В«Філософія Іммануїла Канта(1724-1804) В»
кант філософія моральнийсвобода
В«Усяке розглядфілософії І. Канта повинно починатися з визнання її моментом класичноїбуржуазної філософії взагалі, німецької класичної філософії в особливості;тільки це може задати дослідженню вірний напрям, націлити його навиявлення тих проблем, в руслі яких формувався Кант-філософ В». [1]
Почати хотілося б зцитати: В«Головний порок метафізики [2]Кант бачив у тому, що вона догматично, оскільки некритично виходить з того,що пізнання світу в цілому можливо і при цьому навіть не ставить питання про умовиі кордонах нашого пізнання, про пристрій пізнавальних здібностей. Алесаме цю задачу, вважає Кант, повинна перш за все вирішувати філософія. І такуфілософію, на противагу догматичної метафізики, Кант називає критичної філософією. По суті, це був переворот у філософії, рівний замасштабами Великої французької революції. Сам Кант порівнював його зкоперніканським переворотом в астрономії В»[3].
Іммануїл Кант якістинний мислитель Нового часу бажав дійти до суті речей. І обгрунтуваннямвизначення розуму він займався передусім.
В«... Розум не бувВ«НезнайомцемВ», проте його поняттю було дано новий зміст завдяки іншомутипом мислення, радикально відрізняється від попереднього традиційного. Вколишньому розумінні, будучи відображенням божественного інтелекту, розум неминучеповинен був нести на собі печатку пасивності, що було абсолютно неприйнятнодля нової ідеології; буржуазне мислення вважає розум вже в якостіавтономного та активного початку. Завдяки здатності до критики, спрямованоїна існуючі порядки, він створював можливості для перетворення природи ісуспільства і здавався силою, що звільняє людину від помилок В». [4]І вже в В«АнтропологіїВ» Кант ставить людську особистість вище всіх іншихживих істот, у зв'язку з тим, що вона володіє В«єдністю свідомостіВ»,В«СтановищемВ», В«гідністюВ». [5]« умах мислителів тієї епохи обгрунтування панівного становища людини вприроді прийняло форму конституювання загальних принципів, понять, ідей; прицьому здавалося, що ці принципи збігаються з загальними принципами, вимогамиі ідеями розуму. Очевидність цього була поставлена ​​під сумнів англійськимемпіризмом [6],з чим і зіткнулася німецька філософія в самому початку свого шляху. В її суперечкахз англійським емпіризмом висловилася боротьба за право на існування філософії,як такої, у зв'язку з чим Кант направляє свої зусилля насамперед на те,щоб позбавити сенсу нападки емпіризму на розум і завдяки цьому зновузатвердити філософію і науку В». [7]Його опонентами насамперед були Берклі, Лейбніц, Юм, Локк. Вони виступали напозиціях як раціоналізму [8],так і емпіризму, Кант же досліджуючи їх досвід В«... повинен був теоретично розвинутипринципи наукового розуміння, які б виключали всякі претензії насверхопитних, надчуттєве знання В»[9].
Далі до розуму булопред'явлено значно більше вимог:
- що я можу знати?
-що я повинен знати?
-на що я можу сподіватися?
Його міркування звернені доаналізу свободи вибору і свободи дій. Однак власне пізнання не можевирішити для себе цих проблем. В«ВикладаючиВ« трансцендентальну [10]діалектику [11] В»,вчення про ідеї чистого розуму (що можна представити як область В«граничнихВ»світоглядних питань філософії на відміну від емпіричного досвіду ірозумової аналітики науки), Кант фокусує увагу на низці проблем,принципово нерозв'язних, як він вважає, в межах достовірного знання.Ці питання про просторово-часової кінцівки і нескінченності світу, про йогопервоначале і вищої сутності, про нескінченної подільності всього сущого і їїмежі, про всепронізивающей необхідності і свободі ... теза й антитеза в рівніймірі правомірні, ні підтверджувати, ні спростовувати досвідом. Та й самапостановка такого роду питань позбавлена ​​сенсу у сфері теоретичного абоемпіричного дослідження В». [12]Тому природними правом і обов'язком розуму якраз і є вихід замежі своїх можливостей назустріч В«трансцендентальним ідеямВ», які як бизавершують досвід пізнання, хоча саме пізнання залишається незавершеним.
