цей період зросла з 6,9 млрд до 32700000000доларів. Однак його частка в загальному експорті країн-учасниць скоротилася з 8 до4,7 відсотка. Більше 2/3 товарообігу всередині союзу забезпечують СаудівськаАравія і ОАЕ.
У 2003 роцівсі шість країн підписали єдиний митний угоду з Європейським Союзом,своїм головним економічним партнером, для спрощення правил торгівлі міждвома організаціями. Останнім часом країни GCC все більш активно проводятьспільну зовнішню та оборонну політику. На початку грудня 2007 року члени GCCдомовилися про створення валютного союзу і введення єдиної валюти до 2010 року,проте це рішення викликало деякі розбіжності серед учасників. Так,представники Оману пригрозили виходом з проекту, якщо решта країн будутьнаполягати на єдиній валюті, а представники ОАЕ попередили, що не встигнутьтехнічно підготуватися до переходу на єдину валюту до зазначеного терміну. ВНині економіки всіх країн - членів GCC, окрім Кувейту, прив'язані доамериканського долара.
Радаспівробітництва арабських держав Перської затоки - регіональнаміжнародна організація. В офіційній назві організації слово Перськавідсутня, оскільки арабські держави воліють називати цей затокуАрабським. Організація створена 25 травня 1981 року. У GCC входять шість монархій,економіки яких спираються на видобуток і продаж нафти: Бахрейн, Катар, Кувейт,Об'єднані Арабські Емірати, Оман і Саудівська Аравія. Сукупна площацих країн становить 2,6 млн. квадратних кілометрів. На цій територіїпроживають близько 35,1 млн. чоловік, хоча громадянами GCC є не більше 60% відцієї кількості. Решта 40% - іноземці, що приїхали на заробітки. Сукупнізапаси нафти країн - членів GCC налічують 484 млрд. барелів, що становитьбільше половини нафтових резервів країн - членів ОПЕК (Організаціякраїн-експортерів нафти). Торговий оборот між учасниками Ради співробітництваарабських держав Перської затоки на сьогоднішній день дорівнює 10% світовоготоварообігу, однак на думку президента Торгової палати Бахрейна ІссамаФахрі (Issam Fakhro), ця частка може збільшитися до 25% протягом наступнихдвох років.
Договір простворення спільного ринку держав Південної Америки (Mercado Comun del Sur,MERCOSUR) був підписаний в 1991 році. Митний союз діє з 1994 року. Воб'єднання входять Аргентина, Парагвай, Уругвай, Бразилія, найближчим часом доних приєднається Венесуела. Болівія, Чилі, Еквадор, Перу і Колумбія маютьстатус асоційованих членів. З 1990 по 2008 рік експорт всередині блоку виріс з4100000000 до 42,7 млрд доларів. Частка MERCOSUR у світовому експорті - 1,8відсотка.
МЕРКОСУР -субрегіональний ринок низки країн, який носить торговельно-економічний характері розміщений на території Південної Америки. Він об'єднує двісті п'ятьдесятмільйонів чоловік і більш ніж сімдесят п'ять відсотків сукупного валовоговнутрішнього продукту континенту. За своїми розмірами і потенціалом в економічнійсфері, МЕРКОСУР посідає друге місце в світі, поступаючись лише Європейському Союзу.Він є прикладом найбільшого в світі, що розвивається митного союзу.Назва в перекладі з іспанської означає - В«Ринок Південного конусаВ». В«Південнийконус В»- загальноприйнята назва частини території континенту Південна Америка,яка розташовується на південь від вісімнадцяти градусів південної широти. Емблемоюорганізації є зображення сузір'я Південного хреста.
Стратегічноюметою союзу МЕРКОСУР є створення об'єднання, яке здатне було бсупроводжувати економічному зростанню країн-учасників, грунтуючись на інтенсивнійвзаємній торгівлі та ефективному використанні інвестицій. А також підвищенняконкурентоспроможності економік субрегіону на міжнародному ринку.
