С. М. Єлісєєв, І. В. Устинова, Санкт-Петербурзькийдержавний університет
Різноманіттяінтересів і думок людей в сучасному суспільстві апріорі містить в собіпотенціал конфліктності й напруженості, що актуалізує цінністьтолерантності в політичних взаємодіях між соціальними групами ііндивідами. Студентство як частина соціальної групи молоді характеризуєтьсяспецифічними рисами, серед яких - велика політична активність ізалученість в суспільні процеси. В ході проведення в 2008 - 2009 рр..емпіричного дослідження в Мурманської області ми поставили завдання вивчитиособливості політичної толерантності цієї групи молоді, а також контекст іособливості її прояву.
Специфікаполітичної толерантності. Поняття "толерантність" до цих пірвикликає дискусії в змістовному плані, що створює труднощі длядослідників-емпіриків при операціоналізації цього терміна. Провівши аналізрізних дефініцій, ми зупинилися на трактуванні, яка закріплює за "толерантністю"повага культурних відмінностей - вірувань, способу життя, цінностей і т.п."Іншого", "іншого". Толерантності або інтолерантностівідношенню завжди передує процес соціальної ідентифікації та соціальноїкатегоризації, коли людина починає диференціювати "своїх" і"Чужих" ("інших").
Особливемісце займає політична толерантність в контексті загальної толерантності.Серед її дефініцій наступне визначення, на наш погляд заслуговує на увагу:"У політичному плані толерантність інтерпретується як готовність владидопускати інакомислення в суспільстві й навіть у своїх лавах, дозволяти в рамкахКонституції діяльність опозиції, здатність гідно визнати своєпоразки в політичній боротьбі, приймати політичний плюралізм якпрояв різноманітності в державі "[1]. М. Мацковский трактувавполітичну толерантність як "відношення до діяльності різних партійі об'єднань, висловлювань їхніх членів і т.д., де крайніми формами проявуполітичної інтолерантності є: фашизм і властива тоталітарнимрежимам політика політичних репресій "[2]. У наведених визначенняхмається на увазі, перш за все, політична толерант
ність, що відноситься дополітичній еліті, "можновладцям". Більш широке визначеннязазначеного поняття дає Е. Б. Шестопал - терпимість до політичних опонентів таполітичної опозиції взагалі [2]. Г. М. Денисовський і П. М. Козирєва виділяютьдва аспекти політичної толерантності: по-перше, на рівні взаємодіїполітичних сил вона проявляється як визнання права опозиції на існування;по-друге, в житті окремої особистості - як готовність прислухатися до думкиполітичних противників [3, с. 9].
Політичнатолерантність - це толерантність у сфері політики, що і визначає багато в чомуїї специфіку. Спираючись на ідеї конфліктологічної парадигми, основу якоїсформували Р. Дарендорф і Л. Козер, політику можна представити як конфлікт, боротьбу,в якій ті, хто має владу, забезпечують собі контроль над суспільством іотримання благ. Так її характеризують видні представники конфліктологічноїнапрямки К. Шмітт [4, с. 72], М. Уолцер [5, с. 27].
Вяк критерій визначення природи політики К. Шмітт пропонує дихотомію"Друг-ворог". На його думку, політика завжди передбачаєвзаємодії груп, які у відношенні один одного виступають в якості"Ворогів": "Ворог - не приватний супротивник, ненависний в силупочуття антипатії. Ворог, щонайменше евентуально, тобто по реальнійможливості, - це тільки бореться сукупність людей, що протистоїть точнотакий же сукупності "[4]. Шмітт підкреслює, що дихотомію"Друг-ворог" не можна переносити зі сфери політичних взаємодій усферу взаємодій міжособистісних. Він пише, що ворог у сфері політики цілкомможе бути одним у сфері приватної. Головна ідея, яку можна витягти з йогоконцепції, зводиться до того, що політика по природі своєї задає відносиниконфлікту і суперництва, боротьби з "іншим".
Якщозастосовувати методологічний принцип К. Шмітта при розгляді політичноїтолерантності, то в якості "чужого", "іншого" (тобтооб'єкта толерантності) виступає "ворог". Однак виникає логічнепарадокс. Якщо ми будемо толерантні до політичного ворога, тобто ворог станене-ворогом, то втрачається сутнісний ознака політичних взаємодій, політикияк явища. За Шміттом виходить, що толерантність до політичних ворогівзнищує політику як площину взаємодій.
