Курсова робота
на тему:
В«Тема людини в роботах російських среденевекових мислителівВ»
Санкт-Петербург
2011
Введення
Однією з найважливішихпроблем філософії є ​​проблема людини. Що таке людина? У чому його сутність? Яке вінзаймає місце в світі? На ці питання намагаються відповісти багато науки:антропологія, психологія, соціологія. Специфіка філософського підходу полягає втому, що в філософії людина розглядається як цілісність, людина і світлюдини в його основних проявах.
Процес антропологізаціїзнань, що бере своїм витоком, ймовірно, ще положення І. Канта про те, щовсяке предметне буття у внутрішньому і зовнішньому світі необхідно спочаткуспіввіднести з людиною, в наші дні виражається в В«прагненні подолатиабстрактний, умоглядний підхід до вирішення метафізичних проблем і спробуватиосмислити їх через феномен людини В»[1]. Пошук антропологічнихпідстав тих чи інших традиційних тем філософії - характерна прикмета сучасноїфілософської рефлексії. Сучасний російський учений П.С. Гуревич визначивфілософську антропологію як В«розділ філософії, в якому вивчається людина якособливий рід сущого, осмислюються проблеми людської природи і людськогобуття, аналізуються модуси людського існування, виявляється потенціалантропологічної картини світу В». [2] lib.rus.ec/b/208635/read- Note_53 # note_53 Пошук новихшляхів в російській теорії культури пов'язаний з В«поворотом до людиниВ». Людина вйого розумінні себе самого і навколишнього світу був прийнятий за точку відліку у рядіконцепцій вітчизняних і зарубіжних філософів.
Об'єкт роботи -давньоруська філософська думка
Предмет роботи - темалюдини в роботах російських середньовічних мислителів
Мета роботи - розглянутирозуміння людини і її призначення в давньоруської філософії
Завдання:
- розглян
ути визначеннята особливості розвитку давньоруської філософської думки
- розглянути основніетапи в розвиток теми людини в давньоруської філософії
- розглянути особливостісприйняття людини православної християнської думкою
Давньоруська духовнеспадщина відноситься до історичної епохи середньовіччя і охоплює по крайнейміру сім сторіч письмово-книжкової культури. Російська середньовічнафілософська думка, звана інакше давньоруської філософією, або російськоїфілософією епохи феодалізму, представляють такий же унікальний феномен, якдавньоруські живопис, архітектура, література, з якими вона нерозривнопов'язана в єдиному контексті самобутньої культури Київської Русі. Але на відміну відостанніх вона вивчена слабкіше з ряду причин, хоча нею цікавляться більше ста роківі їй присвячено чимало досліджень різного рівня і підходу.
Особливазаслуга в залученні інтересу наукової громадськості до історико-культурноїпроблематики належить В.О. Ключевскому. Визначаючи культуру як В«ступіньвироблення людини і людського співжиття В»[3], історик непротиставляє її цивілізації, підкреслюючи спадкоємність руху черезкультурну традицію. Релігійно-філософський напрямок в теорії культури, представленеВ.С. Соловйовим, Н.С. Трубецьким, П.А. Флоренським та іншими, підняло питання проросійській культурі на новий щабель філософського осмислення. Найзначнішийвнесок у вивчення давньоруської культури вніс П.А. Флоренський, присвятив їйспеціальні дослідження. Він стверджував, що культура не може і не повиннарозвиватися, тому що культура можлива тільки на основі віри і культу,визначають світорозуміння і ставлять в його центр Бога. Ряд істориків ілітературознавців протягом багатьох років вивчали окремі сторони, явища іперіоди давньоруської культури, створивши свою особисту (В«малуВ») її історію. Першимв цьому ряду по праву повинен стояти Д. С. Лихачов. У своїй книзі В«Людина влітературі Давньої Русі В»вчений запропонував покласти в основуісторико-літературної періодизації стиль зображення людини. У XI-XIII ст.тріумфував стиль В«монументального історизмуВ», що прийшов на Русь разом ізхристиянством і довший всій культурі новий - монументальний - принцип відображеннясвіту. У XIV-XVвв. його змінюють В«емоційно-експресивнийВ» стиль і стильВ«Психологічної умиротворенняВ». В XVIв. з'являється В«помилковий монументалізмВ»епохи Івана Грозного. В кінці шляху давньоруської літератури стояло В«відкриттяособистості В»в культурі XVII століття: розвитокВ« особистісного начала, виробленняособистісного творчості і стабільного, авторського тексту творів В»[4],входження В«автораВ» зі своєю особливою точкою зору, зі своїми уявленнями проВ«Авторської власності і недоторканності тексту твору автораВ». Спираючись на стилі давньоруської літератури, запропоновані Д. С.Лихачовим, вже не одне покоління дослідників підходить до аналізу не тількилітератури, але і мистецтва та давньоруської культури в цілому.
