Санкт-Петербурзький Державний університет
філософський факультет
спеціалізація: філософія
кафедра онтології і теорії пізнання
герменевтичних ПРИРОДА ДІАЛОГУ
дипломнаробота
студента5-го курсу
БулговаМихайла Івановича
науковийкерівник: д.ф.н., проф. Гусєв С.С.
рецензент:д.ф.н. Романенко Ю.М.
завідувачкафедрою: д.ф.н., проф. Липський Б.І.
роботадопущена до захисту:
оцінка:
2005
ЗмістВведення
Главаперша. Діалог в історико-філософському контексті
В§ 1.ВідкритаЛогосу
В§ 2.Філософія діалогу М. Бубера
Главадруга. В«СлуханняВ», В«філософська бесідаВ» і проблема релятивізму
В§ 1.В«Критична дискусіяВ» К. Поппера
В§ 2.Dasein Хайдеггера та онтологія Речі.
В§ 3.Надчуттєвий сутність герменевтичного досвіду
Главатретя. Філософський діалог і ведична В«парампараВ»: закони правильногоВ«СлуханняВ»
Висновок
Література
Введення
Філософія в наш час намагається прояснити орієнтири свогоістинного самоототожнення, краще усвідомити повною мірою В«саму себеВ», яснішевідчути своє природне, незамінне, законне місце в загальнолюдськійкультурі. Філософія змушена повернутися до свого переддень: у чому власнеполягає сутність В«філософського діянняВ» як такого і чим воно відрізняєтьсявід інших В«справВ», наприклад, в науці, політиці і т.д.? У чому особливість,єдиність і строгість філософського пізнання? За якими ознаками ми можемовідрізнити роботу власне філософську від творів, котрі тлумачать ті жВ«ПредметиВ», але нефілософській чином?
Коли втрачаються орієнтири просування по якомусь шляху,розум підказує повернення до витоків. Платонівський Сократ визначаєфілософію як В«особливу бесідуВ», яка є В«вище благоВ» [1](Апологія, 39а) для кожної людини, В«справжнє благоВ» для держави і навітьВ«Істинне богослужінняВ». Сам Платон в В«силі, здатності й умінні розмовлятиВ»бачить справжнє призначення філософії, що дозволяє їй продовжитирозмовляти - запитувати, слухати і відповідати - навіть там, де всі інші В«такзвані мистецтва і науки В»[2]свої розмови кінчають, встановивши вихідні положення своєї області пізнання,методи їх спеціальних занять і т.д. Для істинного філософа В«основніположення В»тієї чи іншої науки - всього лишеВ« припущення В», він здатний іповинен вміти повернути затвердження того чи іншого знання в мова роздуми, втака розмова, де всякий теза гіпотетічен, відповідає на чиєсь запитання ідопускає подальші питання. Силою діалектики в скоротити-платонівському смислі,тобто силою, яка втягує затвердження в бесіду, в питально-відповідний розмову,філософ продовжує думати навіть там, де мова йде про останніх (перших) засадахі основах, там, де для думки начебто вже немає ніяких покладених опор(Прийнятих аксіом, заздалегідь даних визначень, споглядаємо образів,встановлених знань і т.д.). І сутність цього відносини онтологічно стосуєтьсясаме природи діалогу, дослідженню якого буде присвячена наша робота.
Філософ, який продовжує безкорисливий питально-відповіднийрозмова, Необумовлене фіксованими думками-аксіомами, образами,визначеннями, здатний вільно просуватися все далі і далі врозумове простір, до яких вже немає можливості наблизитися ніякоїідеології, науці і т.д. в силу їх обмеженості своїми В«основнимиположеннями В». Саме таким чином філософія відкриває своє незамінне,законне місце в людському пізнанні, В«прокладаючи дорогуВ» в В«неосвоєніВ»людиною розумові сфери, які подібно В«новим землям проживанняВ» лунаютьв дар і на радість усім іншим проявам людської життєдіяльності.
