіазину "
Введення
Фенотіазини- Історично перший клас антипсихотичних засобів - за своєю хімічною структуроюявляють собою трициклічні молекули.
Всіфенотіазини підрозділяються на три основні підтипи:
1.аліфатичні,
2.піперідінового,
3.пиперазинового похідні.
Фенотіазини з аліфатичними бічними ланцюгами (наприклад,хлорпромазин) в основному є нізкопотентнимі сполуками (тобто длядосягнення терапевтичного ефекту необхідно використовувати більш високі дозипрепарату). Піперідінового похідні мають антихолінергічні властивостіі в меншій мірі здатні викликати розвиток екстрапірамідних розладів(Наприклад, тіоридазин, мезорідазін). Пиперазинового фенотіазини (наприклад,перфеназин, тріфлюоперазін, флуфеназін) є найбільш потужнимиантипсихотичними сполуками.
Зв'язок В«структура-діяВ»
В основі хімічної структури даної групи препаратів лежитьгетероциклічні системи, що складається з шестичленного гетероциклу тіазіна,конденсованого з двома ядрами бензолу (рис. 1).
Препарати, похідні фенотіазину, являють собою подібні похімічною структурою сполуки, що відрізняються тільки заступниками в положенні2 і 10 фенотіазинового кільця, причому між структурою заступників тафармакологічною дією проявляється чітка залежність: якщо в 10 положеннізнаходиться ліпофільна угруповання, що містить третинний азот в 2 'або 3'положенні, то препарат має нейролептичні, седативну тапротиалергічну дію. Якщо ж це угруповання гідрофільна(Карбоксильна група), то препарат надає коронаророзширювальний іантиаритмічну дію.
Фармацевіческій аналіз фенотіазину
Фенотіазін
-->b>
Отримання
Фенотіазін отримують нагріванням діфеніламіна з S при 180-250 0 Cв висококиплячих розчинниках у присутності I 2 або AlCl 3 .Загальний метод одержання фенотіазину і його похідних - циклізація 2'-заміщенихпохідних 2-амінодіфеніл-сульфіду в присутності сильних основ:
1. Опис.
Являє собою жовті кристали.
2. Розчинність.
Добре розчинний при нагріванні в етанолі, оцтовій кислоті, погано- В діетиловому ефірі і бензолі. У холодній сірчаній кислоті розчиняється звиділенням SO 2 .
3. Якісний аналіз.
3.1. Хімічні властивості.
Має схожі властивості ароматичних сполук. Є хорошимдонором електронів і з різними акцепторами утворює комплекси з переносомзаряду. Легко вступає в електрофільне заміщення, яка направляється впершу чергу в положення 3 і 7 і часто супроводжується окисленням.
3.2. Реакційна здатність
бромуванняфенотіазину в нітробензол протікає з утворенням1,2,3,7,8,9-гексабромпроізводного, аналогічне хлорування - з утвореннямпродукту глибокого (до 11 атомів Cl) хлорування і втратою ароматичностіодного з кілець.
Окисленняфенотіазину дією H 2 O 2 або KMnO 4 приводитьдо фенотіазін-5-оксиду або фенотіазін-5 ,5-діоксиду. Реакції протікають у виглядіпослідовних стадій з проміжним утворенням катіона, в якомуположення 3 чутливо до атаки нуклеофільних реагентів, наприклад:
4. Домішки.
5. Кількісний аналіз.
Зберігання.
Зберігати їхслід в банках з оранжевого скла, щільно закритих пробками, залитимипарафіном, в сухому місці (це пов'язано з легкоокісляемостью, і високоїгігроскопічністю).
Застосування
Фенотіазін використовується як інсектицид, антігельмінта,антиоксиданту мастил.
Фармацевтичний аналіз похідних фенотіазину
1. Аміназин
2. Трифтазин
3. Діпразін
1. Опис.
За зовнішнім виглядом всі ці препаратиподібні між собою. Це в більшості своїй білі або білі з кремуватимвідтінком кристалічні порошки, деякі мають зеленувато-жовтуватий колір(Тріфтазін, мепазін).
Набагато більше значення маютьпохідні фенотіазину, мають заступника (R) в положеннях 2 та 10 циклу.Частіше R10 являє собою залишок 3-діалкіламінопропанола
2. Розчинність.
Дуже легко розчинні у воді, легко - в95% спирті, хлороформі; практично нерозчинні в ефірі і бензолі.
3. Якісний аналіз.
3.1. Хімічні властивості.
З хімічнихвластивостей похідних фенотіазину найбільш характерним є здатність їх доокисленню. В залежності від характеру окислювача (бромна вода, азотна ісірчана кислоти, хлорид окисного заліза та ін) утворюються різного кольорупродукти окислення. Тому ці реакції використовуються для ідентифікаціїпрепаратів фенотіазинового ряду.
3.2.Реакційна здатність.
Місцемнайбільшою реакційної здатності в молекулі фенотіазину і його похіднихє атом сірки, яка може окислюватися до S 4 + і S 6 + .
Окисленняфенотіазину або його похідних бромом в оцтовій кислоті або іншимокислювачем, наприклад перекисом водню, призводить до утворення S-оксиду (I) та діоксиду-сульфоніл (II).
За рахуноктретинного азоту в молекулі похідні Феноти-азинів можуть вступати в реакції зобщеалкалоіднимі реактивами (см. В«АлкалоїдиВ»).
Всіпрепарати фенотіазинового ряду застосовуються у вигляді гідрохлоридом, тому післявиділення підстави лугом у фільтраті виявляється хлор-іон з розчиномнітрату срібла.
4. Домішки.
Зможливих домішок в препаратах ГФ X допускає сульфати, важкі метали тафенотіазін в межах еталонів. Визначається також межа кислотності.
5.Кількісне визначення.
Методикількісного визначення препаратів фенотіазинового ряду різноманітні і базуютьсяна властивостях з'єднань. Фармакопейним методом є метод кислотно-основноготитрування в неводних середовищах. Препарат розчиняють у крижаній оцтовій кислоті абоацетоні, додають ацетат окісної ртуті і титрують хлорною кислотою поіндикатору кристалічний фіолетовий або метиловий оранжевий.
фармакопейнихметодом є і звичайний метод нейтралізації: лізації з диференціюютьрозчинниками. Цей метод ГФ X рекомендує для розчину і таблеток дипразина.Визначення азоту за методом К'єльдаля ГФХ рекомендує для кількісноговизначення аміназину в розчині.
Зберігання.
Зберігати їхслід в банках з оранжевого скла, щільно закритих пробками, залитимипарафіном, в сухому місці, так як похідні фенотіазину темніють на світлі (цепов'язано з їх здатністю легко окислюватися, а ще вони гігроскопічні).
Заходиобережності.
При роботі з похідними фенотіазинупотрібно виключити можливість потрапляння порошку і розчинів на шкіру та слизовіоболонки, так як вони викликають сильне роздратування, набряклість шкіри вік, пониженняартеріального тиску.
Використані літературні джерела
фенотіазін хімічний фармацевтичний похідний
1.Гетероциклічні сполуки, під ред. P. Ельдерфідда, пров. зангл., т. 6, M., 1960, с. 568-91;
2.Загальна органічна хімія, пер. з англ., т. 9, M., 1985, с. 627-35.Г.А. Швехгеймер, В.І. келар;
3.ru.wikipedia.org
4.Мелентьєва