Свою лептуу вивчення релігійної та філософської думки розглянутої епохи внесли роботиЯ.С. Лур'є, Н.А. Казакової, Я.Н. Щапова, А.А. Горського, М.Н. Громова, В. В.Милькова та інших істориків, філософів, релігієзнавців. Вони охопили своїмидослідженнями всі сфери давньоруської думки, народних уявлень іфольклору. Історики російської філософії зачіпали Давню Русь у працяхузагальнюючого характеру, написаних в основному в якості навчальних посібників абонауково-популярних книг. Поряд з цим в останні роки посилено вивчається суторелігійна та історико-церковна проблематика.
1.Розвиток вчення про людину в давньоруської філософії
В«Давньоруськафілософія як початковий етап розвитку вітчизняної думки є духовнимвідображенням вітчизняної культури свого часу і має ряд відміннихособливостей в якості цілісного культурно-історичного феномена В»[5].
З одногобоку, вона увібрала в себе деякі елементи східно-слов'янського поганськогосвітогляду, багатокомпонентного за своїм складом, оскільки давньоруськанародність формувалася за участю угрофінского, балтійського, тюркського,нормандського, іранського етносів. З іншого боку, після прийняття християнствав якості офіційної ідеології вітчизняна думка інтенсивно вбирала всебе і творчо переробляла через візантійське і південнослов'янськепосередництво теоретичні положення, установки та концепції розвиненоюсхідно-християнської мудрості. «³д Візантії, хранительки античногофілософської спадщини,, Русь отримала чимало імен, образів, понятьосновоположною для всієї європейської культури еллінської цивілізації, але не вчистому, а в християнізувати вигляді і не в повному, а в частковому варіанті В»[6].
Підкреслюючи своєрідністьдавньоруської філософії, необхідно відзначити полисемантичность термінівВ«ФілософВ» і В«філософіяВ». Філософами називали найбільш значних апологетів,діячів патристики, спокушених богословів, як східних, так і західних:Орігена, Юстина Мученика, Максима Сповідника, Августина Блаженного та інНаприклад, в слов'янському В«ПролозіВ» про Максима Сповідника писалося, що він бувВ«Філософ до кінця житієм і словом пресветелВ». [7] [28]. Філософськазначимість його творчості несомненна.В цьому ж сенсі іменований філософомгрецький проповідник, произнесший перед київським князем Володимиром В«Мовафілософа В»напередодні хрещення Русі. Не заперечувалася художня струмінь у загальномуплині мудрості. Не тільки майстри слова, але творці найбільш глибокихтворів мистецтва іменувалися філософами. Єпіфаній Премудрий в В«Посланні доКирилу Тверському В»пише про Феофану Греко, що той бувВ« преславний мудрок, зелофілософ хитр В»[8] Також високо оцінювалосятворчість Андрія Рубльова, про який повідомлялося в В«Житії Сергія РадонезькогоВ»,що він В«усіх превсходящу в мудрості зельнеВ» [9]. Простежуються й іншінюанси у розумінні терміна В«філософВ» на Русі. Так могли явно називати абоподразумевать мудрих правителів, наставників життя, схильних до необиденногомисленню людей, подвижників духу, яскравих публіцистів і т.п. Полісемія цьоготерміна очевидна.
А підВ«ФілософієюВ» у давньоруській мові розумілося не тільки звичне для наспонятійно-логічне осмислення буття і свідомос...
