Економічнийфакультет
КафедраВ«ФілософіяВ»
Контрольна робота
з дисципліни: В«ФілософіяВ»
на тему: В«Людина в світі культури. Захід -Росія - Схід В»
2008
ЗМІСТ
Введення
1. Цивілізаційні типи: Схід - Захід -Росія
2. Російські ідейно-філософські напрямки
2.1Слов'янофільство
2.2Західництво
2.3 Євразійство
3. Російське самосвідомість
3.1 Месіанізмяк форма російської самосвідомості
3.2 Російська ідея
Висновок
Список використаної літератури
ВСТУП
Потреба усвідомлення російським етносом самого себе особливо гостропроявилася в першій чверті XIX ст., коли Росія післяВітчизняної війни безпосередньо зіткнулася із західною цивілізацією.Дворянство стало набагато активніше долучатися до цінностей європейської культури.Ряд самих європейських держав стояв на порозі глобальних змін всуспільно-політичного життя. У таких умовах серед діячів російської науки ікультури загострилися пошуки шляхів подальшого розвитку Російської держави.Чаадаєв П.Я. першим поставив питання про місце російського народу в людськійцивілізації.
За твердженням мислителя, з одного боку, Росія не належить доСхід, де духовне начало поставлено на вище місце в суспільстві. З іншогобоку, Росія не має нічого спільного і з Заходом, з новою Європою, девідбуваються революції. З приводу становища Росії у системі цивілізацій філософписав: В«Про нас можна сказати, що ми складаємо як би виняток середнародів. Ми належимо до тих з них, які як би не входять складовою частиноюв людство, а існують лише для того, щоб подати великий урок миру В».
Я в своїй контрольній роботі постараюся виконати те ж саме, щонамагався зробити до мене великий філософ П.Я. Чаадаєв, а саме, спробуюз'ясувати якого ж дійсне місце Росії в системі В«Захід - Росія -Схід В».
Завдання, які я ставлю для себе для вивчення даної теми:
- дізнатися в чому ж схожість і відмінність між цими цивілізаційнимитипами;
- дізнатися в чому проблема національної самоідентифікації;
- розглянути погляди представників різних російських ідейно-філософськихнапрямків;
- зрозуміти сенс російської ідеї та національного месіанізму.
1. Цивілізаційні типи: СХІД - ЗАХІД - РОСІЯ
Інтерес на Заході до Сходу виник завдяки свідоцтвам християнськихмісіонерів XVI - XVII ст.,які першими звернули увагу на істотні відмінності між регіонами вполітичному устрої та ціннісних орієнтаціях людей. Ці свідченняпоклали початок двом напрямкам в оцінці Сходу: панегіричні ікритичного. В рамках першого Схід, і перш за все Китай - країна загальногоблагоденства, вченості й освіченості, - ставилося в приклад європейськиммонархам як зразок мудрості в управлінні. У рамках другого увагуакцентувалася на дусі застою і рабства, що панувало в східних деспотіях.
При безпосередньому зіткненні двох типів цивілізаційного розвитку,східного і західного, в умовах, коли сила держави визначаласятехніко-економічними та військово-політичними перевагами, виявилосяявну перевагу європейської цивілізації.
Це породило в умах європейських інтелектуалів ілюзію В«неповноцінностіВ»східного світу, на хвилі яких виникли концепції В«модернізаціїВ» як способуприлучення В«косноїВ» Сходу до цивілізації. З іншого боку, на Сході ввідношенні європейців практично до кінця XIX в.панувало уявлення про переважну морально-етичному перевазісхідної цивілізації, про те, що у В«західних варварівВ» запозичувати нічого,крім машинної технології.
Сучасний цивілізаційний підхід, грунтуючись на ідеях В«культурногоплюралізму В», на визнанні непереборності культурних відмінностей і необхідностівідмови від всякої ієрархії культур і, отже, заперечення європоцентризму,вносить цілий ряд уточнень в концепцію про принципову відмінність шляхівісторичного розвитку Сходу і Заходу.
