Введення
Моральністьабо співвідношення в людині добра і зла не входить в сферу знання. Вона утворюєособливу сферу - сферу цінностей. Їх відмінність полягає в тому, що знання черпаютьзі світу, а цінності створюють світ. Знання фіксують змістовність світу, йогоневичерпне предметне різноманіття. Мораль же організовує світ людськихвідносин, задає їх саму загальну основу. Отже, щоб знайти моральний закон, намтреба знайти абсолютний закон. Що ж може бути помисли в якості абсолютногопочатку? Добра воля - така відповідь Канта: В«Ніде в світі, та й ніде поза ним, неможливомислити нічого, що могло б вважатися добрим без обмеження, крім доброїволі В». Добра, в свою чергу, хитромудре співвідношення В«благаВ», В«добраВ», В«злаВ»- Основних етичних категорій суспільства. Тому тема контрольної роботиактуальна, злободенна, практично значуща.
Об'єктдослідження: етичні категорії В«благоВ», В«доброВ», В«злоВ».
Предметдослідження: співвідношення етичних категорій В«благоВ», В«доброВ», В«злоВ».
Метанаписання контрольної роботи: визначення сутності, поняття, властивостей етичнихкатегорій В«благоВ», В«доброВ», В«злоВ».
Длядосягнення мети вирішувалися наступні завдання: збір, аналіз та узагальнення документів,висвітлюють проблему етичних категорій В«благоВ», В«доброВ», В«злоВ»; формулюванняосновних теоретичних положень, практичних висновків за результатами аналізу;формування бібліографічного списку літературних джерел.
Прироботі над темою використовувалися методи соціології: порівняння, узагальнення, індукція,дедукція та контент - аналіз.
Роботабазувалася на працях: Бердяєва Н.А., Гусейнова А.А., Апресяна Р.Г., КарсавінаЛ.П., Франка С.Л., Фромма Е.
Такимчином, тема контрольної роботи розкрита за допомогою науково-теоретичних робітрізних періодів розвитку філософії та етики.
Етична категоріяВ«БлагоВ» і світ людини
1.1. Цінності: сутність,поняття, критерії і значення
Вширокому сенсі і в звичайному вживанні слово ідеал [1]може мати два значення. Цим словом, з одного боку, називають вищий ступіньцінного або найкращого, завершене стан якогось явища. Це можебути тільки мислиме, інтелектуально сконструйоване явище. Однакфілософсько-етичне розуміння ідеалу інше. Тут на перший план висуваютьсяуніверсальні підстави людських суджень, рішень і вчинків.
Світлюдини - це світ цінностей. Цінностями є не тільки коштовності, цінності- Це те, що дорого для людини. Це значущі для людини об'єкти(Матеріальні чи ідеальні). Цінностями називаються узагальнені, стійкіуявлення про щось як про улюбленому, як про благо, це не природневластивість чогось - зовнішнього предмета, події чи явища; до цінності відображеноставлення індивіда до предмета, події чи явища.
Діяльністьлюдини можна умовно розділити на два види. З одного боку, це активністьпо виживанню. З іншого - вільна реалізація себе, набуття та утвердженнясенсу за межами вимушеної роботи (гра, творчість, релігія). Таківідмінності не в предметі діяльності, а в ставленні до неї.
Цінностірозрізняються за змістом: насолода, користь, слава, влада, безпека, краса,істина, добро, щастя і т.д. Цінності розрізняються по знаку - на позитивніі негативні: насолода - страждання, користь-шкода, слава - ганьба, влада -підвладність, безпека - небезпека, краса - неподобство, істина - брехня, добро- Зло, щастя - нещастя і т.д. Одні цінності прийнято відносити до практичних,інші - до духовних. Цінності також прийнято розділяти на вищі і низинні.Мова не йде, звичайно, про те, що позитивні цінності - піднесені, анегативні - ницими. Позитивні і негативні визначається тим, відповідаютьЧи цінності потребам та інтересам людини чи ні. Для поділу ж цінностейна вищі і нижчі необхідний інший критерій. Розрізнення піднесеного інизинного, духовного і плотського при уявній очевидності цих слів у звичайніймови аж ніяк не однозначно.
