Фінансовийменеджмент
Фінансовийважіль, як інструмент управління вартістю і структурою капіталу підприємства
Введення
Однією з головних цілейфінансового менеджменту є підвищення ринкової вартості підприємства.Яке в принципі зводиться до того, щоб підвищувати або власний капіталпідприємства, або позикову частину. Вплив величини позикового капіталу навартість підприємства було виявлено ще в середині 20-ого століття. Проблема ввиборі співвідношення між власним і позиковим капіталом приваблива тим,що збільшуючи до певної межі величину позикових коштів можна підвищитивартість всього капіталу в цілому, а також підвищити рентабельність власнихзасобів. Отже, одним з головних завдань фінансового менеджменту ємаксимізація рівня рентабельності власного капіталу при заданому рівніфінансового ризику. Така задача може бути вирішена різними шляхами. Одним зтаких шляхів вирішення зазначеної задачі є фінансовий важіль (леверідж).Фінансовий важіль показує можливості менеджерів впливатиме на чистий прибутокпідприємства за рахунок зміни структури пасивів, варіюючи співвідношеннявласного і позикового капіталу для оптимізації процентних виплат.Відповідно питання про доцільність використання кредитів пов'язаний здією фінансового важеля: із збільшенням частки позикового капіталу можнапідвищити рентабельність власного капіталу.
Величина власногокапіталу і темпи його зростання, фінансовий важіль у структурі капіталу таплатоспроможність є найважливішими характеристикамифінансово-економічного стану підприємства, оскільки за цими показникамизазвичай судять про економічну привабливість підприємства або інвестиційногопроекту.
Предмет фінансовоголевериджу складають управлінські рішення про використання позикових коштів втій чи іншій пропорції до власного капіталу. Праці вітчизняних авторів восновному представлені у вигляді підручників або навчальних посібників з фінансовогоменеджменту, викладають його основні положення, а також статей по приватнимпитань його застосування. Серед вітчизняних авторів можна виділити роботитаких вчених як Ковальов В.В. Балабанов І.Т, Грачов А.В., Стоянова Е.С. та інТаким чином, вплив фінансового важеля в структурі капіталу на рентабельністьвласного капіталу є достатньо вивченим у фінансовій літературі.
Об'єктом дослідженняє фінанси підприємств.
Предмет дослідження -фінансовий важіль як інструмент управління вартістю і структурою капіталупідприємства
Метою роботи євивчення застосування фінансового важеля як інструменту управління вартістю таструктурою капіталу підприємства.
Для досягнення цієї метив ході роботи вирішуються наступні завдання:
В·розкрити поняттяфінансового важеля (левериджу);
В·визначити складовіфінансового важеля;
В·вивчити основніпідходи до оцінки ефекту фінансового важеля;
В·розкрити впливефекту фінансового важеля на платоспроможність і фінансову стійкістьпідприємства.
Структура роботи. Роботаскладається з вступу, двох розділів, висновку,
списку літератури.
1. Теоретичні основи дії фінансового важеля
1.1 Поняття ефектуфінансового важеля (левериджу)
Однимз основних показників, що характеризують фінансову стійкість, єкоефіцієнт фінансової активності (плече фінансового важеля). У фінансовомуменеджменті існує поняття, що дозволяє визначити ефективністьзалучення зовнішніх джерел (ефективність фінансового важеля).
Вдіяльності комерційних організацій розрізняють:
В·внутрішнєфінансування (прибуток)
В·зовнішнєфінансування (кредити, позики).
Взв'язку з тим, що має місце зовнішнє фінансування, розрізняють таке поняттяяк В«фінансовий важільВ» або В«фінансовий левериджВ», тобто межа до якого можебути поліпшена діяльність підприємства за рахунок використання зовнішніх джерелфінансування [1].Термін В«левериджВ» досить давно використовується в російській економічнійлітературі і запозичений з американської практики В«leverageВ». ВВеликобританії для характеристики ефективності використання позикових коштіввикористовується термін В«gearingВ».