Все більше стверджується думка про те, що В«відставанняВ» Сходу носитьісторичний характер: до певного часу Схід розвивався доситьстійко, в тому В«своєму ритміВ», який був цілком порівнянний з ритмом розвиткуЗаходу. Більш того, ряд дослідників вважає, що історично Схід взагаліне є альтернативою Заходу, а виступає вихідним пунктомвсесвітньо-історичного процесу.
Зокрема Л. Васильєв розглядає В«азіатське суспільствоВ» як першуцивілізаційну форму постпервобитной еволюції громади, що зберегла панівнув ній авторитарно-адміністративну систему і лежить в її основі принципредістрібуціі.
Для виникли на Сході деспотичних держав характерним буловідсутність приватної власності і економічних класів. У цих суспільствахпанування апарату адміністрації та принципу централізованої редістрібуціі(Данина, податки, повинності) поєднувалося з автономією громад та інших соціальнихкорпорацій при вирішенні всіх внутрішніх проблем. Сваволя влади призіткненні індивіда з державою породжував синдром В«сервільністькомплексу В», рабської залежності й догідливості.
Товариство з таким соціальним генотипом володіло міцністю, якапроявлялася, крім іншого, в невикорінну потенції регенерації: на базіщо звалився з тієї чи іншої причини держави з легкістю, майжеавтоматично, виникало нове з тими ж параметрами, навіть якщо це новедержава створювалося іншим етносом.
У В«азіатськихВ» товариства панував принцип В«влада - власністьВ»,тобто такий порядок, при якому влада народжувала власність. Соціальнузначимість у державах Сходу мали тільки лише причетні до влади, тодіяк багатство і власність без влади мало що означали. Документи, що втратили владуставали безправними.
На рубежі VII - VI ст. дон.е. в Південній Європі в рамках суспільства такого типу відбулася соціальна мутація.У результаті реформ Соломона і пов'язаних з ними процесів в полісах СтародавньоїГреції виник феномен античності, основу якого складали цивільнесуспільство і правова держава; наявність спеціально вироблених юридичнихнорм, правил, привілеїв та гарантій для захисту інтересів громадян івласників.
Основні елементи античної структури не тільки вижили, але й у синтезі зхристиянством сприяли формуванню в середньовічних містах-комунах, торговихреспубліках Європи, що мали автономію та самоврядування (Венеція, Ганза, Генуя),основ приватновласницького ринкового господарства. В епоху Відродження, а потімПросвітництва античний генотип Європейської цивілізації проявився повною мірою,прийнявши форму капіталізму.
Однак між Сходом і Заходом в рамках їхнього традиційного в ціломурозвитку були і суттєві відмінності, насамперед у плані духовного освоєння аналогічнихдосягнень. Так, в Європі, незважаючи на панування латині як елітарного мовиепохи Відродження, книгодрукування розвивалося на місцевих мовах, що розширюваломожливості В«демократизаціїВ» літератури і науки. На Сході сама думка про те,що, наприклад, корейський або японська мова може бути В«вченимВ» мовоюконфуціанства, в той час взагалі не виникала. Це ускладнювало доступ до високогознанню простих людей. Тому книгодрукування на Заході супроводжувалося посиленнямавторитету книги, а на Сході - Вчителі, В«вченого-книжникаВ», В«послідовникаВ» таВ«Правильного тлумачаВ» якого вчення.
Різними були також і долі науки на Сході і Заході. Для гуманістівЗаходу і гуманітаріїв Сходу загальними були синкретизм знання і моралі,постійна спрямованість до поцейбічний проблем людського буття. Однакнаукова думка Заходу завжди була звернена вперед, і це виявлялося в їїпідвищеній увазі до природознавства, фундаментальним дослідженням, а цевимагало відповідного рівня теоретичного мислення.
Наукової чеснотою Сходу було поглиблення в стародавніетико-філософські трактати у пошуках прихованих в них передбачень.В«ВченіВ»-конфуціанці, демонструючи свою ідейну прихильність до класичнихавторитетам, постійно оберталися в колі лише В«правильнихВ» до них коментарів,навіть не думаючи про те, щоб змінити не тільки дух, але...