Одинз можливих підходів до такого поділу ми знаходимо в Аристотеля - в його вченні проблагах. Благом, говорить Аристотель, називають те, до чого всі прагнуть. Але доодним речам люди прагнуть заради них самих, до інших - як до засобів дляперших. Продовжуючи міркування Аристотеля, можна вказати на те, що щосьзалучає і цікавить людей як представників якоїсь професії чиякогось співтовариства, або як проживають у певній місцевості, або якмають якесь хобі і т.д. Щось цікаве дітям, щось дорослим, щось - чоловікам,щось - жінкам. Однак має бути щось, що цінне для людини яктакого незалежно від статевих, вікових професійних, соціальних, релігійних,культурних та інших відмінностей. Не тому, що це щось цікаво можливонайбільшому числу людей, а тому, що це щось не залежить від приватнихситуацій та індивідуального збігу обставин. Те, що цінне для людинияк такого взагалі і відповідає його призначенню, Арістотель називав вищимблагом. [2]
Виходячиз того, що розумність є специфічною властивістю людини, що відрізняєнею від рослин і тварин, Аристотель вважав, що вище благо для людиниполягає в розумній діяльності душі. Все інше має сенс і цінністьу відношенні до цього вищого блага. Вище благо - безумовно, тобто абсолютно іуніверсально. Це твердження можна пом'якшити в дусі нашого часу: в рамкахпевної системи цінностей вища цінність мислиться як би безумовною, тобтоабсолютної та універсальної. У сучасній аксіології [3]і етиці вище благо називають ідеалом.
Методологічноблизьке до арістотелівського підходу, але змістовно істотно відрізняєтьсявід нього підхід до розуміння цінностей пропонується в тому напрямку сучасноїфілософської антропології, яке розвивається в руслі психоаналітичноїфілософії. Розглянемо його на прикладі вчення Е. Фромма. Фромм виходить не зпередбачуваного призначення людини, а з характеру його існування. Ввідміну від тварини, яка не володіє розумом, є частиною природи іживе в гармонії з нею, - людина, будучи частиною природи, емансипована від неїі стоїть поза її, він наділений розумом, розуміє своє безсилля, кордони, свогоіснування, свою смертність. Але людина - духовна істота, а значить, здатнийвиходити за рамки самого себе, визначати себе в іншому, тобто трансцендіроват'ся [4] Людина народжується зєдності (єдності з природою, іншими людьми), але живе в світі внутрішньовідособленому. Людина народжується з єдності не тільки в тому сенсі, що
віністорично виходить з гармонійного природного стану. Кожен індивіднароджується з єдності - утробного і дитячого єдності з матір'ю.Дитяче існування органічно, несвідомо і безтурботно - такийпервісний, актуально неусвідомлюваний, несвідомий, але істотний досвідкожного індивіда. Раннє свідомість не знає трагічності, відособленості, безвиході,перші паростки яких пробиваються лише в отроцтві.
Требасказати, цей досвід принципово можливий в тій мірі, в якій він забезпеченийунікальною діяльністю - материнством. На жаль, реальне материнствоможе бути і збитковим, і відхиляється. Але як соціально-культурний (тобтовідбитий в уявленнях і нормах) досвід материнство являє собоювідношення абсолютного безкорисливості та самовідданої турботи. За логікою своєїролі матір прагне до того, щоб стати непотрібною: адже її любов і турбота маютьметою підготувати дитину до дорослого життя, і, стало бути, до незалежності відцій (такий) турботи. Материнська любов, безсумнівно, відрізняється від любовічуттєво-еротичної, яка прагне утримати коханого, зберегти його яккоханого. Таке ставлення матері сприймається немовлям як очікуванеставлення до нього з боку будь-якого іншого. Однак дорослішання дитиниопосередковано ослабленням і розривом його зв'язків з матір'ю, родиною (в сенсіпозбавлення від необхідності опікає турботи). Умовно кажучи, долаючизв'язок дитя - мати, індивід знаходить свідомість, стає особистістю.Стає свідомість - це свідомість не-Я, усвідомлення різними Я і Ти. Звідокремленням, з індивідуалізацією посилюється особистісний розвиток людини. Алезворотна сторона автономії - ізольованість, яка чревата самотністю івідчуженіс...