Длякожного конкретного періоду діяльності компанії при використанні зовнішніхзапозичень фінансовий менеджер повинен визначити межу, до якого можнавикористовувати позикові кошти, тому їх перевищення може призвести до втратинезалежності і звести нанівець ефективність залучення позикових коштів. У країнах з розвиненою ринковоюекономікою позиковий капітал є більш дешевим, ніж власний, оскількиіснує ефект "податкового щита". Відсотки за кредит виводяться з-підоподаткування (включаються в собівартість), а дивіденди виплачуються з ПП,яка потрапляє під оподаткування. Дивіденди по акціях, самі по собі, вищеставок за кредит (через ризик).
Ефект фінансового важеля(ЕФР) базується на фундаментальній теорії фінансового менеджменту про структурукапіталу (теорія Модільяні-Міллера). Дана теорія була розроблена Франко Модільяні і МертономМіллером в статті, опублікованій в 1958 році в журналі В«American EconomicReview В». Вони піддали сумніву прийняту істину про те, що фінансовазалежність збільшує загальну вартість фірм і призводить до збільшення прибутку навласний капітал.
Загальновідомо, щоосновними джерелами коштів є внутрішні (власний капітал) ізовнішні (позиковий капітал). Модільяні і Міллер спрощують цю схему до межі,вважаючи, що весь власний капітал представлений звичайними акціями,ринкова вартість яких дорівнює S, а весь позиковий капітал представленийоблігаціями, ринкова вартість яких дорівнює D. Тоді ринкова вартість фірмипо Модільяні-Міллера дорівнює сумі:
V = S + D (1)
Структура капіталупредставляється складовими S і D, а їх відношення D/S = L називається фінансовимважелем або левериджем.
Виходячи з ряду доситьжорстких обмежень (наявність досконалого ринку, фінансове рівність фірм іприватних інвесторів - ті й інші мають можливість займати під однаковийвідсоток, одноперіодний моделі, відсутність трансакційних витрат [2]),Модільяні-Міллер довели, використовуючи ідею арбітражу, що структура капіталу невпливає на вартість фірми. У 1963 році Модільяні і Міллер опублікував другуроботу, присвячену структурі капіталу, в якій ввели в первинну модельподатки на корпорації. З урахуванням оподаткування було показано, що ціна акційбезпосередньо пов'язана з використанням підприємством позикового фінансування:чим вище частка позикового капіталу, тим вище і ціна акцій. Відповідно до переглянутоїтеорії Модільяні - Міллера, підприємствам варто було б фінансуватися на 100%за рахунок позикового капіталу, так як це забезпечило б їм найвищі курси акцій.
Підфінансовим левериджем розуміється якась характеристика фінансових умовно-постійнихвитрат у загальній сумі поточних витрат фірми як фактор колеблемости їїфінансового результату. Варіювання рівнем цього показника означає більшуабо меншу заміщення власних джерел фінансування коштами,залученими від сторонніх осіб на довгостроковій платній основі [3].Тобто управління рівнем фінансового левериджу - це стратегічне(Довгострокове) планування на підприємствах.
Фінансовийлеверидж - це частка позик у загальному капіталі компанії. При цьому, компаніїслід вибирати таку структуру капіталу, яка може підвищити ціну її акції [4].
У загальному виглядіфінансовий важіль (леверідж) - це фінансовий механізм управління рентабельністю власного капіталуза рахунок оптимізації співвідношення використовуваних власних і позикових фінансовихзасобів. А ефект фінансового важеля - це приріст до рентабельностівласних коштів, одержуване завдяки використанню кредиту, незважаючи наплатність останнього. Ефект фінансового важеля виникає через розбіжностіміж економічною рентабельністю і "ціною" позикових коштів.Економічна рентабельність активів являє собою відношення величиниефекту виробництва (тобто прибутку до сплати відсотків за кредити і податку наприбуток) до сумарною величиною сукупного капіталу підприємства (тобто...
