Курсова робота
В« Критика Ж.-Ж. Руссозахідноєвропейської цивілізації В»
Введення
В данийчас поняття В«культураВ» означає історично певний рівень розвиткусуспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений в типах і формахорганізації життя і діяльності людей, а також у створюваних ними матеріальнихі духовних цінностях.
Оцінюватидосягнення культури необхідно на основі знання історичних умов їїстворення та розвитку, уявлення про основні епохах в історії людства іїх хронологічній послідовності, знання імен найбільших представниківрізних шкіл і напрямків.
Однією знайбільш значущих і актуальних у багатьох питаннях по сьогоднішній день єкультура епохи Просвітництва. Умовно історичні рамки епохи Просвітництва можутьбути обмежені 1689-1789 роками.
Перша - датаз англійської історії. У 1688 р. відбулася, за висловом західнихісториків, В«славна революціяВ» в Англії. Французька революція, що почалася в1789 році, сприймалася сучасниками як втілення просвітницьких ідейСвободи, Рівності, Братерства, що стали її гаслами.
Просвещениезалишило незгладимий слід в науці, літературі, мистецтві, політиці (освіченийабсолютизм), але головним чином в історії суспільно-політичної думки ігромадського руху.
ДіячіПросвітництва боролися за встановлення В«царства розумуВ», перш за всезабезпечуваного розвитком науки. Основою такого царства розуму має бути В«природнерівність В», а звідси - політична свобода і громадянську рівність.Просвітителями були матеріалісти й ідеалісти, прихильники раціоналізму(Визнавали розум основою пізнання і поведінки людей), сенсуалізму (які вважалитакої відчуттям), божественного проведення (клали надію на волю Бога). Яктечія суспільної думки Просвещение являло собою деяку єдність.Полягало воно в особливому умонастрої, інтелектуальних схильностях. Це,перш за все, цілі та ідеали Просвітництва, такі, як свобода, добробут іщастя людей, мир, ненасильство, а також знамените вільнодумство, критичнеставлення до авторитетів усякого роду, неприйняття догм. Впевненість у міцілюдського розуму, у його безмежних можливостях, у прогресі науки, що створюєумови для економічного і соціального благоденства, - от пафос епохиПросвітництва. Просвітителі походили з різних класів і станів:аристократії, дворян, духівництва, службовців, торгово-промислових кіл.Різноманітні були й умови, в яких вони жили. Найбільш ємну характеристикуепохи Просвітництва дав Ф. Енгельс у своїй передмові до книгиВ«Анти-ДюрінгВ»:
В«Великі люди, які у Франції просвіщали голови длянаближається революції, самі виступали вкрай революційно. Ніяких зовнішніхавторитетів, якого б то не було роду, вони не визнавали. Релігія, розумінняприроди, суспільство, державний лад - все було піддано самійнещадній критиці; все повинно було стати перед судом розуму і абовиправдати своє існування, або відмовитися від нього. Мислячий розум ставєдиним мірилом усього існуючого. Це був час, коли світ, повисловом Гегеля, був поставлений на голову. Спочатку в тому сенсі, щолюдська голова і ті положення, які вона відкрила за допомогою свого мислення,виступили з вимогами, щоб їх визнали основою всіх людських дійі суспільних відносин, а потім у тому, більш широкому, сенсі, щодійсність, яка суперечить цим положенням, була фактично перевернутазверху до низу.
Всі попередні форми суспільства і держави, всі традиційні уявленнябули визнані нерозумними і відкинуті як старий мотлох; світ досікерувався забобонами і все минуле гідно жалю і презирства.Тепер вперше зійшло сонце, і відтепер марновірство, несправедливість, привілеї ігноблення повинні уступити місце вічній істині, вічній справедливості,рівності, що випливає із самої природи, і невід'ємним правам людини В». [1]
У кожнійкраїні просвітницький рух носило відбиток національної самобутності.Французьке Просвітництво представлено Ф. Вольтером (1694-1778), Жан-ЖакомРуссо (1712-1778), Дені Дідро (1713-1784), Шарлем Монтеск'є (1689-1755), Полем АнріГольбахом (1723-1789) та іншими. У Франції долею просвітителів було свогороду В«отщепенчествоВ», що породжувала в їхньому середовищі політичний радикалізм імесіанські настрої, опозицію існуючому ладу. Часом їх протестприймав форму атеїзму, іноді він виявлявся в ідеалізації минулого, наприклад,республіканського ладу античних держав.
