Н.М.Смірнова
Ввідомому оповіданні Х.Л.Борхеса розповідається про те, як Аверроес марно намагавсязбагнути сенс аристотелевских термінів "трагедія" і"Комедія" 1. Джерело утруднень, як легко здогадується читач, складавсяв тому, що ісламська культура не знала театру. Коли ж заїжджий мандрівникповідав арабському коментатору "Поетики" про те, як одного разу в Кантонідрузі привели його в залу, де чоловік п'ятнадцять в масках на спеціальномуузвишші співали, розмовляли і молилися, - словом, зображували сидить у заліякусь історію, Аверроес і присутній при розмові знавець Корану Фараджвизнали цих п'ятнадцять божевільними. У самому справі, навіщо вони надумали щосьпоказувати, коли і один балагур може розповісти будь-яку історію, навіть самухитромудру, благо Аллах дарував людині мову!
Подібнуж ситуацію, правда, в набагато більш ослабленому вигляді ми спостерігаємо сьогодні і всоціальному пізнанні.
Працюючів цій області фахівці сьогодні говорять мовою різних епох, а то йкультур, оперують поняттями і образами, висхідними до історично різнимтипами соціального мислення.
Сказаненеважко проілюструвати на прикладі найбільш фундаментальноюепістемологічної категорії - істини. Ті, хто наполягає на тому, що визнаннясоціальної природи пізнання зобов'язує нас виявити історичну та культурнуобумовленість переважання класичної концепції істини як відповідностівисловлювання об'єкту (безвідносно до засобів, цілям і сенсів людськоїдеятельності2) зустрічають активне неприйняття з боку поборників класичноїтрадиції, непохитно переконаних у тому, що є істини, встановлені всімходом історико-філософського процесу і суспільної практики. До числа подібнихістин відносять і класичне розуміння істини.
Однакапеляція до історико-філософського процесу навряд чи володіє достатньоюпояснювальній силою, оскільки, крім класичної (кореспондентської)концепції істини, історія філософії знає щонайменше кільканекласичних її трактовок3. Що ж стосується суспільно-історичної ____________________1 Див: Борхес Х.Л. Пошуки Аверроеса// Колекція: оповідання, есе, вірші.Спб., 1992. С. 245-252. 2 Див: Федотова В.Г. Еволюція класичної концепціїістини під впливом соціальної обумовленості науки// Проблема методу всоціальному пізнанні. М., 1988; Вона ж: Еволюція класичної концепції істинипід впливом соціальної обумовленості пізнання// Тези докл.
Всесоюзноїнауково-практ. конф. Мінськ, 1989.
3"Звертаючись до гносеології, - пише автор залишається і донині кращоюроботи на цю тему Е.М.Чудінов, - ми виявляємо велику кількість його (терміна"Істина" - Н.С.) трактувань. Наведемо деякі з них: "Істина -це відповідність знань дійсності "," істина - це властивістьсамосогласованность знань "," істина - це
161практики, то усвідомлення типологічних характеристик людської діяльностідовгий час дійсно відповідало саме класичної концепції істини. Ямаю на увазі установку споглядальної гносеології, витікаючої з сильнихідеалізованих допущень про внеположность пізнає суб'єкта природному тасоціального світу, його абсолютному протиставленні об'єкта пізнавальноїдіяльності, з одного боку, що живила просвітницьку ілюзію людськоговсемогутності, з іншого - породжує неминучу онтологізацію продуктів цієїдіяльності, уявлення про правду як про "не залежної від людини ілюдства ".
Методологічнеж самосвідомість сучасної постнекласичної вважає історичну обмеженістьпізнавальних схем, що лежать в основі класичної концепції істіни4.