Чому якась фізична річ може впливати на мої бажання?Тому що, навіть фізична річ - відображений В«ЗвукВ», який В«ГоворитьВ» зімною при найменшому його спогляданні. Що говорити про більш тонких В«ЗвукахВ», такихяк спілкування, мистецтво і т.д. Отже, людина постійно змінює своїмотиви, бажання, воління, а значить свою потенцію пізнання і самосвідомості,просто через контакт зі В«ЗвукомВ», що несе в собі ці бажання. Спілкування зрішучою людиною, робить мене рішучим, спілкування з допитливим ученимзаражає мене інтересом до пізнання, спілкування з патріотом дає мені почуття любовідо Батьківщини і бажання послужити їй і т.д. І що тоді є В«СлуханняВ»? В«СлуханняВ»і є процес В«перетіканняВ» В«ЗвукуВ», що значить формування моїх бажань,мотивів, тобто по суті, мене самого як особистості, а значить суть самосвідомостіі в кінцевому підсумку усвідомлення мною всього світу.
Філософія онтологічно черпає знання в тому ж процесіВ«СлуханняВ» істини, так само як і музика, як і поезія. Мета В«філософської бесідиВ»в самої бесіди. Парадокс нетранзітівного мови чистої філософії, істинногоВ«Філософського діянняВ» полягає в тому, що твердження, що виражають лишесамих себе, в той же час можуть бути, а точніше кажучи, є носіяминайглибшого сенсу.
Звернення до онтологічним аспектів запитування і слуханнядозволить наблизитися до розуміння природи впливу філософського діалогу насвідомість людини і, як наслідок, на його пізнавальні можливості іпотенціал практичного освоєння навколишнього світу.
Методологічніі теоретичні підстави дослідження.
Перш за все, необхідно виділити принципова відмінністьслухання як пізнання навколишнього світу за допомогою сприйняття органами слухузвукових коливань різної природи, від надчуттєвого слухання, немає нічого спільного ні з вухом, ні з коливаннями повітря, ні з яким би то небуло іншим об'єктом предметного світу. Щоб уникнути плутанини в подальшихміркуваннях відразу введемо кілька понять:
- слово діалог походить від грецького dialogos і складається здвох частин: приставки dia "крізь, через" (а не два, як прийнято вважати) ікореня logos "слово, значення, мова". Першу частину терміна можнаінтерпретувати як В«наскрізний рух, проникнення, розмежування,поділ, взаємність В»і, отже,В« діалог - розділене слово, взаємнамова В», тобто розмова, який ведуть двоє або більше осіб.
Надалі діалог буде розглядатися нами саме в йогоонтологічному (або онтолого-герменевтическом) аспекті, як особливу В«подіябуття В»(М. Бахтін). В«Людина ... як мисляча істота він є, наявна ібитійствует саме в діалозі ... прагнути до діалогу значить, в кінцевому рахунку,прагнути до власного існування В»[3]
- В«надчуттєвий аспект слуханняВ» як В«ідеальнийоб'єкт В»слухання будемо позначати якВ« Слухання В»(слухання в лапках і звеликої літери),
- В«надчуттєвий аспект звукуВ» як В«ідеальний об'єктВ»звуку будемо позначати як В«ЗвукВ» (звук в лапках і з великої літери),
- В«надчуттєвий аспект говорінняВ» як В«ідеальнийоб'єкт В»говоріння позначимо якВ« Говоріння В»(говоріння в лапках і з великоїлітери),
- В«надчуттєвий аспект голосиВ» позначимо як В«ГолосВ»(Голос в лапках і з великої літери).
Суть вводяться нами понять В«ідеальних об'єктівВ»надчуттєвих компонентів слуху, звуку і т.д. те саме що добре відомому вісторії В«філософії іменіВ» платоновскому розумінню імені як того, що пов'язаноне з річчю як такої, а з ідеєю цієї речі: В«Платон, засвоївши погляд Сократа,доводив, що такі визначення відносяться не до чуттєво сприйманого, а дочогось іншого, бо, вважав він, не можна дати загального визначення чогось зічуттєво сприйманого, оскільки воно постійно змінюється. І ось цеінше з сущого він назвав ідеями, а все чуттєво сприймається, говорив він,існує крім них і іменується згідно з ними, бо через причетність доейдосам існує все безліч однойменних з ними речей В». [4]
В«Ідеальний об'єктВ» має на увазі тут той же зміст,яке вкладає в нього філософія науки, позначаючи ідею предмета, що не маєреальних корелятів в предметному фізичному світі. Вперше, як відомо,методологію наукового вивчення природних явищ через введення В«ідеальнихоб'єктів В»використовував Галілей, зробивши тим самимВ« переворот В»у західномуприродознавстві, звільнивши його від зайвої чуттєвості, відволікаючої вченого відвідкриття ...