Цюпроблему ставить у своїй роботі "Про терпимості" М. Уолцер, колизадається питанням: чи завжди і у всіх чи ситуаціях потрібна толерантність? Так, вінзвертає увагу, що існують види соціальних взаємодій, які всвоєї сутності припускають интолерантность. Интолерантность, суперництвоможе диктуватися самими "правилами гри", тобто специфікою цихвзаємодій. Інакше, в разі толерантності "гравців", гра можевтратити свій сенс. До такого різновиду соціальних ігор він відносить іполітику.
Другийіснуючий в літературі підхід описує політику як сферу здобуття владиі надання впливу, прийняття рішень і керівництва (тобто здійснення влади),пов'язану з висуванням цілей розвитку соціальної групи і розподіломсоціальних благ. У цьому плані політика - це сфера надзвичайно підвищеноюсоціальної конкуренції. Так, Г. М. Денисовський і П. М. Козирєва вважають, щополітична толерантність необхідна сьогодні як проміжна ланка між"Незгодою" і "згодою", як засіб попередженнякрайніх форм вирішення конфлікту. І тут проблема полягає в тому, якадопустима міра інтолерантності. Політична толерантність не означаєзгоди, вона має на увазі критичний настрій до опонента, але вона разом зтим є засобом, який дозволяє вирішувати розбіжності цивілізованимиметодами, конструктивно. Дослідники відзначають, що "демократія невиключає, а навпаки, передбачає наявність постійного конфліктногополя ", але, в той же час, містить конкретні принципи й ефективнітехнології зняття періодично виникаючих протиріч і конфліктів "[5, с.12 - 13]. Безумовно, конкуренція повинна бути вписана в "цивілізовані"рамки, неприпустимі "криваві" форми незгоди з опонентами.
Яквідзначається в літературі, в демократичному суспільстві громадяни повинні матиможливість оспорівать дії уряду, влади і виступати проти тихз них, з якими вони не згодні. Демократизація передбачає наявністьрегульованих, інституціоналізованих конфліктів, як, наприклад, звернення досуд, функціонування інституту медіації [см. 6, с. 146 - 148]. До цього можнадодати участь у виборах, членство в політичній партії або іншомусуспільно-політичному об'єднанні, в конвенціональних формах протесту і т.д.Таким чином, політична толерантність виявляє себе у форміінституціоналізованої боротьби, або боротьби за певними правилами.
Воснову нашого емпіричного дослідження ми поклали розуміння політичноїтолерантності як повага точки зору "політичного іншого", вякості якого може виступати людина, яка дотримується іншої ідеології, іншихсвітоглядних позицій, інших поглядів на державне управління.
Прометодології та методиці дослідження. Емпіричну базу дослідження склавопитування студентів 1 та 5 курсів Кольського філії Петрозаводського державногоуніверситету (КФ ПетрГУ), проведеного в грудні 2008 р. - березні 2009 р. Вибіркова сукупність (відбір пропорційний, з квотами по факультетах ікурсам) склала 449 чоловік. Похибка вибірки варіюється в межах +/- 4% прикоефіцієнті довіри дорівнює 2 (P (1) = 0, 954). Цілі дослідження навмисноподавалися для респондентів у завуальованій формі, щоб уникнути явища"Декларованою толерантності" [см. 7, с. 54]. Перший блок питаньанкети спрямований на вимірювання політичної толерантності/інтолерантностістудентів на 3-х рівнях соціальної установки: когнітивному (пізнавальному), афективному(Емоційному), конативний (деятельностном), де варіюються об'єкт установкиі ситуація прояви.
Кращевсе, як нам здається, можливість вимірювання реакцій респондента на зазначенихрівнях надає метод "семантичного диференціала" К. Осгуда,який можна легко модифікувати відповідно до досліднимизавданнями. Спочатку ця методика була створена для цілей виявлення реакційреспондента на деякий об'єкт. Зміст семантичних просторів склалипоняття та словосполучення, від...