Крімтого, якщо в умовах індустріальної (техногенної) цивілізації цілісністьсоціального організму відтворювалася за рахунок консенсусу на рівні класових, груповихі корпоративних інтересів, то в постіндустріальній подібна цілісність підчому заснована на самоорганізації спонтанних проявів людськоїіндивідуальності, слабо замикається на колективно-групові норми і цінності.Подібна самоорганізація здійснюється не стільки на інституційному рівні,скільки в сфері міжособистісних комунікацій, де людина реалізує себе вВідповідно не з імперативами групової ідентифікації, а переважно зособистісними устремліннями. Тому властивий постіндустріальному суспільствузсув у бік діверсівності і різноманіття, радикального плюралізму такультурної гетерогенності призводить до того, що соціальний універсум, що живитьпросвітницькі ілюзії щодо того, що є тільки одна Істина і багатооман, що виходять з неосвіченого повсякденного досвіду, поступово відходитьв минуле.
Подібнийприклад - один з небагатьох дискусійних питань, щодо яких позиціїсторін визначилися досить чітко. Однак труднощі взаєморозуміння, проякі йшла мова, далеко не вичерпуються варіативністю семантичного поляепістемологічних понять - це, загалом-то, нормальний процес. Головнапроблема бачиться в тому, що сучасна соціальна філософія асимілювалатакі об'єкти, в дослідженні яких класична методологія соціальногопізнання стає малоефективною. Властиві постіндустріальному суспільствуплюралізм і культурна гетерегенность породжують настільки тонку соціальну матерію,яка, використовуючи вдалу метафору А. Еддінгтона, "не вловлюється" "сіткоюметоду "класичної соціальної методології. Подібні світогляднізрушення вимагають і адекватною, більш витонченою
____________________________________________________________корисність знання "," істина - це угода "," істина - цедосвідчена підтверджуваність "(Чудінов Е.М. Природа наукової істини. М., 1977.С. 11).
4 Див: Степин В.С. Становлення ідеалів і норм постнекласичної науки// Проблеми методологіїпостнекласичної науки. М., 1992. С. 11.
методологіїсоціального аналізу. Усвідомлення історичної обмеженості методологічногоуніверсалізму класичного типу і генезис некласичної раціональності всоціальному пізнанні - прояв подібного парадигмального зсуву.
1.Вихідні методологічні принципи побудови класичної соціальної теоріїЗгадавши про те, що фахівці, що працюють у галузі соціального пізнання, сьогодніговорять мовами різних епох, я мала на увазі той факт, що в методологічнійрефлексії сучасного соціального пізнання присутні, доповнюючи один одного, поЩонайменше, два різних способу соціального знання, ідейно-теоретичніпередумови яких сходять до історично різним типам соціальногомислення.
Прицьому, на відміну від природознавства, в якому послідовність історичнихетапів методологічної рефлексії науки простежується досить отчетліво5завдяки більшій концептуальної замкнутості і семіотичної однорідностіприродничонаукових теорій, в пізнанні соціальної реальності подібноїперіодизації важко додати настільки виражений характер. Генезис новогонекласичного типу соціального мислення можна з певною часткою умовностіуподібнити процесу наздоганяючої модернізації з властивим їй"Зім'ятим" характером розвитку: хвилеподібним набігання однихісторичних етапів на інші, тимчасової локалізацією модернізаційних анклавів,високим потенціалом поворотного руху. Тому реконструкція подібних етапів- Не більше, ніж теоретична ідеалізація, якій властиво не тількиспрощувати, але і "доорганізовивать" реальний процес. Подібніідеалізую операції дозволяють знайти належну міру "теоретичноїдалекозорості ", зосередити дослідницький інтерес на"Прикордонних ситуаціях". Стосовно до нашого предмету це означаєзвернення до витоків некласичного образу соціального знання.
Згаданавище процедура ідеалізації, неминуче супроводжується спрощенням ісхематизацией реального об'єкта, зобов'язує ставитись до подібних ідеальнимконструктам - в даному випадку до історичним етапам у розвитку соціальногознання - з відомої методологічної обережністю, дотримуватися"Теоретичну дистанцію", уникати їх прямий онтологізаціі, ототожненняз ними процесу розвитку соціального знання.
Засадничіхарактеристики класичної парадигми соціального знання визначаються базиснимиустановками дискурсу Просвітництва з притаманною йому безмежною вірою вперетворювальні можливості людського розуму. Властиве епосіПросвітництва посилення соціально-дифференцирующей функції культури, зазначене Ю.Хабер...