Історіяспроб створення на території Південної Америки регіонального економічногосоюзу, на подобу Європейського, була довгою, проте не дуже вдалою. Почаласявона ще в 60-х роках. Саме тоді в Південній Америці вперше задумали створитизону вільної торгівлі, а згодом і Центральноамериканський спільний ринок.Так у 1960-му році з'явилося Латиноамериканське об'єднання вільної торгівлі(Воно ж у 1980-му році було перейменовано в Латиноамериканську асоціаціюінтеграції). До складу союзу ввійшли країни: Аргентина, Мексика, Бразилія,Уругвай, Чилі, Парагвай, Перу, Колумбія, Венесуела, Еквадор і Болівія. Але взв'язку з політичними й економічними кризами кінця 60-х років грандіозніплани не здійснилися. Зважаючи серйозних відмінностей між державами ЛатинськоїАмерики подальші спроби розвинути регіональну економічну інтеграціюнаправлялися на те щоб об'єднати лише деякі країни, в економічномусенсі найбільш схожих між собою. Таким чином, в 1969-му році всерединівищезгаданого союзу з'явилася більш нечисленна група (Болівія, Еквадор,Колумбія і Чилі; пізніше до них приєдналася і Венесуела, однак вибула Чилі).Але і ця група не змогла добитися якихось значних успіхів щодорозвитку взаємної торгівлі.
Увага допитання інтеграційних угод знову загострилося в 80-і роки, в моментрозчарування країн Латинської Америки в допомозі з боку Сполучених ШтатівАмерики після війни Великобританії з Аргентиною. Це послужило стимулом дляповторної появи інтересу до питання зближення на регіональній основі. В1986-го року Бразилія і Аргентина - найбільш великі в економічному сенсідержави регіону Латинська Америка - створили спільний проект, спрямований нарозвиток міждержавної інтеграції та економічної співпраці. Такожзапланований союз був проголошений відкритим для можливого приєднання таінших країн. Буферні між Аргентиною і Бразилією держави, а саме -Парагвай та Уругвай - незабаром відгукнулися на запропоновану ініціативу. Вберезні 1991-го року був підписаний договір між цими чотирма країнами у містіАсунсьйон (Парагвай) регламентує створення спільного ринку і митного союзу- МЕРКОСУР. Існує плутанина, що стосується датування створення даногоекономічного союзу, пов'язана вона з тим, що насправді торговий блок бувсформований лише до 1995-го року. До цього моменту відбувалася непроста ітривала підготовча робота. У 1994-му році в Асунсьонського договорубуло включено додаткову угоду, що служило для підтвердження створеннязони вільної торгівлі, крім того, воно проголосило завдання для подальшоїінтеграції цієї зони в митний союз. У 1995-му році договір набувзаконну силу. Починаючи з першого січня того ж року, згідно з Угодою ОуроПрето, МЕРКОСУР досяг більш високого інтеграційного рівня: із зони вільноїторгівлі перетворився в митний союз. На зовнішніх кордонах міждержавногоблоку почали діяти спільні для країн союзу митні тарифи,поширюються на імпорт товарів з інших країн. Вони охопилиприблизно вісімдесят п'ять відсотків всіх видів товарів, що імпортуються вкраїни, що відносяться до об'єднання МЕРКОСУР. Ставка мита для різнихімпортних товарів варіюється від нуля до двадцяти відсотків. У той же час,потрібно відзначити той факт, що відсутність мит щодо взаємної торгівлі таєдиного зовнішнього тарифу поширюється далеко не на всі групи товарів, взв'язку з цим даний митний союз можна вважати повним. Наприклад,певні товари у взаємній торгівлі країн-учасників МЕРКОСУР ще незвільнені від тарифів. Перелік даних товарів входить в затверджені спискивинятків, підставою служить факт недостатньої конкурентоспроможності. Дляцих товарів встановлюється перехідний період для усунення мит. Врезультаті, лібералізована торгівля стосується лише дев'яносто відсотків товарівз митної номенклатури (десять відсотків входять в списки винятків). Додвохтисячному році було заплановано поширення правил вільної торгівліна весь взаємний товарообмін, але, виключення все ще існують, крім тогочас від часу то одним, то іншим державою вводяться нові нетарифнібар'єри.
Однак не можнане помітити того, що результатом лібералізації всередині-зональної торгівлі ставприріст її обсягу (збільшився за період з 1991-го року по дві тисячі восьмийрік у вісім разів, в підсумку перевищив тридцять мільярдів доларів США).
В той же часістотним недоліком об'єднання МЕРКОСУР є той факт, що союз додосі не затвердив митний кодекс, результатом є практика подвійногомитного оподатку...