Більшістьпросвітителів хвилювали питання соціальної перебудови суспільства,політичної влади, економічних відносин, матеріального і соціальногонерівності. Зачіпали вони і питання естетики, багато і докладноміркували про природу прекрасного і закономірності розвитку мистецтва. Ніхто зпросвітителів також не пройшов повз проблеми суспільного прогресу, співвідношенняприроди і суспільства. Коло цих питань обговорюється в роботах практичнокожного представника освітянської думки. Однак у працях деяких з нихвін доповнюється роздумами про співвідношення культури та натури, про протиріччярозвитку людської цивілізації, про особливості взаємодії різнихкультурних світів. Серед тих, хто порушував цей пласт проблем, перш за все,слід назвати Жана-Жака Руссо (1712-1778), маркіза Віктора Рікеті де Мірабо (1715-1789) і генерала-суперінтендантаЙоганна Готфріда Гердера (1744-1803). В їх працях міститься практично весьтой комплекс ідей, спираючись на який будують свої теоретичні конструкції нетільки мислителі XIX в., але й XX століття. З ім'ям Руссо пов'язаний цілий етап врозвитку просвітницького руху Франції - радикальний перегляд деякихйого фундаментальних цілей і ідеалів.
1. Життєвий шлях Руссо(1712-1778)
Жан-Жак Руссо(1712-1778) увійшов в історію як найбільший представник французькогоПросвітництва. Його по праву вважають одним з головних ідеологів Великоїфранцузької буржуазної революції, духовним батьком діячів Конвенту 1793 р.,талановитим педагогом, який створив освітянської теорію виховання, моралістом,великим письменником, драматургом, правознавцем.
Обгрунтувавшипринцип природної рівності людей і створивши концепцію В«громадськогодоговору В», Руссо разом з англійськими філософами Томасом Гоббсом (1588-1679) і ДжономЛокком (1632-1704) заклав теоретичні основи буржуазної демократії,запанувала протягом наступних двох століть в більшості країнсвіту. Немає сумніву в тому, що без робіт Руссо не могли б з'явитися нізнаменита В«Декларація прав людини і громадянинаВ» перша в історіїлюдства конституція, ні В«Білль про праваВ», що став основою конституціїСполучених Штатів Америки, ні В«Руська правдаВ» Пестеля, яку декабристирозглядали і ролі основного закону для майбутньої республіканської Росії.
Жан-Жак Руссо(Jean-Jacques Rousseau) народився 28 червня 1712 в Женеві, в сім'ї годинникаря.Мати його, Сюзанна Бернар, походила із заможної буржуазної родини, булаобдарованої і життєрадісної жінкою. Померла через дев'ять днів після появина світ сина. Батько, Жан-Жака Руссо, Ісаак Руссо, з працею перебивається своїмремеслом відрізнявся непостійним, дратівливим характером. Одного разу він затіявсварку з французьким капітаном Готьє і поранив його шпагою. Суд засудив ІсаакаРуссо до трьох місяців в'язниці, штрафу і церковному покаяння. Не бажаючи підкорятисярішенням суду, він утік в Ніон, найближчим до Женеві містечко, залишившидесятирічного сина на піклування брата своєї покійної дружини.
Жан-Жак зсамих ранніх років був оточений добрими і люблячими його тітками, Госерю іЛамберсье, які з винятковою ретельністю пестили і виховували хлопчика.
Жан-Жак ранопочав самостійне життя, повне негараздів і поневірянь. Він перепробував самірізні професії: був переписувачем у нотаріуса, учився в гравера, служив лакеєм. Потімстав на шлях бездомних поневірянь. Шістнадцятирічний Руссо, блукаючи по східнійФранції, Швейцарії, Савойї зустрівся тоді з католицьким священикомПонверром і під його впливом відмовився від кальвінізму - релігії своїх батьків ідідів.
Зарекомендації Понверра Жан-Жак познайомився ...