В«Трансцендентальні ідеїВ»не служать для повідомлення чого-небудь розуму, а В«спрямовують діяльність розуму,дають йому необхідний закон, норму і ідеал В». [13]Тобто їх завданнями є прагнення до кінцевого узагальнення картини світу.В«Трансцендентальні ідеїВ» В«виробляють тільки видимість, але непереборнувидимість, проти якої навряд чи можна встояти, навіть вдаючись до найгострішоюкритиці В»[14].Але така побудова якраз і творить В«необхідну максиму розумуВ» [15],дозволяючи розуму в його русі розуміти свій світ.
В«Викладені вВ«Трансдендентальной діалектиціВ» підстави ідей розуму є лише негативними(Їх не можна довести, але не можна і спростувати); В«вони мисляться тількипроблематично В». У заключній частині критики В»-В« трансцендентальне вчення прометоді В»- Кант порушує питання зовсім інакше:В« Проте має ж десьіснувати джерело позитивних знань, що належать до області чистогорозуму В». Залишається, каже він, тільки один шлях обгрунтування ідей чистогорозуму-практичний. Всі пізнавальні та регулятивні інтереси і ціліміропостігающего розуму служать лише засобом для мети та інтересу більшвисокого порядку - морального. Якщо деякі з трансцендентальних ідей -щодо свободи волі, безсмертя душі і буття бога - зовсім не потрібні длянашого знання ... то їх значення, власне, має стосуватися тількипрактичного В». В«Такі моральні закони, питання про те,В« що повинно робити В». [16]
Основним постулатомє перший - про свободу волі. Але перш затверджується Кант в тому, щоприрода не може, в силу зовнішніх причин, володіти якою-небудь свободою, алелюдина, навпаки, не залежить від зовнішньої необхідності, а тому - вільний.В«Вирішення проблеми Кант бачить в тому, що свобода і природна причинністьвиявляються в людині і можуть проявлятися в одному і тому ж його дії В«врізних відносинах В». З одного боку, людина є частина природи і дієу сфері сущого, підлеглою закону причини і наслідку, і сам його вчинокцілком підпорядкований зовнішньої необхідності; всяке його дія в принципіпередбачувано з такою ж точністю, як і будь-яке явище природи. (Кант доводитьдо кінця точку зору механічного матеріалізму аж до його фаталістичнихнаслідків.) Але, з іншого боку, В«анітрохи не порушуючиВ» цієї казуальної [17]ланцюга подій, людина вільна у своєму вчинку. Його дія поряд з цимвизначено ще й іншим чином, по той бік природної необхідності. Людина вцій своїй здатності виступає вже не як емпіричне, природна істота,явище, а ноумен [18],сутність, умосяжні, трансцендентальна. У цьому плані людина В«не слідпорядку речей В», аВ« протиставляє В»йомуВ« власний порядок В»- ідей,вимог розуму, раціонально зрозумілою необхідність, В«пристосовуючи до нихемпіричні умови В». Стало бути, як істота розумна, людина не просто зумовленийззовні (хоча і ця обумовленість ніде не переривається), а й активновпливає на цю детермінацію [19],перетворює (В«пристосовуєВ») її відповідно тієї необхідності, якарозкривається розуму. І доки воля визначається розумом, вона вільна відвнешнепріродной казуальности В». [20]Це може означати, на думку Канта, ніщо інше, як наявність у розуму не тількичуттєвої характеристики підпорядкованості, але й такої свободи, де у розуму В«немаєніякої часової послідовності В»;В« він не знаходиться в часі і ненабуває, наприклад, нового стану, в якому він не знаходився раніше; вінвизначає стан, але не визначається їм В». Для цього розуму В«немає нікогоперш і після В», значить, він являє собою не суб'єктивну здатністьлюдини, а не їм заданий ідеальний світ ідей [21].
Що ж, Канту властиворозводити поняття чуттєвого (як природного) і розумного (яквнепріродного). І коли перед Кантом виникало питання про те, як представитивідразу в декількох аспектах певний вчинок людини, то з'ясовувалося, щосвобода і зовнішня залежність усувають одна іншу. Тобто у Канта своб...
